ЗУСТРІЧ У ГОЛОСІЇВСЬКОМУ ЛІСІ

Коли людина робить якісь дії на регулярній основі, вони рано чи пізно отримують для неї статус «звички». Звичка ж небезпечна тим, що присипляє розум й охолоджує почуття. Людина твердо ступає второваною стежкою, з часом вкорінюється в усвідомленні своєї досвідченості, починає лінуватися здобувати нові знання і нерідко забуває, куди ж вона, власне, йде.

Вивести її з такого напівсвідомого руху здатні прості запитання: «Що я роблю?», «Навіщо я це роблю?», «Що я при цьому відчуваю?», «Чи задоволена я результатом своїх дій?», «Чи можу я щось поліпшити?».
Ці запитання поставили одне одному ми, волонтери руху «Молодість небайдужа», вже не перший рік працюючи з дітьми в дитячих будинках Боярки і Гребінок. Координатор поїздок Аліна Недашківська, психолог за освітою, завжди тонко відчуває, коли нам, волонтерам, потрібна чергова «ін’єкція усвідомленості». До таких зустрічей вона завжди готується, збирає матеріали, адже робота з дітьми-сиротами потребує певних знань.
Сонячного недільного дня ми зібралися в Голосіївському лісі. Повітря плавилося від 30-градусної спеки, але густа тінь багаторічних дерев дбайливо приховала своїх гостей від розпеченого світила. Ми насолоджувалися розкішною літньою трапезою, жартували, розповідали історії «з життя волонтера» й відповідали на запитання. Кожному дісталося своє запитання, написане на складеному аркуші паперу і витягнуте з вишуканого капелюха…
Діалог розтягнувся на кілька годин. Виявилося, що багато хто не до кінця усвідомлює мети своїх поїздок, що позначається на якості роботи і стосунках із дітьми. Не завжди ми замислюємося про перспективи розвитку своєї діяльності, нерідко залишаємося безініціативними. Часто озвучувана проблема «не знаю, як знайти підхід до дитини» полягає не в закритості й відстороненості підопічного, а в нашій скутості й небажанні попрацювати над собою.
Говорили ми про необхідність обов’язкової підготовки волонтерів до занять, від якої залежить плідність проведеного дня. Намагалися визначити мету своїх поїздок, фокусуючи основну увагу на роботі з дітьми за загальноосвітньою програмою. На жаль, більшість дітей у дитячих будинках суттєво відстають у навчанні від своїх однолітків. Іноді з’ясо­вує­ться, що четвертокласник не вміє читати, а 17-річний випускник мовчи посміхається на запитання: «Скільки буде тричі по вісім?». Але з’ясувати проб­лему — це лише половина справи. Головне — спробувати її вирішити, адже дітлахам набагато приємніше поганяти у футбол або сплести браслет із бісеру, ніж сидіти у вихідний день за «нудними» підручниками. І тут уже поле для волонтерської творчості. Як мотивувати дитину? Які підбирати слова й методики, аби процес навчання міг захопити більше ніж на 15 хвилин? Тут у хід йдуть і маленькі заохочувальні подаруночки (наприклад, наклейки), і цікаві ігри чи заняття улюбленою справою по завершенні навчального процесу. Та й авторитет волонтера, а також прагнення дитини зробити своєму дорослому другу приємне грають далеко не останню роль.
Ще одна важлива тема, з якою стикається кожен волонтер, — це поведінка в разі знущання і хамства з боку дітей. Чи припустиме в таких випадках застосування сили? Чи можна дозволити собі грубіянити у відповідь? Однозначних відповідей не було знайдено. Головний висновок — не можна залишатися байдужим. Слід пам’ятати, що рух «Молодість небайдужа» — це не лише назва, а й девіз, заклик до дії.
Спілкуючись із друзями-однодумцями, з якими нас об’єднала спільна добра справа, ми отримуємо особливу користь. Кожен волонтер має можливість у невимушеній обстановці висловитися і при цьому почути думку оточуючих. Дуже цікаво слухати друзів. Часто під час спілкування дізнаєшся багато нового про тих дітей, з якими працюєш, та й про себе самого, про свою поведінку тощо. Звичайно, виникають і суперечки, іноді бувають гострі ситуації… Хоч відразу розмова й не клеїлась, але потім почалося живе і гаряче обговорення наболілих тем.
Як завжди, на завершення був уже гарний настрій. У результаті й відпочили, й поспілкувалися. А найважливіше, на наш погляд, — раптом стало простіше приділяти увагу близьким людям. Щось вдалося у собі змінити.
Ось така у нас відбулася волонтерська зустріч!
Ольга Стоянова, Ігор Сичов,
волонтери руху 
«Молодість небайдужа»

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.