ЗЦІЛЕННЯ ВІД ГОСПОДА

Наша зустріч із єпископом Пантелеімоном (Поворознюком) відбулася за кілька днів до грудневого засідання Священного Синоду УПЦ, одним із рішень якого було призначення єпископа на нову кафедру зі звільненням з посади вікарія Київської Митрополії та намісника Свято-Кирилівського монастиря у м. Києві. Владика керував монастирем, що був відкритий 14 червня 2011 р., рівно півтора року. Тому наша розмова йшла про долю обителі, її минуле та сьогодення.
Відомо, що Свято-Кирилівський монастир, перетворений з общини, яка діяла з 1993 р. на території найбільшої психіатричної лікарні в Україні, не тільки не змінив форми співпраці з медперсоналом лікарні, але продовжує їх успішно розвивати.

— Владико, Ви очолили монастир, який відродив своє існування через 200 з гаком років. Як Ви сприйняли це призначення?
— Дійсно, Свято-Кирилівський монастир має давню історію, він безпосередньо пов’язаний з історією Давньої Русі. Обитель засновано, як свідчать літописи, у 1139 р. великим князем Всеволодом Ольговичем, правнуком Ярослава Мудрого, перед тим як він посів київський престол. Це місце називалося Дорогожичі, тут перетиналися дороги із Києва на Вишгород, Володимир-Волинський, Чернігів. Монастир мав і стратегічне значення, позаяк стояв на неприступних пагорбах в оточенні глибоких урочищ і водних перешкод. Із часом він став князівською усипальницею, в Кирилівському храмі були поховані сам великий князь, його дружина.  Тут був похований і князь Ігор, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Сам Кирилівський храм (ХІІ ст.), що зберігся донині і став головним храмом нашої обителі, хоча й перебуває під опікою Національного музею «Софія Київська» як перлина історії і давньої архітектури, ожив духовно, коли в ньому стали звершуватися літургії. Цей храм — як живий літопис із унікальними фресками, з роботами видатного художника Михайла Врубеля — увібрав у себе за багато століть молитовну пам’ять наших попередників, преподоб­них отців…
Ви правильно згадали: понад 200 років тому (з 1786 р.), після реформи Катерини ІІ, монастир, перетворений на парафіяльну церкву, припинив своє існування…
Будучи послушником Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, я прийняв указ про своє намісництво як волю Божу. І коли входив під склепіння цього храму, то відчував страх і трепет, розуміючи свою недостойність продовжувати справу святителя Димитрія Ростовського, який тут прийняв постриг і був короткий час ігуменом. Тому звернувся з молитвою про допомогу Божу до Святої Трійці, на честь якої був створений колись цей монастир, і до покровителів цього храму — святителів Кирила і Афанасія Олександрійських, Димитрія Ростовського…
— Ви говорите про духовний зв’язок. Але історія Кирилівського монастиря має безліч білих плям (у післямонгольський період, наприклад). Як відродити духовні традиції, точніше — як дізнатися про них?
— Напевно в домонгольський період тут, як і в Києво-Печерській Лаврі, використовувався Студійський статут спільножительного монастиря. ХVII–XVIII ст. дають уже більш детальну інформацію про чернецтво цього періоду. Звичайно, ми насамперед повинні просити допомоги Божої та заступництва небесних покровителів обителі, про яких я вже згадав. Тому що монастир — це не стіни, не корпуси. Монастир — це перш за все братія, її труди й молитви. Люди, приходячи у монастир, стають трудниками, послушниками, і вони повинні пройти шлях випробувань — скласти своєрідний іспит. Я своїй братії кажу: «Ми мале стадо, але прошу вас бути вірними, згідно зі словом Святого Письма. Якщо ми один одного підтримуватимемо, розумітимемо, кожен прагнутиме виконувати послух на своєму місці, то зможемо багато зробити для слави Божої та відродження цієї древньої обителі».
— Владико, Свято-Кирилівська община утворилася 20 років тому, у 1993 р. Приснопам’ятний її настоятель, протоієрей Федір Шеремета, теж прагнув до того, щоб тут відродився монастир. Що було зроблено для цього?
— Зроблено дуже багато. Фактично парафією, общиною — так правильніше говорити в даному випадку — закладені основи монастирської діяльності. Служби проходили щодня (протоієрей Федір сам був літургіст, багато років викладав літургіку в Київських духовних школах і надавав богослужінням величезне значення). Організувалося сестринство по догляду за хворими; був створений храм у старому корпусі лікарняного клубу (раніше тут знаходилася трапезна з Василіївським храмом). Це вже зовсім новий храм, у ньому є й хрестильна кімната з баптистерієм для повного занурення дорослих, які приймають Таїнство Хрещення. Тут також знаходиться канцелярія обителі, кабінет намісника.
А в головному храмі — Кирилівському — обладнана вівтарна частина. До 1993 р. на місці вівтаря стояли батареї опалення…
Створений скит із храмом в ім’я мученика Олександра Римського в Баришівському районі під Києвом, невеликий чернечий корпус у так званій «пустиньці» на території лікарні тощо.
Зараз у храмі, як і раніше, служить священство парафії разом із ченцями, які прийшли в обитель. Сестринство милосердя продовжує свою діяльність. Чимало парафіян обителі несуть тут різні послухи по 10–15 років. Оскільки парафія значилася як лікарняна, то й монастир покликаний розвивати цю діяльність.
— Із цього приводу, владико, хотів запитати: як обителям, парафіям потрібно вибудовувати відносини з такими закладами, де проходять лікування ті, хто страждає від душевних розладів?
— Без розуміння людської немочі, хвороби, ми не можемо співчувати ближнім. Сьогодні ми здорові, а завтра можемо бути прикуті до ліжка. У нас є безліч добрих прикладів опікування цієї категорії хворих: здавна при монастирях і парафіяльних храмах організовувалися лікарні, богадільні, де люди, й особливо незаможні, отримували лікарську допомогу. При цьому слід зазначити, що Церква завжди з повагою ставилася до медицини, яка з часом розвинулася як самостійна галузь знання. У Книзі Іісуса, сина Сирахового, сказано: шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його… Господь створив із землі зцілення, і розсудлива людина не буде зневажати їх. Для того Він і дав людям знання, щоб прославляли Його у дивних ділах Його: ними Він зціляє людину і знищує хворобу її (Сир. 38: 1, 4, 6–7).
— Не секрет, що серед віруючих зустрічаються люди, які нехтують офіційною медициною, покладаючи надію тільки на Бога. Чи правильно це?
— Без допомоги Божої людина не зможе зцілитися. Але в тій самій Біблії пророк знову нагадує: у хворобі твоїй не будь недбалий, але молися Господу, і Він зцілить тебе. Залиш гріховне життя, і виправ руки твої, і від усякого гріха очисти серце… І дай місце лікареві, бо і його створив Господь, і нехай не віддаляється він від тебе, бо він потрібен. У якийсь час і в їхніх руках буває успіх; бо і вони моляться Господу, щоб Він допоміг їм подати хворому полегшення і зцілення для продовження життя (Сир. 38: 9–10, 12–14). Раніше люди були особливо уважні до цих питань, і всі свої проблеми, зокрема й зі здоров’ям, розглядали в духовній площині. У минулі часи хворі, особливо стражденні душевними недугами, тягнулися до вогнищ духовності. Так при обителях виникали лікарні. Проте й зараз, у нашому секулярному світі, хвороба часто відіграє визначальну роль у переоцінці моральних і духовних цінностей. Саме так: «Як тривога, то до Бога»… Тоді люди тягнуться до храмів, вдаються до таїнств Церкви, переосмислюють своє життя. У хворобі людина ставить собі питання: «Чи правильно я живу?». У хворого прокидається заглушений голос совісті. Про це свідчать і священики, аналізуючи стан людської душі.
Так закінчилося наше перед­новорічне інтерв’ю. Дізнавшись про нове призначення єпископа Пантелеімона, ми привітали його по телефону й запитали, чи підтримуватиме він зв’язок зі Свято-Кирилівським монастирем надалі.
— Я отримав благословення Предстоятеля нашої Церкви на відродження знаменитої Кирилівської Благовіщенської церкви-дзвіниці (один із кращих творів знаменитого українського архітектора Івана Григоровича-Барського), яка була по-варварському знищена в роки атеїстичного лихоліття, — відповів владика. — Щодо цього питання я мав ряд зустрічей із Прем’єр-міністром України М. Я. Азаровим, а також із міністром культури М. А. Кули­няком. Ми також розробили план з реконструкції інших будівель монастиря. У «пустиньці» запланували спорудження дерев’яного храму. Сподіваюся, що спільно з новим намісником та братією обителі нам вдасться реалізувати ці плани.
Бесіду вів Сергій Герук
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Монастир уперше згадується в літописі під 1167 р., але заснований був дещо раніше. Його друга літописна назва — «Всеволож» — свідчить про те, що фундатором обителі був князь Всеволод-Кирило Ольгович, а отже час заснування монастиря знаходиться десь між 1140 і 1146 р. Будівництво кам’яного храму в ім’я святого Кирила було закінчено вже після смерті князя його вдовою Марією Мстиславною. Після тривалої перерви, викликаної монгольською навалою, згадки про монастир знову з’являються лише з 1530 р. Протягом XVI ст. він існував лише номінально, перебуваючи у власності приватних осіб.
У 1605–1612 рр. монастир разом із головною церквою відбудував (з наказу воєводи Василя-Костянтина Острозького) ігумен Василій Красовський. Головний престол храму був освячений в ім’я Святої Трійці, тому монастир із цього часу став називатися Троїцько-Кирилівським або просто Троїцьким. У 1662 р. обитель була спалена татарами, яких привів під Київ Юрій Хмельницький. Протягом XVII ст. ігуменами монастиря були видатні церковні діячі: Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Мелетій Дзик. У 1665–1675 рр. послушником і ченцем монастиря був майбутній святитель Димит­рій Ростовський (у 1697 р. нетривалий час був кирилівським ігуменом). Його батько Савва Туптало був ктитором обителі. Не без його допомоги монастир був відбудований у 1687–1697 рр. ігуменом Інокентієм Монастирським.
Наступні ґрунтовні роботи у монастирі провів після пожежі 1734 р. архітектор Іван Григорович-Барський. У 1760–1773 рр. він відреставрував Кирилівську церкву, звів поряд із нею дзвіницю і два корпуси келій, а монастир оточив муром із чотирма вежами (збереглася одна). У 1747 р. Кирилівський монастир отримав статус архімандритії, але користувався ним недовго. Ще під час епідемії чуми 1770 р. монастирські будівлі були тимчасово конфісковані для облаштування карантину. Внаслідок секуляризації 1786 р. монастир узагалі припинив існування. На його території почала діяти Кирилівська лікарня.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.