ЗРАЗОК СМИРЕННОМУДРОСТІ. Преподобний Макарій Великий, Єгипетський (день пам’яті — 1 лютого за н. ст.)

Живучи у пустелі, преподоб­ний Макарій Великий, Єгипетський, вирушив за пальмовими гілками, щоб сплести із них кошики. На зворотному шляху йому зустрівся диявол, який хотів ударити святого серпом, але так і не зміг цього зробити. «Макарію, — звернувся він до праведника, — я терплю від тебе велику біду, бо не можу перемогти тебе, ти маєш зброю, якою відбиваєшся від мене, — це твоє смирення». Святий ніколи не припиняв плакати, каятися і трудитися.

Одного разу, підійшовши до своєї келії, Макарій Великий побачив злодія, який виносив із неї речі й вантажив їх на віслюка. Святий мовчки підійшов до нього і став допомагати вантажити накрадене, не подаючи виду, що він господар тих речей, а потім з миром відпустив злодія, сказавши собі: «Ми нічого не внесли у цей світ, зрозуміло, що нічого не можемо й винести звідси. Нехай буде благословенний Господь в усьому!».
Під час молитви Макарій почув голос, який повідомив йому, що він не досяг ще такої досконалості, як дві жінки, що живуть у якомусь місті. Преподобний негайно пішов до того селища, знайшов двох жінок та благав їх розповісти про свої подвиги. Жінки із подивом відповіли: «Ми живемо зі своїми чоловіками, у нас немає ніяких чеснот». Проте святий продов­жував наполягати, і тоді жінки розповіли йому: «Ми вийшли заміж за двох рідних братів. За увесь час спільного життя ми не сказали одна одній злого чи образливого слова й ніколи не сварилися між собою. Ми просили своїх чоловіків відпустити нас у жіночий монастир, але вони не погоджуються, і ми дали обітницю не вимовляти жодного мирського слова до смерті». Святий подвижник прославив Бога і сказав: «Воістину Господь не шукає діви чи заміжньої, ні ченця, ні мирянина, але цінує вільний намір людини і на добровільне її бажання посилає благодать Святого Духа, яка діє і керує життям кожної людини, що прагне спастися».
Лагідність і смиренність преподобного змінювали душі людські. «Погане слово, — говорив авва Макарій, — і добрих робить поганими, а слово добре і поганих робить добрими». На запитання ченців, як слід молитися, преподобний відповідав: «Для молитви не потрібно багато слів, необхідно тільки говорити: “Господи, як Ти бажаєш і як Сам знаєш, помилуй мене”».
Бог уславив Макарія дарами зцілення та воскрешення мертвих. Щоб уникнути зайвої людської уваги, праведник викопав під своєю келією глибоку печеру й там спілкувався із Господом. У 40 років подвижник прийняв ієрейський сан. У цей час він часто відвідував преподобного Антонія Великого і став свідком його смерті. У спадок від свого духовного отця він отримав його посох, разом із яким сприйняв і духовну силу Антонія. У віці 97 років Макарій сподобився явлення преподоб­них Антонія і Пахомія, які повідомили йому час його смерті. Після 60 років подвигів у мертвій для світу пустелі Божий угодник відійшов до Господа (390-391). Свій духовний досвід він висловив у 50 бесідах і семи словах, що дійшли до наших днів.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.