Знатник невимовних одкровень. Апостол і євангеліст Іоанн Богослов (день пам’яті — 9 жовтня за н. ст.)

Величний та духоносний старець, із рисами доброчесної ​ніжності, з печаткою повного спокою на обличчі й глибоким поглядом споглядальника. Саме так, зазвичай, зображають апостола Іоанна Богослова на іконах. Будучи простим галілейським рибалкою, він став глашатаєм Божої волі та пророком майбутніх доль світу.

Весь життєвий шлях праведника був присвячений служінню Любові. До нас дійшли письмові праці апостола, а це Євангеліє, три послання і книга Одкровення. Майже всі вони пронизані його вченням про любов, основна думка якого зводиться до розуміння того, що Бог у Своєму єстві є Любов (див.: 1 Ін. 4: 8). Не випадково Іоанна Богослова називають також апостолом любові.

За палкий і поривчастий характер Господь назвав праведника разом з його рідним братом Яковом «синами грому» (воанергес). Водночас апостол вирізнявся скромністю. Будучи улюбленим учнем Спасителя, він не виділяв себе із середовища інших учнів Іісуса Христа.

Для апостола не характерно почуття роздвоєності в обранні життєвих пріоритетів. На його переконання, там, де немає повної відданості, — немає нічого. Праведник був переконаний, що людина перебуває або із Христом, або з дияволом, тоді як середнього, невизначеного стану не існує (див.: 1 Ін. 2: 22; 1 Ін. 14: 3).

Святий Іоанн казав, що повноцінне життя людини може бути тільки у Христі, тому на гріх він дивився як на прояв зла, котре не дає вищому Божому творінню виконати головне покликання — перебувати в постійному спілкуванні зі своїм Творцем. У міру зростання життя в Бозі людина починає дедалі більше ненавидіти гріх. На думку апостола, християнин стає причасником Божества ще в цьому житті, отож майбутнє людства визначається вже зараз.

Саме Іоанну Богослову Господь судив розповісти людству найбільші таємниці про майбутнє цього світу, які праведник описав в окремій книзі, що увійшла в Біблію під назвою Одкровення.

Коли апостолу настав час відійти у вічність, він віддалився за межі Ефесу із сімома своїми учнями і просив приготувати для себе в землі хрестовидну могилу, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем цілували свого улюбленого наставника, але, не наважуючись ослухатися, виконали його наказ. Вони закрили обличчя святого платом і закопали могилу. Через декілька днів інші учні, не встигнувши попрощатися з улюбленим учителем, попросили показати їм хоча б його тіло. Проте, розкопавши могилу, останків апостола в ній уже не виявили.

У подальшому було помічено: щороку, в один і той самий день (21 травня за н. ст.), на місці поховання улюбленого учня Христа з’являвся тонкий прах, який віруючі збирали і яким зцілялися від хвороб.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.