ЗНАРЯДДЯ БОЖЕСТВЕННОГО ПРОМИСЛУ. Преподобний Прохор Лoбoдник (день пам’яті — 23 лютого за н. ст.)

Милосердний Бог допускає зло на рід людський, щоб таким чином привернути його до здорового глузду і спонукати на добрі справи. Але, караючи, Господь неодмінно милує.
У роки свого князювання в Києві (1093–1113) Святополк Ізяславич багато заподіяв насильства народу, за що Бог і попустив руйнівні набіги половців та міжусобиці.
У ці дні прийшов із Смоленська в Печерський монастир блаженний Прохор і прийняв ангельський образ. 

Він привчив себе до великої стриманості, відмовившись від звичайного хліба. Святий збирав траву лободу й робив із неї хліб. Крім проскури в церкві, не їв ніколи навіть овочів, а тільки лободу, і не пив нічого, крім води. Тому прозвали його «лободник».

Під час чергового голоду Господь примножив кількість лободи, тож блаженний Прохор дедалі більше трудився, роздаючи хліб незаможним і тим, хто помирав від голоду. Деякі також почали робити хліб із лободи, але не могли їсти від гіркоти.
Один із братів таємно взяв у блаженного хліб. Він виявився гірким понад міру. Брат соромився зізнатися в цьому блаженному і просити у нього хліб з благословенням. Але, страждаючи від голоду, прийшов до ігумена Іоанна і розповів йому, що сталося, вимолюючи прощення. Ігумен, не повіривши, наказав іншому братові взяти таємно хліб у святого. Коли хліб був принесений, виявилося те саме, що говорив перший брат. Тоді ігумен послав до святого попросити хліба від його благословення. «Йдучи від нього, — сказав ігумен, — візьміть таємно й інший хліб». Коли хліби були принесені, взятий таємно хліб змінився перед ними і став чорним, як земля, і гірким, як полин, а хліб, взятий з рук преподоб­ного, був солодкий, як мед.
Сталося, що з причини між­усобних негараздів купці з Галича і Перемишля не могли дістатися до Києва, щоб привезти туди товари, зокрема сіль. Київські купці скористалися цим і підняли на свою сіль ціни, так що простий люд не в змозі був її купувати. Почувши про це, Прохор велів набрати в мішки золу із братських келій. Зола перетворилася на сіль, яку стали роздавати безкоштовно.
Злі купці донесли князеві на блаженного: «Прохор, чорноризець Печерського монастиря, відібрав у нас великі гроші: усіх невідступно привернув до себе за сіллю, а ми, платячи тобі податки, не можемо збути своєї солі та через нього розорилися». Князь же вирішив забрати цю сіль та через своїх людей продати за високою ціною. «Заради вас пограбую ченця», — відповів він крамольникам. Коли забрані мішки було доставлено на княжий двір, у них виявилася зола. Князь, протримавши її до трьох днів і не отримавши нічого, крім попелу, наказав вночі висипати. Але попіл, що був висипаний, знову перетворився на сіль.
Дізнавшись про це, Святополк засоромився своєї справи, пішов у Печерський монастир і примирився з ігуменом Іоанном. Раніше він мав із ним ворожнечу, оскільки ігумен викривав князя у ненаситній жадібності й у скривдженні народу.  За це князь заточив його в Турові, але, побоюючись гніву благочестивого князя Володимира Мономаха, незабаром повернув його з честю до Печерського монастиря.
Відтоді Святополк запалав любов’ю до Пресвятої Богородиці та до преподобних отців Антонія і Феодосія Печерських. А з блаженним Прохором вони стали друзями.
Преподобний Прохор, передбачаючи свою кончину, послав за князем Святополком, який знаходився у військовому поході проти половців, перед­рікши йому перемогу над ворогами. Князь прибув до монастиря і разом із братією переніс тіло покійного святого в печери. А коли повернувся до військ, здобув у битві перемогу.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.