Живі слова з “живого журналу”. Пам’яті ієрея Димитрія Познанського

16 грудня з благословення ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Бориспільського Антонія в адміністративному корпусі КДАіС відбулося засідання Київського релігійно-філософського товариства, присвячене пам’яті настоятеля столичного храму в ім’я преподобного Романа Солодкоспівця, голови ревізійної комісії КРФТ ієрея Димитрія Познанського, який відійшов до Господа 12 листопада цього року після тривалої хвороби.

Окрім спогадів про спочилого священика, на вечері пам’яті прозвучали і фрагменти з його інтернет-щоденника. До вашої уваги, шановні читачі, декілька записів з “Живого журналу” ієрея Димитрія Познанського (s2mitr.livejournal.com).

 29.11.2003 СЛОВА

Спостерігаючи баталії в мережі Інтернет, не можна не помітити, як приблизно одне й те саме говориться по-різному. Можна сказати співрозмовнику: “Ти не маєш рації”, можна: “Ваші розумові здібності викликають у мене сумніви”, а можна й так: “Справжній діалог може виявитися практично неможливим, зважаючи на надмірно низький рівень продуктивної комунікативності мого опонента, зумовлений малим показником індексу IQ”. Лякає те, що такою відразливою мовою пишуться цілі книги. Для чого і для кого вони призначені, судити важко…
Якщо відкрити найпіднесеніше з Євангелій — Євангеліє від Іоанна, можна побачити, що воно написане чистою, зрозумілою і абсолютно доступною мовою, притому що висловлює істини найглибші й найвищі. Ми розучилися і говорити, і писати, і думати. А якщо відкрити книги святоотцівських творів, то в них вражає поєднання легкозрозумілості й мудрості, і це навіть у творах отців, які володіли візантійським красномовством. Творіння отцівські часто мають назву “Слово…”. І це слово нерідко було звернене до всіх — починаючи від простого ремісника і закінчуючи вельможею. Кажуть, що в той час богословські суперечки відбувалися на площах. Це цілком вірогідгно. Адже, навіть якщо взяти праці найбільш глибокого богослова преподобного Максима Сповідника, можна знайти насолоду у вищевказаному поєднанні, що воістину відповідає заповіді Спасителя: “Будьте мудрі, як змії, і прості, як голуби” (Мф. 10: 16).
5.12.2003 НАШ БУДИНОК
Наш будинок, в якому ми живемо останні два з половиною роки <…>, перед цим винаймала сім’я менонітського пастора, що прибула з Канади. <…> Коли меноніти виїхали, я почав оглядати своє нове житло. На горищі, заваленому всяким непотребом, я виявив кілька православних ікон і велику фотографію в рамці із зображенням єпископату Руської Православної Церкви станом на 1960 р. (там і сповідник святитель Лука Кримський, і митрополит Миколай (Ярушевич), й інші відомі ієрархи). Зараз ця фотографія висить у мене у вітальні…
Виявилося, що будинок цей був побудований старостою православного храму. На горищі знайшлися і його фотографії. Строгий підтягнутий чоловік з бородою, в жилеті з ланцюжком, штани заправлені у начищені до блиску чоботи. Поряд на лаві сидить його дружина у звичайному українському вбранні, з намистом на шиї. Його звали Григорій, а її Марія. Цікаво, що саме так звуть моїх дітей: Григорій і Марія.
Звичайно, спочатку часто докучали телефонними дзвінками: “Алло, це місія? Пастор Брюс?”. А місія, як мені розповідали жителі нашого “приватного сектору”, здійснювалася наступним чином: “Здрастуйте, вам гуманітарна допомога потрібна? Ну, тоді приходьте на зібрання”. По телефону доводилося пояснювати, що місія тут певним чином існує, але тепер вона не менонітська, а православна, і якщо Ви хочете покаятися і приєднатися до Церкви, то це можливо.
Обстановка в нашому селищі після від’їзду пастора з родиною досить швидко нормалізувалася. Тих самих бабусь, що задерикувато походжали у менонітських хустинках, тепер можна зустріти на богослужіннях у монастирському храмі у Феофанії, що неподалік (і вони там не просто так, а після покаяння). Телефонні дзвінки з Канади і від наших доморощених проповідників майже припинилися. І тільки подекуди (під час скопування городу) трапляються банки з-під кока-коли і пакетики з-під чіпсів, що нагадують про заїжджих емісарів.
1.01.2008 ЯЛИНКИ-МОРОЗИНКИ
Усе-таки є свої плюси в неспівпаданні православного і світського календарів. Сьогодні вранці, дорогою до храму на молебень, зупинилися біля Володимирського ринку, за решітчастими воротами якого зеленіли гори не розкуплених до Нового року ялинок. “Та хоч всі забирай”, — махнув рукою ринковий сторож. <…> Отож, і храм, і причт церковний ялинками на Різдво забезпечені. <…>
23.12.2008 БАБСЬКА ЕККЛЕСІОЛОГІЯ
З подивом виявив, що деякі, приємні в усіх відношеннях, дами ходять по Інтернету і в досить категоричній формі нав’язують думку, що, мовляв, мирянин не приписаний до жодної єпархії. Хочу з цього приводу заявити, що мирянин повинен бути членом певної громади, яка, у свою чергу, приписана до певної єпархії. При цьому духівник у мирянина може жити хоч в Африці, хоч на Афоні, що не звільняє мирянина від відповідальності перед своєю громадою. Інакше це не мирянин, а неприкаяний бродяга.
24.06.2009 ЩОДО ДОТРИМАННЯ ПОСТУ
Сьогодні вранці, зустрівши свого кота Матроса, що валявся у коридорі, вирішив злегенька погладити його ногою. На мій подив, кіт прудко розвернувся й не боляче, але відчутно хапнув мене за палець, чого раніше ніколи не бувало. Підійшов я до матушки й кажу: “Щось кіт наш якийсь агресивний став”. А вона відповідає: “Та я його останній тиждень м’ясом, що на початок посту залишилося, годую. <…> Коти й кішки завжди, коли їх м’ясом годувати, агресивнішими стають. Матрос он навіть гарчати почав”.
Ось так. Пишуть святі отці про те, що м’ясна їжа сприяє пробудженню пристрастей, проте в собі цього особливо не помічаєш. А тут ось приклад наочний — як характер у тваринки звіріє.
23.11.2009 ПРО МУЧЕНИЦТВО
Іноді я думаю: от прийде до мене людина з пістолетом і скаже: “Чи відрікаєшся ти від Христа?”. А я скажу: “Христос — істинний Бог наш” — і перехрещуся. І він вистрілить мені в голову з пістолета, і я відразу, без болю, ну, або після нетривалого болю, полечу до Господа на Небеса. А потім я згадую слова зі Святого Письма: “І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, то нема мені з того ніякої користі” (1 Кор. 13: 3). Я вдивляюся в себе і розумію, що насправді нікого, окрім себе самого, не люблю. І мені стає страшно.
26.12.2009 ПРО “НОВИЙ РІК”
А от хто-небудь може мені пояснити, що, власне, на НР люди святкують? Це ж у народній свідомості не просто, а мега-свято, і, наприклад, я, хоча багато років його і не святкую, все одно відчуваю, що в душі щось ворушиться. Зрозуміло, що люди ніби відмітку ставлять: ось пішло щось старе й ось приходить щось нове. Але все ж таки звідки настільки сильна емоція, пов’язана з НР? Ось, наприклад, церковне новоліття 1 вересня (за ст. ст. — Ред.) — це на тлі великих і двунадесятих цілком рядове свято, навіть червоним кольором у нашому календарі не виділене. Хоча, зазначу, набагато більш змістовне, ніж секулярний НР. Може, це пов’язано з тим, що НР був єдиним абсолютно не політизованим святом у СРСР? Може, позбавлена і Різдва, і Пасхи, і всіх взагалі наших свят, вилилася народна душа у цей НР, сама того не усвідомлюючи? <…>
28.01.2010 ПРО ЦІНУ КАНОНУ ПОЗА ЦЕРКВОЮ
<…> Насправді розмови про те, що старообрядці зберегли канонічну ікону, спів, а у нас — партес, живопис тощо, в результаті зводяться до запитання: що краще — дотримуватися поза Церквою чи не дотримуватися в Церкві? Не дотримуватися, звичайно, погано, але, мені здається, що ті, хто сподіваються, що Царство Боже прийде з дотриманням, — більше іудеї, ніж християни. У Церкві і немічне зцілюється благодаттю, а поза Церквою канон — порожня форма, бутафорія. Тому і святитель Ігнатій Брянчанінов, жалкуючи з приводу побутуючих у нас зображень на західний манер і чуттєвого італійського співу, а також вказуючи на те, що у старообрядців ікони та спів збереглися, водночас абсолютно недвозначно говорив, що вони — розкольники, які знають лише зовнішнє, і благодаті у них немає.
29.03.2010 В ОДНУ ВИРВУ
У 2005 р. наша парафіянка відпочивала з чоловіком в Шарм-ель-Шейху, і в одну з ночей у сусідньому корпусі прогримів вибух. Вибух був такої сили, що в їхньому будинку люди з ліжок попадали. Так от, їхній сусід, англієць, саме приїхав на цей курорт полікувати нерви, оскільки напередодні став свідком вибуху в лондонському метро.
25.07.2010
11 РОКІВ [ВІД ДНЯ СВЯЩЕНИЦЬКОЇ ХІРОТОНІЇ]
Ікони Божої Матері “Троєручиця”, мучеників Феодора варяга і сина його Іоанна.
Хоча на всеношну прийшли, як це часто буває в містах у липні, лише п’ять чоловік, служба пройшла по-особливому тепло.
Шкода, що я не забобонний: оскільки служити довелося між двома отцями Богданами, можна було б загадувати бажання;-).
Обидва — вихованці нашого храму. Один з самого початку трудився у громаді і майже десять років прослужив у нас дияконом. Тепер служить другим священиком. Другий кілька років виконував усілякі послухи, серед іншого — був псаломником. Зараз — настоятель відновлюваного храму в Ярославській області.
На Літургію зібралося вже людей з двадцять, що, за липневим мірками <…>, можна сказати, наплив.
А це матушка сфотографувала нас на пам’ять.

Ієрей Димитрій Познанський народився 15 лютого 1974 р. у Москві, в родині працівників кіно. В 1996 р. переїхав у Київ, одружився і вступив до духовної семінарії “Київського патріархату”. Вивчаючи святоотцівське передання, усвідомив, що перебуває поза лоном Святої Православної Церкви. В 1999 р. через покаяння Дмитро Познанський возз’єднався з Православ’ям і ніс послух у столичному храмі в ім’я святителя Михаїла, митрополита Київського, при Олександрівській лікарні. Того ж року організував і зареєстрував православну громаду, водночас займаючись будівництвом у м. Києві храму на місці старої лікарняної каплиці. 20 червня 1999 р. висвячений на диякона, 25 липня того ж року — на священика з подальшим призначенням настоятелем створеної ним громади храму в ім’я преподобного Романа Солодкоспівця.

Отець Димитрій співпрацював з різними українськими і російськими виданнями, де публікувалися його проповіді та статті.

У липні 2007 р. у отця Димитрія діагностували онкологічне захворювання. Від пропозицій лікуватися за кордоном він відмовлявся, продовжуючи, незважаючи на важкість хвороби, опікуватися своєю парафією.

17 жовтня 2010 р., після мікроінсульту, що стався з ним напередодні, отець Димитрій взяв участь у богослужінні з нагоди храмового свята, а 24 жовтня востаннє був на богослужінні у своєму храмі. З кожним днем йому ставало все гірше. 6 листопада, в Димитріївську батьківську суботу, отець Димитрій востаннє причастився (вдома) Святих Христових Таїн, а 12 листопада, під час читання другим парафіяльним священиком ієреєм Богданом Рябком канону на відхід душі, помер. Так сталося, що 14 грудня у Москві загинула в ДТП мати отця Димитрія раба Божа Софія.

Ієрей Димитрій Познанський відійшов до Господа на 37-му році життя, залишивши після себе відбудований і благоліпно прикрашений храм, згуртовану парафію, десятки богословських і публіцистичних праць і безліч добрих справ. Під опікуванням його вдови матушки Анастасії залишилися четверо дітей у віці від трьох до 12 років.

***


Ви можете допомогти родині отця Димитрія, перерахувавши кошти на банківський рахунок матушки Анастасії:


Одержувач: Зорченко Анастасія Володимирівна


Ідентифікаційний номер клієнта: 0000000000


№ рахунку: 26200017027167


МФО: 320627


Банк-одержувач: АТ “Сбербанк Россії”


Моб. тел. м. Анастасії: 0679087284

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.