ЖИТТЯ ПІСЛЯ ПАСХИ

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Христос Воскрес!

Прийшов час, брати й сестри, і ми знову вимовляємо ці довгоочікувані слова. Чи можливо у повній мірі висловити, що вони означають для нас? Великоднє привітання — це входження в іншу реальність, завжди нову реальність Воскресіння. Це занурення в океан радості, хвилі якого накривають з головою і змушують радіти навіть найрозважливішу, найспокійнішу людину.

На що схожа Пасха? — На електричний розряд блискавки, що миттєво освітлює все навколо, так що ніде не залишається жодної темряви. На греб­лю, яку раптом прорвало, і вона вибухає бризками пінистої води. На стрімкий порив весняного вітру, що з гуркотом відчиняє заклеєні на зиму вікна. З’явилося саме життя, яке перемогло смерть, — і все навколо оживає, воскресає. І ми також, почувши великоднє вітання, струшуємо втому, що накопичилася від Великого посту, женемо зневіру й радісно відповідаємо: Воістину Воскрес!
І звичайно ж, красу та глибину цього свята нам допомагає відчути богослужбове читання зі Святого Письма. З настанням Пасхи Церква розгортає книгу євангеліста Луки — Діяння святих апостолів, яка відтепер супроводжуватиме нас протягом усього пасхального післясвята. Чому ж саме ця книга, а не яка інша? Відповідь на це запитання, як і на багато інших, ми отримаємо, розглянувши сам текст Діянь. Отже, перед нами пасхальне апостольське зачало: перші вісім віршів зі згаданої книги.

* * *

Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Іісус творив і чому вчив від початку. У церковнослов’янській Біблії перекладено точніше: Первое убо слово сотворих о всех, о Феофиле, яже начат Иисус творити же и учити.

Первое слово, про яке говорить Лука, є його Євангеліє, де він написав про те, яже начат Иисус творити же и учити. Зверніть увагу: Іісус почав творити й учити — а хто ж продовжив? Продовжила Церква, яка є тіло Його (Єф. 1: 23), і вона ж продовжуватиме це служіння до кінця часів. Справи і вчення Церкви є продовження справ і вчення Христових. Церква творить милостиню — це благодіє Христос; Церква священнодіє — це Христос звершує Таїнства; Церква вчить — це говорять уста Христові.
І ось ми вже бачимо відповідь на наше запитання про книгу Діянь. У пасхальні дні цю книгу читають тому, що події, які почалися в ній, тривають і зараз. Вознесіння Господнє, яким закінчується Євангеліє і починаються Діяння, кладе край Євангельській історії і дає початок історії церковній. Діяння — це єдина у Новому Завіті незакінчена книга — в кінці її немає слова «Амінь». Усі ми є її учасниками, що продовжують Христову справу. І подібно до того, як дверцята Ноєвого ковчега перед кінцем першого світу були зачинені Богом, так і «Амінь» нинішній світовій історії скаже Сам Христос.

* * *

Святий Лука продовжує свою думку. До того дня, коли Він вознісся, давши Святим Духом накази апостолам, що їх вибрав, яким і явив Себе живим, після страждань Своїх, з багатьма справжніми доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже. Христос являвся учням 40 днів не тільки для бесіди, а й щоб засвідчити їм Своє Воскресіння, — бо деякі з них сумнівалися (див.: Мф. 28: 17). Так само Він являтиметься в ці дні й нам, брати і сестри, — в Таїнстві Тіла і Крові Його; являтиметься щодня після Пасхи, бо в цей час уже починається звичайне щоденне служіння Літургії. Після будніх днів Великого посту, в які Таїнство Євхаристії не звершувалося, Церква ніби поспішає наситити нас цією небесною їжею, щоб ми повною мірою відчули присутність Воскреслого Господа.

Часто запитують: як довше зберегти в душі відчуття свята, як не розгубити пасхальну радість у мирській суєті? Ось найкращий шлях: якомога частіше брати участь у Літургії на Пасхальній седмиці. У ці дні Церква кличе втомленого від великопісних подвигів християнина насолодитися благодатною Трапезою, не обтяжуючи його на богослужінні поклонами й читанням покаянних молитов. І, чим суворіше постувала людина у Святу Чотиридесятницю, тим більше наповниться ця очищена душа радісною благодаттю Пасхи. Не будемо ж, християни, розмінювати унікальні дні Світлої седмиці на застілля, неробство і балаканину. Христос чекає нас у храмі, щоб явитися нам і говорити про Царство Небесне.

* * *

І, зібравши їх, Він звелів їм: не відлучайтесь з Єрусалима, а ждіть обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене, бо Іоанн хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим.

Зібравши їх… Християнство, брати й сестри, від початку народжується як явище общинне. Як християнства нема без Церкви, так і Церкви нема без общини. Христос збирає людей не тільки для того, щоб вони мали особистісне богоспілкування, а й щоб відкрити християнам чудо церковної єдності — подарувати людей одне одному. Церква Христова — це єдність любові, це духовна сім’я, зібрана не тільки для небесної Трапези — Чаші Господньої, а й для того, щоб не бути самотніми в цьому світі, щоб іти до спасіння разом, узявшись за руки. Як же сумно сьогодні виглядає наше «індивідуалістичне» християнство, християнство не общини, а парафії. Парафія — це прийшов, помолився, пішов, навіть не подивившись в обличчя людині, що стояла на службі поруч із тобою. А община — це єдиний організм, у якому люди знають одне одного, служать один одному, кожен тим даром, який прийняв (1 Пет. 4: 10), і вчаться любити не тільки Христа, але й одне одного. У книзі Діянь ми ще не­одноразово читатимемо про такі общини, засновані апостолами та їхніми учнями.
Не відлучайтеся з Єрусалима… Свято, що настало, разом з новою радістю несе також і нові спокуси. Людину підстерігають плотолюбство, втрата духовної тверезості, розслаблення. Набагато важче зберегти себе в чистоті у період свята, ніж у строгий час посту. Не відлучайтеся з Єрусалима, — попереджає нас Спаситель, тобто не відходьте від благодаті, не втрачайте набутого великопісними працями, не залишайте молитви, перебувайте в духовній бадьорості. Заслужений відпочинок не повинен стати причиною падіння. Стіни Єрусалима — духов­на бадьорість, увага, молитва — нехай збережуть нас від усякого ворога, щоб ми, перебуваючи в чистоті, очікували обіцяного від Отця — хрещення Духом Святим.
Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві? Він же сказав їм: не ваше діло знати часи й строки, які поклав Отець у Своїй владі, але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Єрусалимі та по всій Іудеї й Самарії та аж до краю землі.
Як ми бачимо, брати й сестри, апостоли виявили тут загальнолюдську неміч, що полягає в бажанні зробити світ кращим, змінюючи його іззовні. Чого прагли апостоли? Державного перевороту. Як і всі іудеї того часу, вони мріяли повалити римську владу й поставити нову, іудейську. Але що відповідає їм Спаситель? Він говорить про внутрішній переворот людської душі — про революцію духу, а не про політичні перетворення. Приймете силу, — каже Христос, віщуючи їм духовне оновлення П’ятидесятниці. Тому що Господь шукає «не нашого, а нас». Тільки із внутрішнього перевороту моєї власної душі може початися оновлення світу. Прийми силу від Господа, змінися сам — і світ навколо тебе почне змінюватися. Спасися сам, і навколо тебе спасуться тисячі, — говорить людині християнство.
А що ж ізраїльська держава? Апостоли повинні будуть залишити її, щоб проповідувати всьому світу, бо християнство не знає національних чи територіальних кордонів. Зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Єрусалимі та по всій Іудеї й Самарії та аж до краю землі, — пророкує Господь, розбиваючи тим самим усякі фантазії про побудову Царства Небесного на землі силою мирською та мудрістю людською. Царство Небесне всередині нас, християни, і про нього ми покликані свідчити аж до краю землі. Саме там, на краю землі (в іудейському уявленні) — у Римі, Патрах, Ієраполі, Індії, Сирії, на Кавказі — знайшли апостоли свою кончину, стверджуючи фундаментальну християнську істину, виражену словами апостола Павла: не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього (Євр. 13: 14).

* * *

На цьому пасхальне апостольське читання завершується. Завершується ніби на півдорозі, в очікуванні наближення чогось нового. І скарбниця церковного досвіду повідомляє нам, щ? нас чекає.
Врата Пасхи відкривають для нас, брати й сестри, найрадісніший період церковного богослужбового року. Світла седмиця, пасхальне післясвято, потім Вознесіння, П’ятидесятниця… Річне богослужбове коло — це шлях у Царство Пресвятої Трійці, яким Церква веде нас, узявши за руку. Нині ми вступили в період торжества і тріумфу. Пасхальна радість цих днів має стати для нас початком внутрішнього оновлення, яке довершиться в день сходження Святого Духа на Церкву. Але перед цим нам треба благополучно пройти «веселими ногами» радісний великодній шлях, не відлучаючись з Єрусалима і готуючись прийняти силу від Святого Духа Божого. Постараймося не зійти з цієї дороги і благополучно досягти благословенного Царства, нам уготованого. Про це й проситимемо в ці світлі дні нашого Воскреслого Господа, Якому належить нескінченна слава у цім віці та у віки вічні. Амінь.
Христос Воскрес!

Сергій Комаров

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.