makariy_onufriy_pyotr_afonsky_250

Життя без зручностей. Про аскезу в одязі й житлі

ПОКАЯННИЙ ОДЯГ

Так, на прикладах святого Іоанна Предтечі, який «мав одежу з верблюжого волосу» (Мф. 3: 4), і пророка Ілії (див.: 4 Цар. 1: 8) основувалося ношення на голому тілі волосяниці. (У давні християнські часи волосяницею зазвичай називали грубий волосяний одяг з вовни.) Як зазначає О. П. Лебедєв, з III ст. про неї часто згадують християнські письменники, а в чернечому середовищі з IV ст. цей одяг входить замалим не в загальнене використання. Оскільки волосяниця слугувала вираженням почуття покаяння та самозневаження, то преподобний Іоанн Каcсіан Римлянин († близько 435) забороняв ченцям носити постійно лише волосяницю, щоб уникнути виникнення у тому, хто носить її, почуття духовних гордощів і зарозумілості. З V ст. ченці на Сході та Заході носили волосяницю безпосередньо на голе тіло здебільшого тільки у певні часи, наприклад у дні постів або ж на знак покаяння в якомусь гріху; в інший же час вона слугувала верхнім одягом і її носили поверх нижнього вбрання. У середні віки як серед ченців, так і серед мирян дуже поширеним був звичай накладати на себе волосяницю перед смертю — подібно до того, як на Русі царі й цариці, а також бояри перед смертю приймали чернецтво, чи навіть схиму.

ПРО БОСОНОГИХ ПОДВИЖНИКІВ І РУДІПЕДАЛІВ

Ще один прояв християнського аскетизму — ходіння босоніж, або відмова носити взуття, яке основувалося на відомих прикладах зі Старого Завіту. Так, Бог звелів зняти взуття Мойсеєві, який стояв на місці, яке «є земля свята» (Вих. 3: 5). Босоніж сходив Давид на гору Єлеонську, на вершині якої поклонявся Богу (див.: 2 Цар. 15: 30, 32), а пророк Ісайя «ходив нагий і босий три роки, на вказівку і знамення про Єгипет та Ефіопію» (Іс. 20: 2–4). У давні часи християнства вже Климент Олександрійський (бл. 150 — бл. 215) серед моральних приписів, необхідних для чоловіка, настановляє й радить ходити без взуття. У свою чергу, ходіння босоніж обґрунтовує відомий оповідач життя давніх ченців преподобний Іоанн Каcсіан Римлянин. Він знаходить підстави для цього в Євангелії і вказує, що ходити босоніж наказує своїм апостолам Сам Христос (див.: Лк. 10: 4; Мф. 10: 10), хоча Спаситель велить задовольнятися тільки одним взуттям (див.: Мк. 6: 9). З’являлися і єретики, як, наприклад, згадувані Августином рудіпедали (босоногі), які вимагали, щоб усі обов’язково ходили без взуття. Але взагалі звичай ходити босоніж, наприклад, під час єпітимії — у хресних ходах, у паломництві до святих місць, завжди вважався гідним поваги. Не нехтували цим звичаєм навіть царствені особи, зокрема святий імператор (379–395) Феодосій Великий. Для ченців відсутність взуття вважалася справою особливо пристойною. Чимало подвижників з духов­ного та світського стану, відомих цим видом аскетизму, було і в середні віки. Прочани, які вирушали до Єрусалима за приписом своїх духівників або за власним заповзяттям, де лише можливо було, ходили босоніж; так само чинили і прочани, які відвідували святині Риму.

ВІД НАГОТИ ДО ПРОСТОТИ

Нечасто, але все‑таки зустрічаються в історії християнства приклади подвижників, які вважали можливим обходитися без будь-якого одягу. Як повідомляє професор О. П. Лебедєв, цілком нагими ходили самітники так званої Скитської пустині в Єгипті; дивлячись на них, преподобний Макарій Єгипетський прийшов до висновку, що за всієї суворості життя він іще не досяг того ступеня в аскезі, якого досягли ці самітники. Зустрічалися й окремі приклади нагих аскетів, які жили в печерах або під відкритим небом. Наприклад, Сульпіцій Север (IV ст.) розповідає про одного пустельника Синайської гори, який протягом 50‑ти років не мав іншого покрову, окрім власного довгого волосся.

Більш численні приклади аскетичної убогості в одязі давніх християн. Наприклад, за граничну простоту й невибагливість в одязі ратували такі відомі письменники давньої Церкви, як Климент Олександрійський і Тертуліан Карфагенський. Зокрема, Климент рекомендував віддавати перевагу простій білій одежі, тому що в біле зодягнуті ангели та святі люди на небі (див.: Одкр. 6: 11; 19: 8), та застерігав від строкатого й кольорового одягу, оскільки такий одяг більше приємний для ока, аніж слугує практичній потребі, й тому що простота є найкращим відображенням християнської правоти і святості. А ось шовкові матерії Климент Олександрійський вважав непристойними для християнина не тільки як некорисні, але й тому, що шовк — продукт черв’яків, які є символом непостійності й мінливості духовної настроєності…

Певні приписи про те, як мають одягатися ченці або аскети, давав блаженний Ієронім († 420), який вимагав, щоб ченці носили бідний, грубий і темний одяг, але застерігав при цьому від брудного й не­охайного вбрання, як похваляння бідністю. Зі свого боку, святитель Іоанн Златоуст викривав тих, хто виставляв штучну простоту у вбранні, проте хвалив свою вірну ученицю, багату вдову Олімпіаду, її бідний одяг за те, що вона за зовнішнім виглядом нічим не відрізнялася від найбідніших людей.

«НЕ ДАМ СНУ ОЧАМ МОЇМ…»

Ще один вид аскетизму стосується нічного відпочинку. Багато хто з найдавніших єгипетських самітників намагався відганяти від себе сон протягом цілого ряду ночей або постійним стоянням на молитві, або через напружені тілесні заняття. Так, наприклад, Дорофей Фіваідський вдень разом з іншими носив каміння, потрібне для будівництва келій йому та братії, а вночі, для того щоб відігнати сон, сидячи займався плетінням пальмових мотузок і ніколи не лягав для відпочинку.

А ось старець Махет, за оповіддю Каcсіана, міг не спати кілька ночей поспіль під час духовної бесіди, «якщо ж хто-небудь починав злословити чи пустословити, то він негайно засинав, так що отрута лихослів’я не торкалася навіть вух його». Якийсь Феодул завдавав собі страждань тим, що лягав тільки на спину. Багато інших ченців спали в сидячому положенні, як, наприклад, монахи преподобного Пахомія в Тавенні, які на ніч поміщалися у тісні короби, займаючи в них напівсидяче положення. Деякі з аскетів лягали вночі на голій землі.

Не задовольняючись тим, щоб робити сон якомога менш спокійним і позбавляти його підкріплюючої дії на людину, багато подвижників намагалися наскільки можливо обмежити тривалість сну. Наприклад, в монастирях із суворим уставом не один раз, а кілька разів будили подвижників для звершення молитви. В уставі Колумбана (VI ст.) йдеться: «Втомлений чернець приходить до свого одра, вже дорогою він починає дрімати, але, перш ніж він засне, його знову будять».

ДОЛАЮЧИ ХОЛОД ТА СПЕКУ

Ще один із давніх аскетичних звичаїв — боротьба з почуттям холоду та привчання себе до перенесення холоднечі. Так, наприклад, сирійський самітник святий Яків († близько 450) відомий тим, що він упродовж дво- або триденної молитви стояв на промерзлій землі, при цьому його так засипало снігом, що доводилося відкопувати подвижника ледь не лопатами. Про грецьку імператрицю святу Феофанію, дружину Льва Мудрого, та інших подвижниць середніх віків оповідачі їхнього життя повідомляють, що під час найсуворішого зимового холоду вони охочіше схиляли коліна для молитви й лягали для відпочинку на холодній кам’яній підлозі своїх спалень або молільних кімнат, ніж на килимі чи ліжку. Поширений спосіб боротьби з почуттям холоду — постійне зумисне неопалювання кімнат. Так, блаженний Феодорит говорить про Авраама, єпископа в Карах (400 р.), що використання вогню він вважав зайвим для якої б то не було мети.

Ще один вид християнського аскетизму — життя під відкритим небом, наприклад стовпництво (перебування на піднесеному відкритому майданчику) або пустельножительство як наслідування Іоанна Хрестителя (див.: Лк. 1: 80). Найвідоміший приклад — преподобна Марія Єгипетська, яка залишалася без даху над головою понад 47 років, живучи у дикій пустелі й подвизаючись, за словами ікоса святої, «паче міри людського єства».

Підготував Михайло Мазурін

Преподобні Макарій Єгипетський,
Онуфрій Великий і Петро Афонський
У попередньому номері «Церковної православної газети» наші читачі могли ознайомитися з тим, як постували давні християни. На цей раз, знову звернувшись до «Оповідей з історії християнського аскетичного життя» відомого історика Церкви Олексія Петровича Лебедєва (1845–1908), дізнаємося про інші прояви християнського аскетизму, які переважно ґрунтуються на прикладах та приписах Святого Письма.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.