ЗАСНОВНИК БЛИЗЬКОСХІДНОГО ЧЕРНЕЦТВА. Преподобний Іларіон Великий (день пам’яті — 3 листопада за н. ст.)

В античному світі велику популярність мали спортивні перегони. У палестинському місті Газа перед черговими змаганнями один з наїзників, який був християнином, звернувся до відомого подвижника Іларіона з проханням допомогти йому перемогти супротивника, який удався до магії. Праведник дав наїзникові освячену воду, і той переміг. Після цього випадку багато жителів міста прийняли християнство, а прихильники переможеного звинуватили Іларіона в чаклунстві й навіть вимагали його страти…

Наприкінці життя праведника слава про створені ним чудеса гриміла не тільки в Палестині, а далеко за її ме­жами (Свята Церква надала Іларіону рідкісний додаток до імені, прозвавши Великим). Сам праведник був родом з язичницької сім’ї і прийняв християнство у віці 15 років в Олександрії, де здобував освіту. Дізнавшись про подвиги Антонія Великого, Іларіон попрямував до нього в єгипетську пустелю і протягом двох місяців наслідував чесноти свого прославленого вчителя. Повернувшись додому близько 306 р., праведник вже не застав живими батьків. Одержавши спадщину, юний подвижник роздав усе бідним і пішов у пустельні місця Палестини, ставши засновником чернецтва на Близькому Сході. Іларіон спав на голій землі, їв один раз на добу після заходу сонця (і то небагато), протистоячи численним спокусам. Одного разу, розгнівавшись на себе, перейнятого помислами, він почав бити себе в груди зі словами: «Осле, я відучу тебе брикатися, я годуватиму тебе не ячменем, а соломою, голодом і спрагою я зроблю тебе слабким…». Дуже скоро про незвичайного подвижника дізналися місцеві жителі. Багато з тих, хто приходив до нього, приймали християнство, а деякі й чернецтво. Двадцять два роки преподобний подвизався в пустелі, отримавши від Господа дар чудотворення. Так, святий подвижник зцілив неплідну жінку з м. Елевтерополь, біснуватого охоронця імператора Констанція II і багатьох інших. Крім цього, Іларіон зціляв і біснуватих тварин, пояснюючи це тим, що «диявол горить такою ненавистю до людей, що бажає знищити не тільки їх самих, а й те, що належить їм». Кількість ченців обителі преподобного безперервно зростала. Втім, це був незвичайний монастир. В околицях Гази окремо стояло багато келій, а єдиним їхнім центром була особистість самого Іларіона Великого. Періодично (зазвичай, раз на рік) святий обходив келії і повчав братію. В один із таких обходів праведник привів до Христа жителів м. Елуси, які зустрілися йому. Відомо також, що преподобний був украй некористолюбний і нетерпимий до будь-якого прояву жадібності, передусім серед ченців. Іларіон також міг тільки за самим запахом, що йшов від людини чи предмета, якого та торкалася, визначити, яким гріхом вона обтяжена чи «яким демоном схоплена». Учитель Іларіона, преподобний Антоній, дуже високо відгукувався про свого великого сучасника й висловлював щире здивування, коли до нього за порадою приходили люди з Палестини, тоді як у їхній місцевості жив такий Божий угодник.
На 65‑му році життя святий Іларіон відчув необхідність в усамітненому житті й попрямував до Єгипту. Однак чуда, що їх він звершував, щоразу привертали до нього багато людей. Преподобний пройшов Лівію, Сицилію, Балкани, поки не оселився на о. Кіпр, де і знайшов вічний спокій (371–372).
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.