ЗАХИСНИК ЄДНОСТІ ЦЕРКВИ. Священномученик Кіпріан, єпископ Карфагенський (день пам’яті — 13 вересня за н. ст. )

У середині III ст. у північноафриканському місті Карфаген спалахнула епідемія моровиці. Городяни стали масово залишати місто, кинувши напризволяще не тільки своє майно, а й смертельно хворих родичів. У такій ситуації Карфагенський єпископ вирішив особистим прикладом показати, що епідемії можна протистояти не тільки втечею. Він особисто доглядав за покинутими хворими, ховав померлих, зокрема і язичників. У цей час на Карфаген обрушилося ще одне випробування: посуха та її неминучий наслідок — голод.

Панікою, що виникла, скористалися кочові племена нумідійців, які стали здійснювати набіги й забирати місцевих жителів у полон. Щоб полегшити життя страждальцям, єпископ переконав заможних городян пожертвувати свої кошти на харчування голодним і викуп полонених, кажучи: «Любов — основа всіх чеснот, вона вічно буде з нами у Царстві Небесному».
Цього архієрея звали Кіпріан. Для святителя Карфаген був рідним містом. Тут він виріс у сім’ї сенатора-язичника, тут отримав блискучу світську освіту, ставши вчителем красномовства і філософії у місцевій школі. З часом ораторський талант Кіпріана отримав загальне визнання. Його часто можна було зустріти на судових засіданнях як захисника інтересів своїх співгромадян. Проте ні слава, ні багатство, ні розкішні бенкети із друзями не могли втішити Кіпріана в пошуку відповіді на одне питання, яке хвилювало його: що є істина? З цим самим питанням він звернувся до християн. Ознайомившись із працями апологета Тертулліана, Кіпріан усвідомив, що при своєму способі життя він не здатний відчути переродження. Зі стану нерішучості його вивів місцевий пресвітер Цецилій, і в 46 років Кіпріан став оглашенним. Роздавши своє майно убогим, він переселився у дім священика і незабаром прийняв Хрещення. «Коли хвиля, що відроджує, очистила нечистоти мого колишнього життя, — писав пізніше святитель, — світло, тихе і ясне, зійшло з Неба в серце моє». Через рік праведник прийняв ієрейський сан, а коли 248 р. помер місцевий єпископ Донат, то городяни одностайно обрали Кіпріана своїм новим архієреєм. Насамперед новий Карфагенський єпископ взявся за викорінення пороків серед кліру й пастви, підкріплюючи свою діяльність особистим прикладом. Духовний авторитет святителя визнали єпископи прилеглих міст.
У 249 р. імператором Риму став Декій, який почав гоніння на Церкву. Про це Кіпріану стало відомо із сонного видіння. Роздавши церковне майно клірикам, святитель таємно залишив місто, щоб зберегти можливість підтримувати віру пастви. Під час мук деякі християни не витримували тортур і приносили жертви ідолам. Перш ніж прийняти їх у лоно Церкви, Кіпріан наказував спочатку упевнитися в щирості їхніх намірів, а потім, після церковного покаяння і благословення єпископа, приймати у спілкування. Думку святителя підтримали й інші місцеві єпископи. А 251 р. таким самим було рішення і Помісного Собору. Однак римський пресвітер Новаціан став наполягати на тому, що тих, хто відпав під час гоніння, не можна приймати в Церкву навіть після покаяння. У цьому він переконав карфагенського пресвітера Новата і трьох італійських єпископів. А коли не зустрів підтримки з боку Римського єпископа, став наполягати на виборах нового Предстоятеля Церкви, чим створив загрозу розколу. У відповідь на таке беззаконня Кіпріан написав цілу книгу під назвою «Про єдність Церкви».
У 253 р. до влади прийшов імператор Валеріан, і гоніння на християн повторилося. На пропозицію принести жертву ідолам святитель відповів відмовою, за що був засланий у м. Курубіс, де йому було відкрито про майбутню мученицьку смерть. Праведник написав багато листів і книг, які стали зразками православного сповідання і читалися на III Ефеському і IV Халкидонському Вселенських Соборах. Бажаючи постраждати у Карфагені, Кіпріан повернувся в місто. На суді він спокійно відповів, що не принесе жертви ідолам, а на смертний вердикт відповів словами: «Хвалити Бога!». Після цього священномученик востаннє благословив паству, розпорядився дати 25 златниць катові, сам зав’язав собі очі і схилив голову під меч. Ця подія відбулася 258 р. За часів правління короля Карла Великого (771–814) мощі Кіпріана були перенесені до Франції.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.