ЗАБУТІ ХРИСТИЯНСЬКІ ХРАМИ ГАЛАТІЇ

На території сучасної Туреччини є багато місць, по­в’яза­них із проповідницькою діяльністю апостола Павла. Один з важкодоступних, мало досліджених археологами та невідомих туристам — район Іконії (частина романської Галатії).

Ще в VI ст. до Р. Х. імператор Август приєднав ці землі до своєї імперії, проклавши стратегічну дорогу з центральної Анатолії до узбережжя Середземного моря — порту Атталії (сучасна Анталія). До цієї території входять поселення Дербе (давня назва — Дервія), Лістра, де проповідували апостоли Павел та Варнава під час свого другого та третього пастирського відвідання цих місць.
Ми знаємо, що у Лістрі (сучасна назва Силістрія) апостол Павел познайомився з благочестивою родиною майбутнього апостола Тимофія (йому було тоді 15 років). За переданням, тут він охрестив святу Феклу, і саме звідси, пере­одягнувшись у чоловічій одяг, вона пішла за ним у Кілікію (до м. Тарса). Місцеві жителі, язичники, почали вважати апостола Павла богом Гермесом (після того як апостол зцілив кульгавого), а Варнаву (оскільки той був кремезної статури) самим Зевсом. Євреї ж закидали Павла камінням за проповідь у синагозі, тож йому довелось покинути це місце, хоча згодом він повернувся, бо галатів дуже полюбив, саме про цю громаду особ­ливо піклувався, про що свідчить його Послання до Галатів. Галатією називалася область від Антіохії Писидійської до Дервії. Зараз в археологічному музеї м. Коньї знаходиться вівтарний камінь з викарбуваним ім’ям єпископа Дервії Михаїла.
Місцевість ця дуже сувора, з величними горами (гора Такель, вулкан Карадаг заввишки 2500 м, гора святої Фекли, відроги Таврського хребта).
А ще ця місцина наводить «смертельну тугу», як зазначав, спеціально проїхавши верхи по маршруту апостола Павла, французький письменник та історик Ернест Ренан (у своїй книзі «Апостол Павел», СПб, 1907 р.).
Цицерон, бувши тут римським проконсулом, писав про дикий, неосвічений народ, який говорив ліаконійською мовою (нею володів і апостол Павел). Історик Страбон (І ст. до Р. Х.) також описував це високе, холодне та безводне нагір’я-плато. Римський імператор Клавдій спеціально влаштував у цьому неприступному районі Тавра колонію з метою охорони кордону.
Апостолу Павлу доводилось обходити вулкан з півночі, пробиратися через перевали та високі гори, аби дістатися до поселень. Зараз їх майже не існує, але архітектурні споруди, залишки римських оборонних мурів, величних храмів збереглися. Вони майже не досліджувалися, археологічні розкопки не проводилися.
Турки називають це місце «Тисяча і одна церква» («Бін-бір Кіліса», як зазначено на карті), проте жоден транспорт сюди не ходить, оскільки тутешній край давно обезлюднів.
Біля підніжжя вулкану Карадаг відкривається дивовижна панорама: череда гір, вкритих храмами V–VIII ст. У деяких із них збереглися тільки апсиди з майстерно викладеними склепіннями. Зустрічаються храми трьохнефні, з колонадами, багато саркофагів з хрестами. Цей комплекс називають монастирем Архістратига Михаїла.
А от у с. Сілле (теж неподалік від Коньї) церква була зведена самою імператрицею Єленою у 327 р., коли та проїздила через ці місця. Храм побудувано у традиціях старовізантійської архітектури, з куполом своєрідної форми, прикрашено внутрішніми розписами, дерев’яним різьбленим іконостасом (щоправда, без ікон). У склепінні — зображення Христа-Пантократора; на стінах та арках — Архістратига Михаїла, святих Марії Єгипетської із Зосимою, великомучеників Георгія і Димитрія, пра­отців Адама і Єви та ін.
Єпископом Іконії (з кафедрою у м. Коньї) в IV ст. був святий Амфілохій, друг Василія Великого.
Розписи початку XVIII ст. свідчать про те, що церква діяла і в мусульманські часи. За дорученням міністерства культури Туреччини нині ці розписи відновлює реставратор Сулейман Пірам.
У 1899 р. археологічні розкопки тут проводив англієць Вільям Рамсей (1851–1939). Метою його роботи було підтвердити свідчення євангеліста Луки, зокрема оповідь про діяння апостола Павла. Віруючий археолог на основі дослідження місцевих церков V–X ст. написав книгу «Святий Павел: мандрівник і римлянин», видану англійською мовою у Лондоні.
Ніна Пархоменко,
доцент Національної академії 
керівних кадрів культури і мистецтв, 
м. Київ

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.