«За други своя…». День пам’яті загиблих співробітників київської міліції

Напередодні Преображення Господнього, 18 серпня, за традицією духовенство Української Православної Церкви, представники Головного Управління МВС столиці, ветерани міліції та родичі загиблих під час виконання службового обов’язку зібралися у храмі в ім’я великомученика Георгія Побідоносця (Храмовий комплекс в ім’я Архістратига Божого Михаїла в Дарниці, проспект Миру, 16), щоб вшанувати пам’ять героїв. Мармурові плити з їхніми іменами встановлені всередині храму, який будувався за участю МВС. Його освячував у 1999 р. Блаженніший Митрополит Володимир у присутності мера Києва, міністра МВС України, офіцерського та сержантського складу міської міліції, курсантів академії МВС і ветеранів.

За минулі 12 років, на жаль, кількість пам’ятних плит з іменами загиблих збільшилася. Серед вдів — 39‑річна Валентина Анатоліївна Лавська, чоловік якої, старший лейтенант Володимир Миколайович Лавський, 11 липня 1997 р. загинув від ножа злочинця в Шевченківському р-ні столиці. Тоді її двом дітям було по п’ять років, зараз — по 19, навчаються у вищих навчальних закладах.

— Коли я буваю у храмі, душа заспокоюється, розумію і відчуваю, що мій Володя живий, тільки він перебуває у Бога. Було багато випадків, коли я і діти відчували його невидиму присутність та допомогу… Величезне спасибі нашій Православній Церкві, настоятелю парафії отцю Богдану, а також керівництву Управління МВС м. Києва, яке піклується про родини загиблих. Нам виділили квартиру. Я розумію, що мій чоловік віддав своє життя заради миру та спокою в місті. Якби не він, то хтось інший міг бути на його місці. Він виконав свій обов’язок перед народом і перед Богом…

Голова Ради ветеранів столичної міліції полковник Павло Іванович Полюх розповів, як він, молодий фронтовик, маючи контузію та інвалідність, прийшов після фронту в київський військкомат.

— Час був тяжкий, голодний. Хотілося працювати, допомогти матері, рідним, хотілося послужити Вітчизні. І воєнком сказав мені: «Викинь ти цю інвалідну книжечку, хлопчина ти міцний, рани загоїлися, йди служити в міліцію». Так я став співробітником органів внутрішніх справ. У Києві розгулювали банди грабіжників, квартирних злодіїв, до того ж вешталися різного роду «партизани», як вони себе називали, шантажисти. Ховалися й колишні поліцаї-зрадники, і зеки, які втекли з місць позбавлення волі. Так що робота у нас була, як у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна», де грав Володимир Висоцький. Зараз, слава Богу, інші часи. Але робота у міліції є. Багатьох загиблих наших співробітників, особ­ливо старшого покоління, я знав особисто. Вічна їм пам’ять. Дякуємо Церкві, яка побудувала цей чудовий храм пам’яті, увічнила імена героїв. Сюди приходить молодь, курсанти, майбутні правоохоронці. Це прекрасна співдружність — Церкви та органів внутрішніх справ. Велике спасибі нашому Митрополиту. Висловлюємо по­дяку настоятелю парафії протоієрею Богдану Штиму, духовенству та всім парафіянам.

Приїхавши на територію Свято-Михайлівського храмового комплексу, начальник ГУ МВС у м. Києві генерал-лейтенант Олексій Олексійович Крикун перед початком поминальної служби насамперед підійшов до родичів загиблих міліціонерів, розмовляв, записував прохання і клопотання. Зворушливо було бачити жінок у чорних хустках — матерів і дружин з дітьми та внуками, що обступили генерала. У теплій бесіді вони якось смиренно — горе накладає свій відбиток — повідали Олексію Олексійовичу про насущні проблеми, дякували за турботу. Генерал-лейтенант коротко поділився своїми враженнями:

— Ми вдячні Православній Церкві, насамперед, за підтримку духовну. Щороку ми проводимо подібні заходи. Крім цього, духовенство зустрічається з нашим складом у районах, у недільних школах — співпраця з УПЦ дуже благотворна й корисна, оскільки зараз практично всі військовослужбовці — люди віруючі. Я лише бажав би, щоб у кожній області, в кожному підрозділі міліції України були такі стосунки, як у нас у столиці, зокрема — тут, у Михайлівській парафії на чолі з отцем Богданом. Тільки в післявоєнні роки у нас загинуло 79 міліціонерів. Живі їхні родичі: діти, онуки. Вони приходять сюди, де увіковічені імена їхніх батьків та дідів — це дуже важливо, це патріотично, морально. Сьогодні 45 сімей стоїть у нас на обліку, і ми надаємо їм посильну допомогу. Не тільки раз на рік, а постійно — матеріально, ремонтами, вирішуємо житлові питання, допомагаємо дітям вступати до навчальних закладів. Багато синів загиблих пішли батьківським шляхом, стали офіцерами міліції. Слава Богу, за останні два роки список загиблих у місті не поповнювався. Сподіваємося, що і в майбутньому Київ буде мирним і безпечним. Хоча ви знаєте, в який непростий час ми живемо — міжнародний тероризм, міграція та інше. І все ж таки завдяки відродженню нашої духовності, віри має торжествувати добро, а не зло і злочинність.

Лунали слова заупокійної служби. Перед її початком вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Пантелеімон з амвона звернувся до присутніх:

— Ми підносимо сьогодні молитви, щоб Господь упокоїв душі наших героїв, рабів Божих, які віддали свої життя «за други своя». Це про них говорив Спаситель наш Господь Іісус Христос, називаючи їхній подвиг вершиною любові. Від імені Предстоятеля нашої Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира я висловлюю співчуття сім’ям, які залишилися без батька, чоловіка, сина, брата. Нехай милосердний Господь перетворить ваші сльози на радість, пошле мир вашим душам і вашим родинам. Будемо молитися єдиними устами і єдиним серцем за тих, хто поклав свої життя за мир та спокій у нашій державі.

…Хор співав «Вічну пам’ять», горіли свічки, підносилася молитва до Всевишнього. Яскраво світило літнє сонечко, і його промені відбивалися небесним вогнем у золоті мозаїчного зображення Георгія Побідоносця на білому коні, який списом вражає древнього змія.

Сергій Герук,
фото автора

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.