ЄДНІСТЬ ДВОХ ЗАВІТІВ

Чезаре Муссіні (1804–1879).
«Обрізання»

«На восьмий день Немовля Христос був обрізаний, а на 40‑й присвячений Господу, при цьому було принесено жертву. Для чого все це і в чому різниця між обрізанням і посвятою?»

Ольга, м. Київ
Про події після Різдва Христового повідомляє євангеліст Лука: «Як минуло вісім днів, коли належало обрізати Немовля, дали Йому ім’я Іісус, наречене Ангелом до зачаття Його в утробі. 

І коли настали дні очищення їх за законом Мойсеєвим, принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом, як написано в законі Господньому, щоб усяка дитина чоловічої статі, яка розкриває утробу, була посвячена Господеві, і щоб принести в жертву, як сказано в законі Господньому, дві горлиці або двоє голубенят» (Лк. 2: 21—24). У чому сенс звершених над Господом обрядів?

ОБРІЗАННЯ Й ОЧИЩЕННЯ У СТАРОМУ ЗАВІТІ
У Старому Завіті обрізання — символ завіту між Богом і Авраамом. У книзі Буття сказано про те, що Господь говорить до Авраама: «Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать; обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами» (Бут. 17: 10—11). Обрізання мало звершуватися на восьмий день після народження хлопчика. За порушення обряду було суворе покарання: «необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у восьмий день], знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій» (Бут. 17: 14).
Припис про обрізання був повторений Богом Мойсею. Так, у книзі Левит сказано: «…якщо жінка зачне і народить немовля чоловічої статі, то вона нечиста буде сім днів; як у дні нечистоти від місячних її, вона буде нечиста; у восьмий же день обріжеться у нього крайня плоть його; і тридцять три дні повинна вона сидіти, очищаючись від крови своєї; ні до чого священного не повинна доторкатися і до святилища не повинна приходити, доки не виповняться дні очищення її» (Лев. 12: 2—4).
На 40‑й день після народження сина жінка повинна принести жертву очищення: однорічне ягня. Якщо мати дитини була з малозабезпеченого роду, то вона могла замінити ягня на дві горлиці або голубів. Після звершення священиком належних обрядів жінка вважалася чистою.
Слід зазначити, що старозавітний закон особливу увагу приділяв первісткам. Дослідник Біблії Б. І. Гладков пише, що «якщо народжений син — первісток, то, за початковим законом, він мав бути присвячений Богові для служіння при храмі; згодом же, коли для цього служіння обрано було одне тільки коліно Левиїно, то за первородних призначений був викуп у п’ять священних сиклів». Про це говорить Книга Чисел: «Усе, що розкриває утробу в усякій плоті, що приносять Господу, з людей і з худоби, нехай буде твоїм; тільки первісток з людей повинен бути викупленим, і первородне з худоби нечистої повинне бути викупленим; а викуп за них: починаючи від одного місяця, за оцінкою твоєю, бери викуп п’ять сиклів срібла…» (Числ. 18: 15—16). За історичними даними, сикль — це монета завважки близько 14 грамів срібла.
ЧОМУ ХРИСТОС ВИКОНУЄ СТАРОЗАВІТНІ ОБРЯДИ?
Обрізання Христа і принесення Його Матір’ю жертви очищення відбувається на виконання старозавітного закону. Б. І. Гладков каже: «В очах євреїв необрізаний не міг увійти в суспільство народу Божого, і він не міг входити ні в храм, ні в синагоги; необрізаного євреї не визнали б за Месію. Так само, і Пресвята Діва, не відбувши термін очищення, не могла б вважатися справжньою ізраїльтянкою. Ось чому були виконані всі ці законні вимоги».
Подія обрізання Немовляти Іісуса також свідчить про істинність людської природи Спасителя. Тлумач Святого Письма Феофілакт Болгарський викриває тих, хто заперечує людськість Христа: «Відтепер сором тим, хто каже, що втілився примарно, бо як обрізаний, якщо втілився примарно?».
Сам Господь під час Свого суспільного служіння свідчить: «Не думайте, що Я прийшов порушити закон або пророків: не порушити прийшов Я, а здійснити» (Мф. 5: 17). Блаженний Феофілакт Болгарський каже, що Господь «виконав закон звершенням всього сказаного про Нього пророками,…виконав і всі приписи закону». Святитель також зауважує, що Христос «…виконав закон і в тому сенсі, що заповнив його, бо Він у повній досконалості накреслив те, чого закон був лише тінню».
ПРООБРАЗИ СТАРОГО ЗАВІТУ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ ЦЕРКВІ
Дослідники Біблії зазначають, що обрізання було не тільки формальним тілесним знаком. У книзі Второзаконня Мойсей говорить: «Обріжте крайню плоть серця вашого» (Втор. 10: 16), далі пророк Єремія у своїй книзі в 9‑й главі говорить, що «увесь дім Ізраїлів з необрізаних серцем» (Єр. 9: 26). Сучасний богослов ієрей Геннадій Єгоров вважає, що «обрізання — це знак і символ підпорядкування людини волі Божій, символ необхідності відмовитися від гріховних справ плоті і духу, і тому голов­ним об’єктом, якому це обрізання належить, є серце, з якого виходять злі помисли і злі справи. Мета обрізання — вступити з Богом у завіт і долучитися Його обітування».
Важливо зауважити, що обрізання має особливе значення — воно є прообразом Таїнства Хрещення. Ще у Старому Завіті Бог обіцяє Сам через певний час після полону обрізати серця ізраїльтян: «…обріже Господь Бог твій серце твоє і серце нащадків твоїх, щоб ти любив Господа Бога твого від усього серця твого і від усієї душі твоєї, щоб жити тобі» (Втор. 30: 6). Апостол Павел говорить про те, що обрізання Авраама є «печать праведності через віру» (Рим. 4: 11) і що у Христі віруючі «обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим» (Кол. 2: 11). Здійснюється це духовне обрізання в купелі Хрещення, після якої християни стають «мертвими для гріха, живими ж для Бога» (Рим. 6: 11). Святитель Феофан Затворник пише, що «християнське обрізання — обрізання серця Духом по вірі в Господа Іісуса Христа, в якому людина скидає з себе тиранство гріха».
Євангельська подія Стрітення Господнього знайшла відображення в богослужбовій практиці Православної Церкви у вигляді особливого чину — «воцерковлення». Цей обряд відбувається через 40 днів після народження дитини. Священик читає особливі молитви над немовлям і його матір’ю, вносить немовля у храм аж до вівтаря і потім віддає на руки хрещених батьків. Якщо дитина — хлопчик, священик вносить його у самий вівтар. Воцерковлення є завершенням Таїнства Хрещення і символізує собою приєднання немовляти до членів Церкви.
ЄДНІСТЬ ДВОХ ЗАВІТІВ
Основою релігійного світогляду християнина є переконання, що Старий і Новий Завіт — єдине Божественне Одкровення, що вказує людям шлях до спасіння. Християнин дивиться на Старий Завіт, умудрений та просвітлений знанням Нового Завіту. Всі приписи старозавітного закону ми маємо розуміти як приготування людей до повноти Одкровення, принесеного людству Спасителем, «бо закон даний через Мойсея; а благодать і істина сталися через Іісуса Христа» (Ін. 1: 17).
Таким чином, ми спостерігаємо наступницький зв’язок між Старим і Новим Завітом, між обрядами старозавітної Церкви і християнськими таїнствами. Спільним є те, що людина покликана ухилятися від гріха і прагнути до святості. Однак якщо у Старому Завіті це полягало в зовнішньому узгодженні волі Божої і волі людської, то в Новому — в поєднанні з Богом.
Підготував протоієрей Миколай Баранов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.