ЯК ВІРИМО — ТАК І ЖИВЕМО

Пального у нас вистачало на півдня, мороз лютішав, харчі закінчувались. Але у православного паломника завжди є рятівна соломинка — молитва. Ми увесь час читали акафіст чудо­творцю Миколаю, молились Матері Божій, щоб визволила нас із снігового полону, і порятунок прийшов…

ЦІЛЮЩЕ ДЖЕРЕЛО
Це було влітку. І ось — раптово захворіла на бронхіт, що набув гострої форми із астматичним компонентом. Дільничний лікар відкрив мені лікарняний лист, призначив мікстури та пігулки, у тому числі й антибіотики.
Мій організм таблеток не приймав, тобто хімія не діяла. Дихалося важко, сил зовсім не було. Та, коли земні лікарі не допомагають, надія лише на Господа. Саме на той час їхала група паломників до Почаєва, і я вирушила з ними.
Неподалік Лаври ми заїхали до скита праведної Анни, що відомий своїм цілющим джерелом.
Зануритись у крижану воду непросто, адже в будь-яку пору року її температура становить чотири градуси. Влітку найважче, бо контраст із температурою повітря найбільший.
Отримавши благословення священика, я, після компресів, гірчичників, припарок і примочок, доклала неймовірних зусиль, аби тричі зануритись у чисту, як сльоза, воду: було видно усі камінці на дні.
Заночували паломники у Почаївській Лаврі. Вранці я прокинулась і відразу відчула, що легко дихаю. Потім, удома, дільничний лікар усе допитувався, яким саме чином я так швидко здолала недугу…
СИЛА ХРЕСНОГО ЗНАМЕННЯ
Одного разу я спостерігала таку картину: жінка під’їхала на велосипеді до невеличкого магазину. Поставила його, перехрестила і спокійно, не поспішаючи, пішла робити покупки. А на той час викрадали навіть ті велосипеди, що замикалися; старі йшли на запчастини…
Тривалий час жінки не було. Згодом вона вийшла, сіла на велосипед і поїхала далі. Отже, подумала я, сила хресного знамення надійніша за будь-які хитромудрі замки.
ДИВНІ ДІЛА ТВОЇ, ГОСПОДИ!
Протоієрей Володимир Чудинов будував храм в ім’я великомученика й цілителя Пантелеймона. Служба правилась у пристосованому приміщенні. Необхідно було терміново придбати деяке церковне начиння, а грошей — обмаль.
Батюшка молився, просив Божої допомоги. Потім отець Володимир поїхав до Києво-Печерської Лаври, аби довідатись, яку мінімальну суму грошей йому необхідно зібрати: нарахував майже десять тисяч гривень.
Раптом у церковній лавці до нього підійшла незнайома жінка і сказала: «Я хочу пожертвувати на церкву, в мене є близько десяти тисяч гривень».  Невдовзі гроші надійшли на розрахунковий рахунок храму.
ГІДНИЙ ПРИКЛАД 
Були часи, коли лихі люди крали все, що вродить на дачах, городах, присадибних ділянках. Якось у серпні раба Божа Ксенія поїхала в паломницьку подорож до Почаєва. Пожила три дні у Лаврі, попостилась, сповідалась, причастилась. Коли повернулась додому, то побачила, що хтось викопав усю її картоплю. Сусіди кажуть їй з докором: «Ось бачиш, до чого ти домолилась!». Жінка спокійно відповіла: «Напевне, ці люди бідують більше за мене. А Господь допоможе, і я без харчів не залишусь. Та й скільки ж мені треба тієї картоплі?».
Ця жінка стала для мене прикладом справжньої православної християнки, смиренної та незлобивої.
ЯК ЧУДОТВОРЕЦЬ МИКОЛАЙ ІЗ БІДИ ВИЗВОЛИВ
Група паломників поверталася із Закарпаття. Стояв березень, погода була тепла. Місцеві жителі вже садили ранні овочі та зелень. У день від’їзду раптово передали штормове попередження — із заходу наближався циклон.
Паломники благополучно здолали карпатські перевали, виїхали на трасу Чоп — Київ, коли почалася снігова буря. Небо змішалося із землею, різкий вітер збивав з ніг, із автомобіля не можна було вийти.
На відстані 20 км від Львова у чистому полі наша машина потрапила у 15-кілометрову пробку. Ми опинилися у сніговому полоні, вантажівки загородили шлях. Працівники МНС нас попередили, що рух транспорту зупинився на кілька діб. Здавалося — повна безвихідь.
Пального у нас вистачало на півдня, мороз лютішав, харчі закінчувались. Але у православного паломника завжди є рятівна соломинка — молитва. Ми увесь час читали акафіст чудо­творцю Миколаю, молились Матері Божій, щоб визволила нас із снігового полону, і порятунок прийшов: керівник групи протоієрей Іоанн Тарасов прийняв рішення — повертатись назад до Львова, де ми й заночували. Тоді чотирикілометрову пробку до міста ми долали сім годин, але це вже були дрібниці.
А наступного дня стояла чудова сонячна погода, завірюха вщухла. Ми насолоджувались красотами засніженого Львова, побували у багатьох храмах, відчули неперевершений смак шоколаду та кави. Вечірнім поїздом паломники виїхали до Києва, а водій благо­получно повернувся додому через два дні.

Тамара Зозуленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.