ЯК ВІРИМО, ТАК І ЖИВЕМО…

Милістю Божою уже восьмий рік поспіль я несу послух за свічковим ящиком у храмі в ім’я святителя Луки Кримського м. Біла Церква Київської області. Наразі служба проходить у пристосованому під храм приміщенні, але поряд будується красуня-церква на території лікарняного комплексу № 1.

За цей період мені довелося почути багато життєвих історій, коли Промисл Божий скеровував людину до усвідомлення справжніх життєвих цінностей, до спасительної Православної віри. І, зазвичай, шлях цей важкий, тому що через багато скорбот треба нам входити в Царство Боже (Діян. 14: 22).
РОЗПАЧЛИВИХ ЄДИНА НАДІЯ
Трапилося так, що занедужала моя подруга. Весела й життєрадісна, вона зовсім занепала духом — тяжка недуга затьмарила увесь світ.
Вона звернулася до лікаря, відповідь була приголомшливою: «Стан здоров’я критичний, хвороба прогресує, треба чітко виконувати усі приписи». Лікар виписав рецепт, вартість ліків перевищувала дві тисячі гривень. Потім ще численні крапельниці, аналізи, уколи тощо.
Довелося позичати гроші. На роботі начальниця заявила, що лікарняний лист оплачувати не збирається, і, взагалі, на її місце є здоровіші люди. Довелося звільнитися.
Тим часом, хоча моя подруга чітко вживала усі ліки, легше їй не ставало. Стан, здавалося, був безвихідним. Довелося звернутися до Лікаря Небесного…
У відчаї жінка прийшла в храм. Її молитви були щирими й гарячими. Недужа вперше висповідалася, причастилася, стала постійною парафіянкою храму. Сили почали вертатися, здоров’я покращилося.
Згодом моя подруга знайшла нову роботу, набагато кращу за попередню, і повсякчас дякує Богові за Його милості до нас, грішних.
ІКОНА — ВІКНО У ГОРІШНІЙ СВІТ
Ця історія трапилася із мною декілька років тому. Після смерті бабусі Віри Петрівни, віруючої православної християнки, залишилися ікони. Батьки їх зняли зі святого кутка й склали у книжковій шафі.
Милістю Божою і бабусиними молитвами я стала ходити в церкву. Для мене відкрився новий світ. В один із приїздів до батьків (вони жили на Донбасі) я забрала із собою ікони. Мене втішало те, що вони стародавні, намолені, цілком ймовірно, їх писали ще до 1917 р. Дві з них — образ із Тихвінською іконою Божої Матері й ікона преподобного Іова — написані на дошці.
А у мене вдома виникла проблема, як розмістити ікони в малогабаритній квартирі, де й так їх було безліч — здійснюючи паломництва святими місцями, завжди хотілося привезти додому ікону на пам’ять.
З’явилася думка відвезти ікони на дачу, де наша родина збирається на вихідних.
В один із літніх днів я забрала ікони на дачу, але… Коли я вставила ключ у замкову щілину й повернула, він зламався, наче сірник. Це мене приголомшило, стало навіть трохи моторошно…
Походила по дачі, заспокоїлася, потім усе ж вирішила завершити задумане. У сусідів попросила ніж і спробувала ним відкрити замок — зламався кінчик ножа! Більше я не експериментувала.
Я зрозуміла, що образи мають бути в домі, де ми живемо. Ікона — вікно у горішній світ, вона створена для молитви. Тепер ці ікони наша сім’я шанує як найбільші реліквії.
ПОМ’ЯКШЕННЯ ЗЛИХ СЕРДЕЦЬ
Парафіянка Галина разом із чоловіком будували дім: оскільки статки були невеликі, то робилося все здебільшого власноруч. Робота просувалася вкрай повільно.
Батько чоловіка жив окремо, іноді навідувався на будівництво, давав слушні поради.
Будівництво наближалося до завершення, і раптом свекор заявив: «Будинок мені подобається, оформлюйте всі документи на мене — я буду хазяїном!». Ніхто й гадки не мав, що все так обернеться. Родина свекра була чималою. Зрозуміло, що згодом усе це ділитиметься… Як тут уникнути конфлікту?
У розпачі Галина звернулася за порадою до священика. Батюшка благословив її молитися за свекра — 40 днів читати акафіст іконі Божої Матері «Пом’якшення злих сердець».
Минуло трохи часу, і якось приходить до них свекор зі словами: «Оформлюйте дім як хочете, я вже старий, і з мене досить свого житла».
Так Господь і Матір Божа управили життєві справи нашої парафіянки.
ШЛЯХ ДО ВІРИ
Наш сусід по дачі, полковник авіації у відставці, ще повний сил, раптом важко занедужав. Дачники співчували йому, між собою шкодували хорошу людину, знаючи, що діагноз безнадійний — рак горла.
Тривалий час сусід не з’являвся. Коли ж нарешті приїхав і ми пили з ним чай, він розповів свою історію:
«Хвороба дедалі прогресувала, став ледь ковтати їжу й говорити — не жилець уже на цьому світі. Дружина готувалася до похорону. Довелося лягти у столичний військовий госпіталь.
Професор призначив тільки хіміотерапію, що, зазвичай, і робиться за інструкцією у таких випадках. Полегшення не наставало.
Одного разу до мене в госпіталь прийшла відвідувачка — жінка середніх років. Назвала моє прізвище, попросила викликати. Я здивувався, оскільки бачив її вперше в житті. Як вона могла про мене все знати? Зовні жінка нічим не відрізнялася від інших, побачиш у юрбі — й не звернеш уваги.
Відвідувачка мені сказала: «Знаю, яке лихо з Вами сталося. Хоч там як, треба долікуватися в госпіталі до кінця, пройти повний курс лікування. Але допоможе Вам тільки молитва “Отче наш”, читайте її стільки-то разів на день».
Тут мене почали душити сльози. Що вдієш, став читати цю молитву, та й часу в госпіталі було удосталь. Але дивна річ: я ніяк не міг вивчити цю молитву, хоча пам’ять у мене чудова. Довелося читати з папірця.
Через декілька днів була Пасха. Професор відпустив мене додому, однак я й там не залишав молитву. У ніч на Світле Христове Воскресіння, помолившись, заснув. Зранку відчув себе зовсім інакше. У горлі пухлини не було…
Це підтвердив і професор, який був здивований не менше, аніж я, бо не залишилося навіть рубців».
Так наш сусід став православним християнином, ніс послух у храмі, їздив у паломництва святими місцями, дотримувався постів, у святкові дні та в неділю незмінно був на Літургії. Відтоді минуло дванадцять років, наш сусід живий та здоровий, і з його дозволу я публикую ці факти…
Тамара Зозуленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.