ЯК ВІРИМО — ТАК І ЖИВЕМО

Група паломників перетинала кордон. У мікроавтобус зайшов прикордонник і запитав: «Зброя та наркотики є?». Один із пасажирів пожартував: «Є! Хрест — моя зброя, а релігія — опіум для народу!». Нашу машину наказали відігнати вбік. Почалася ретельна перевірка не лише особистих речей, а й кожного пасажира. Привели собаку, яка спеціалізується на пошуку наркотиків. 

СИЛА НІЧНОЇ МОЛИТВИ
Нещодавно, милістю Божою, із групою паломників мені довелося перебувати в Чернівецькій області. Там, у с. Банчени, знаходиться чоловічий Свято-Троїцький монастир. Свята обитель виникла 20 років тому і вражає своєю благоліпністю.
Того дня паломники здолали майже 600 кілометрів шляху, останню відстань — по бездоріжжю, і досить втомились. Ми побували на вечірні, а потім розташувалися у готелі.
Я розмірковувала, що нічна служба мені ніяк не під силу, це буде боротьба зі сном тощо. Утім, вся група пішла до церкви, й мені довелося зробити над собою певне зусилля.
Храм, де звершувалася Літургія, був красивий, теплий. Неперевершено співав хор семінаристів.
Людей було небагато. Для мене служба Божа проминула як одна мить. Ніхто із присутніх навіть не присів, не було потреби. Всі стояли вражені. Літургію звершував священик-румун своєю мовою. Деякі молитви звучали церковно­слов’янською. Особ­ливо запала в душу «Богородице Діво, радуйся…» дивеєвським наспівом.
Кілька паломників із нашої групи причастились.
СОБОРУВАННЯ
Парафіянка нашого храму розповіла про свою біду.
Так трапилося, що жінка упала і травмувала обличчя. На лобі з’явився синець, а згодом почала рости пухлина.
Що вона не робила, проте зупинити процес не вдавалося. Саме тоді був піст, і жінка вперше прийшла на Соборування, не дуже розуміючи, що це таке.
Священики читали Євангеліє, потім помазували єлеєм.

Минуло кілька днів, і пухлина непомітно зникла, обличчя стало чистим.
Відтоді щороку ця парафіянка цікавиться, коли саме відбудеться Соборування і обов’язково на нього приходить: благодатну силу цього Таїнства вона відчула на собі.

КОЛИ ЖАРТИ НЕДОРЕЧНІ
Група паломників перетинала кордон. У мікроавтобус зайшов прикордонник і запитав: «Зброя та наркотики є?».
Один із пасажирів пожартував: «Є! Хрест — моя зброя, а релігія — опіум для народу!».
Нашу машину наказали відігнати вбік. Почалася ретельна перевірка не лише особистих речей, а й кожного пасажира. Привели собаку, яка спеціалізується на пошуку наркотиків. Звісно, нічого не знайшли.

Через цей жарт паломники втратили кілька дорогоцінних годин. Відтепер кожного разу на кордоні керівник групи завжди попереджає, що жарти тут недоречні.

ЯК ІОАНН ВОЇН ДОПОМІГ
Кілька років тому я підробляла в одній із київських фірм і вирішила зробити сучасну зачіску в новому салоні, що на Подолі. У призначений час прийшла до перукарні. Там, у кріслі майстра, сидів інтелігентний молодий чоловік, одягнутий неначе з обкладинки модного журналу.

Він побачив мене й чомусь відразу заметушився, згадав, що треба негайно подзвонити, і поступився мені місцем.

Разом із майстром ми обговорили свої питання, пішли мити голову, а сумку я залишила у кріслі. Молодик трохи посидів, потім зник. Більше до салону ніхто не заходив.

Коли настав час розраховуватися за послугу, я побачила, що грошей у гаманці немає. Робити було нічого, довелося пообіцяти майстру наступного дня привезти потрібну суму.

У відчаї я зайшла до Флорівського монастиря, що розташований неподалік, і запитала у черниці, яка стояла за свічним ящиком, як бути в такій ситуації. Вона порадила просити захисту в Іоанна воїна, помолившись йому, нехай навіть своїми словами. У храмі ікони цього святого я не побачила, тож молилась перед вівтарем. Це дещо заспокоїло душу.
Через кілька днів мені довелося поїхати до мами на Донеччину. Прийшов до нас у гості мій двоюрідний брат і подарував гроші — саме ту суму, що у мене викрали із гаманця. Кілька купюр додала ще й мама.

МАТИ СИНА ПРОДАВАЛА
Цей випадок стався кілька років тому. За дозу наркотичного зілля мати продала трирічного сина Вітю циганам. Вони жили у с. Фурси, що на Київщині. Добре, що там є небайдужі люди, які повідомили правоохоронним органам, що у циган з’явився білявий хлопчик.
На місце виїхала оперативна група міліції. Дитя ще погано розмовляло, але за кілька днів цигани навчили його брудної лайки. Вони пояснили, звідки у них хлопчик, а на підтвердження того, що Вітю не крали, а купили, пред’явили працівникам міліції розписку, що її написала мати, та його медичну картку.
Звісно, хлопця забрали до лікарні, обстежили, він виявився абсолютно здоровим. Вітю передали до дитячого будинку «Волошка», що у Білій Церкві. Незабаром його відправили на відпочинок до сонячної Іспанії, де він потрапив у сім’ю бездітного ювеліра.

Коли Вітя повернувся до Білої Церкви, за ним згодом прилетіли  іспанці. Чоловік та жінка швидко оформили документи, й у хлопчика з’явилися нові батьки…

Тамара Зозуленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.