Як виникли медичні терміни?

  Багато кому ще з юності відомі назви лікарських спеціальностей та хвороб, але мало хто вдається до того, щоб простежити, звідки ж узялися такі, часто досить нелегковимовні імена. Наприклад, отоларинголог (інакше ЛОР, від слова «ларингооторинолог») спеціалізується на лікуванні вуха, горла, носа, патологій голови й шиї; назва його професії походить від грецьких найменувань цих органів. Хірург (давньогрец. χερί — «рука» + ἔργον — «робота, дія») — лікар, який діагностує і хірургічно (оперативно) лікує захворювання і травми.
Стоматолог (від грец. στοματοσ — «рот» + λογος — «слово») — лікує хвороби зубів, порожнини рота, щелеп і суміжні області обличчя та шиї. Коли ж виникли і як потрапили до нас медичні терміни? Давньогрецька медицина багато чим зобов’язана вавилоно-ассирійській та єгипетській, але на термінології це не відобразилося. В «Іліаді» Гомера зустрічаються багато анатомічних назв, що походять з народної мови. Знаменитий Гіппократ (бл. 460 — між 377 і 356 рр. до н. е.) та його наступники успадкували медичну лексику, що застосовувалася багатьма поколіннями народних цілителів, але ввели і нові слова. Близько століття потому в Олександрії, столиці царства Птоломеїв, з’явився приписуваний «батькові медицини» Гіппократів збірник, від якого наукова медицина перейняла безліч найменувань (бронх, герпес, кіфоз, кома, нефрит, поліп, епідемія, холера). Найвидатніший філософ і вчений давнини Арістотель (384–322 рр. до н. е.) — автор термінів «глаукома», «діафрагма», «трахея», «фаланга». Свою лепту внесли лікарі Олександрійської школи Герофіл та Еразістрат, які чимало зробили для упорядкування та нормалізації медичної мови, саме у них медична мова набула рис гармонійності та наукової точності. Також грецьке та латинське походження мають слова: Кардіологія (від грецьк. καρδία — серце і λογος — вивчення) — великий розділ медицини, що вивчає серцево-судинну систему людини. Ішемія (лат. ischaemia, грецьк. ἰσχαιμία від ἴσχω — затримую, зупиняю і αἷμα — кров) — місцеве недокрів’я, часто зумовлене судинним фактором, що призводить до тимчасової дисфункції або стійкого пошкодження тканини чи органу. Міокард (лат. myocardium, від грецьк. μυος — м’яз + καρδιά — серце) — назва середнього м’язового прошарку серця, що становить основну частину його маси. Інфаркт (лат. infarcire — начиняти, набивати) — омертвіння (некроз) органу внаслідок нестачі кровопостачання. Інсульт (лат. insulto — стрибок) — гостре порушення коронарного кровообігу, що характеризується закупоркою або розривом судин мозку.

Володимир Моїсеєнко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.