ЯК ВИБРАТИ ПРАВОСЛАВНУ КНИГУ

Сьогодні на полицях та розкладках книгарень і ринків можна побачити чимало книг, класифікованих як духовна література. Серед окультних, езотеричних і псевдомістичних книг (щодо останніх християнину і так усе зрозуміло), на жаль, трапляється така література, що начебто й справляє враження православної, але за змістом суперечить вченню Церкви і духу її життя. Існує небезпека “проковтнути” такий неякісний духовний хліб. Як не помилитися у виборі? Ось кілька практичних порад.


ОБКЛАДИНКА

Насамперед слід звернути увагу на оформлення обкладинки. Зазвичай, православна книга витримана у спокійних тонах, акуратна, з хорошою роботою художника-оформлювача. А не корисна для душі книга, видана заради прибутку, найчастіше має занадто пістрявий вигляд, дуже яскрава, з картинками, що позбавлені смаку і кидаються у вічі, неприпустимими колажами, фразами, немов на рекламних проспектах. Часи “самвидаву” і непрофесіоналізму в церковному книговиданні минають. Серйозні книговидавці уболівають за якісний рівень друкованої продукції, професійну верстку та дизайн. Тому перераховані вище зауваження свідчать про низький духовний рівень видавців. Тож, перш ніж читати книгу, варто замислитися над переліком її розділів.

Назва також може вказувати на облудність книги: приміром, одразу зрозуміло, що книги “Зцілення хрестом”, “Зцілення церковним дзвоном”, “Врятування від раку святинями” із фразами на кшталт “поради ченця-цілителя” або “поради старців” (без конкретної вказівки на джерело інформації) — шарлатанські й, більше того, окультні. Стовідсотковою ознакою окультної книги є зазначення автора як “отець такий-то” (до речі, горезвісний окультний автор “отець Вадим”, книгами якого завалено книгарні, через непорозуміння трапляється навіть у православних церковних крамницях) або “матушка така-то” (тут лідирує “матушка Фотинія”). В одній із книг автор називав себе “Владика такий-то”, причому з дипломом цілителя-екстрасенса… Треба пам’ятати, що православний священик або черниця ніколи не підпишуться “отець” або “матушка” (це форми звертання до них), завжди має бути написано: “священик (ієрей, ієромонах, ігумен) такий-то” або “черниця (ігуменя) така-то”, з обов’язковим зазначенням прізвища.

Існує чимало сект, які використовують у своїй назві слова “православний”, “церква”, “руська” у різних комбінаціях, тому, аби не помилитися, необхідно чітко пам’ятати назву нашої Церкви.

ВИХІДНІ ДАНІ ТА АНОТАЦІЯ

Відкриваємо книжку й дивимося на перші сторінки: майже завжди псевдодуховна книга неправильно оформлена (або взагалі не оформлена): немає шифрів ББК або ISBN, відсутні дані про якість паперу, тиражі, відповідальних за випуск, коректорів, редакторів, немає адреси видавництва й друкарні. Відсутність одного із цих реквізитів майже точно вказує на те, що видавництво сумнівне: часто створюють видавництва-“одноденки” під якусь конкретну книгу. Справедливості заради потрібно сказати, що й хороша православна книга може бути без належного оформлення, на сором православним видавництвам, що допускають таке.

Але в наш час, коли часто-густо все вирішують гроші, навіть солідне видавництво може опуститися до того, щоб надрукувати книгу сумнівного змісту. Яскравий приклад — видавництво “Пам’ятники історичної думки”, що видало в Москві чудово оформлений двотомник відомого сектанта “отця” Олега Моленка, “священика від Бога”. Благословення на книзі приголомшливе: “Первоієрарха Церкви, апостола і євангеліста Іоанна Богослова”…

Після того як перевірили наявність вихідних даних, зверніть увагу на анотацію. Якщо у ній наявні якісь безглузді захоплення чи залякування, або виступи проти церковної ієрархії, вказівки на особливу “винятковість” автора чи героя книги, будьте певні — ця книга деструктивного штибу. Відсутність анотації чи вступного слова — щонайменше некоректно й нешанобливо стосовно читача.

Відсутність благословення на виданні теж має насторожити. На жаль, часто можна зустріти фальшиве благословення ієрарха або навіть Святішого Патріарха. У цьому випадку необізнаній людині дуже складно зорієнтуватися.

ПРАВОПИС

Велика кількість орфографічних, граматичних та стилістичних помилок — також очевидна ознака того, що книгу надруковано у сумнівному видавництві.

Ознака псевдоправославності — гра з префіксами: приміром (російською мовою) замість “бес-” горе-автори пишуть “без-” (на їхнє переконання, так вони ведуть “боротьбу з бісами”), замість “исцеление” — “изцеление”. Крім того, у таких книгах полюбляють абсолютно недоцільно писати слова з великої літери: Старець, Отрок, Цар-Спокутник, Апостасія, Глобалізм, Звір тощо.

ЗМІСТ

Переглянувши назви розділів, також можна зробити певний висновок про книгу. Має насторожити часте вживання знака оклику (це свідчить про істеричність або психічну неврівноваженість укладачів), недоречно багато цитат з Біблії, згадування “пророцтв”, “шісток”, “ІПН”, “зцілень”, “дарів від Бога”, заперечення або осуд церковної ієрархії, постійне згадування антихриста, кінця світу, заклики до покаяння у царевбивстві. Загалом, якщо зміст книги справив на вас неспокійне, тривожне враження, то це серйозний аргумент проти книги.

Крім усього, зверніть увагу на фотографії, ілюстрації, а також підписи до них. Як правило, видавець, що поважає себе й читача, робить коректні підписи, вказуючи, хто зображений, місцевість, дату, якщо можливо — автора фотографії. Ікони з неканонізованими святими або фото “старців” і “стариць” з домальованими німбами — пряма ознака некорисності такої книги.
Найпевнішим орієнтиром у виборі книги є знання основ православної віри. Кожний православний християнин має бути обізнаний в основах догматики, патрології, церковної історії, працях авторитетних церковних авторів. Щоб знати позицію Церкви щодо різних актуальних проблем, потрібно обов’язково прочитати або хоча б ознайомитися з книгою “Основи соціальної концепції Руської Православної Церкви”. Православний християнин має вчитися все життя, а не обмежуватися інформацією про те, “у яких випадках, при якій хворобі якій іконі молитися…”. Псевдодуховні книги проникають не тільки на розкладки зі світською літературою, але й у церковні книгарні (що більш небезпечно). Аби протистояти цьому, потрібні знання, що допомагають їх розпізнавати, і істинна віра, яка не допускає присутності духовної отрути на одній поличці з духовним хлібом.

Священик Олексій Плужников,
настоятель Петропавлівської парафії м. Волгограда
Голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій Коваленко:

— Наразі готується перелік офіційних видань УПЦ, рекомендованих для церковної книготоргівлі. Це буде література, з якої віруючі або ті, хто цікавиться Православ’ям, могли б отримувати офіційну й достовірну, справді церковну інформацію. Сучасне інформаційне суспільство вимагає і сучасних підходів у поширенні інформації. Для Церкви ЗМІ є сферою місіонерської діяльності й відповідальності. Навіть більше — це інструмент соборності Церкви. Завдяки інформаційно-просвітнім і комунікаційним проектам ми маємо збудувати ефективну систему просвітньої роботи і спілкування між православними людьми. Тож, гадаю, головне завдання, яке Священний Синод поклав на наш Відділ, — координація інформаційно-просвітньої діяльності УПЦ з метою підняти її на вищий, конкурентоспроможний рівень, охопивши якомога більшу аудиторію наших співвітчизників, щоб Церква вповні виконувала заповідане Христом: “Йдіть і навчайте всі народи, проповідуючи слово Боже”.

Голова Видавничого відділу УПЦ протоієрей Володимир Савельєв:

— Завдання, які перед нами поставив Священний Синод, — це, насамперед, упорядкування розповсюдження православної літератури у книготорговій мережі УПЦ, експертиза всіх богословських і церковних видань. Над цим працює Рецензійна комісія, яка даватиме новим книгам гриф із благословенням Предстоятеля нашої Церкви на видання. Мають бути виключені богословські помилки, тому ми повинні перевіряти літературу на її відповідність православному віровченню, канонічним і церковним традиціям. Необхідно підвищувати рівень відповідальності самих видавців, як церковних, так і світських, що беруться за видання духовної літератури. Якщо ж світські видавці бажають, щоб книга була доступна також і у храмах, то вони мають враховувати церковні вимоги щодо книговидавництва. Церква не може допустити, щоб сумнівна в духовному сенсі література потрапляла до храмів, оскільки це стосується спасіння людських душ.

Головний редактор “Церковної православної газети” ігумен Лонгин (Чернуха):
— Церковні книги й періодичні видання є частиною церковної культури, віддзеркаленням історії і внутрішнього життя Церкви. Вони формують уявлення про нашу віру, наші ідеали, через них передається наш духовний досвід. І ми маємо бути особливо відповідальними в тому, що і як друкуємо.
Сьогодні надрукувати книгу не складно. Тому з’явилося чимало неякісної, дилетантської літератури, своєрідного інформаційного сміття. Автори таких книг найчастіше заражені марнославством і ставлять за мету звеличити своє ім’я — ось, мовляв, я видав книгу. А візьмеш її до рук — і стає сумно. На жаль, подібне трапляється й у православному середовищі. Можливо, деякі книговидавці і перейняті ідеєю церковної проповіді, популяризації Православ’я, але неякісні книги роблять Церкві ведмежу послугу і можуть, навпаки, відвернути від неї людей.
Неабиякою проблемою є також і плагіат. Причетні до нього видавці часто виправдовуються пишномовними мотивами, мовляв, усі потребують духовної їжі, гріх її привласнювати. Але не слід забувати, що книга — це інтелектуальна праця, і її автор сам, добровільно, вирішує, кому роздавати свої плоди.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.