6_1237288851

ЯК ОРГАНІЗУВАТИ ПАРАФІЯЛЬНЕ СЛУЖІННЯ МИЛОСЕРДЯ

Соціальні проблеми існували завжди. Православна Церква від самого початку свого iснування відігравала активну роль у справі допомоги нужденним і знедоленим. На єпархіальному i парафіяльному рівнях реалізується багато соціальних проектів, у рамках яких проводиться робота із залежними, бездомними, людьми похилого вiку та молоддю, інвалідами тощо. Священики вже давно служать у лікарнях, дитячих будинках, місцях позбавлення волi — там, де необхідна християнська підтримка i словом, і ділом.

Основою соціального служіння церкви служить заповідь Господа Іісуса Христа: був нагим, і ви одягнули Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у темниці був, і ви прийшли до Мене (Мф. 25: 36).

Головна мета соціального служіння — на ділі показати любов Христову тим, заради кого Іісус прийшов на цю землю. Бо Син Чоловічеський прийшов знайти і спасти загибле (Мф. 18: 11).

Напрями церковної соціальної діяльності:

— підтримка сім’ї;

— створення православних сирітських будинків або притулків;

— робота з підтримки усиновлення;

— діяльність сестринств милосердя;

— створення православних братств, товариств, громад тверезості;

— реабілітація наркозалежних;

— допомога бездомним;

— допомога постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій;

— залучення волонтерів до церковного соціального служіння.

Сьогоднішні наші статті розповідають про організацію допомоги хворим вдома і в лікарні, а також біженцям.

Створення груп добровільних помічників у лікарнях

ОРГАНІЗАТОР

Від нього залежить організація добровільного служіння в лікарні:

— добір та інформування ініціативної групи;

— підготовка потрібних «знарядь праці»;

— переговори з адміністрацією та персоналом лікарні;

— координація самої роботи: визначення можливостей добровольців (кількість вільного часу, графік, нахили, фізичні сили, досвід) і чітка постановка завдань для кожного.

Організатор повинен відповідати за тих, хто прийшов з ним у лікарню. Найлегше бути організатором тому, хто добре знайомий з роботою в лікарні. Треба пам’ятати, що навіть уміла й продумана організація цієї роботи не завжди забезпечує успіх добровольчої справи. Ентузіазм багатьох добровольців може швидко згаснути. У роботі волонтерів потрібне духовне керівництво. Обов’язково потрібен священик, який узяв би це керівництво на себе.

 ДОБРОВОЛЬЦІ

Найпростіший спосіб — створити групу добровольців із парафіян вашого храму. Це може стати корисною справою для тих, хто нещодавно прийшов у храм і хоче  наповнити радістю й змістом життя самотніх людей.

 Якщо ви зібрали групу добровольців щонайменше з п’яти осіб і ви впевнені у серйозності їхніх намірів, можна почати переговори з адміністрацією лікарні.

 ВЗАЄМИНИ З ПЕРСОНАЛОМ ЛІКАРНІ

Серед медперсоналу має бути «своя» людина, яка або сама працюватиме в той день, коли прийдуть волонтери, і зможе роздати їм завдання, або залишить перелік конкретних справ щодо кожного хворого (одного помити, з іншим вийти на прогулянку, а отже й допомогти підвестися з ліжка, одягти тощо).

Може трапитися так, що санітарки недружелюбно поставляться до «непрошених помічників», бо ж добровольці виконують їхню роботу і цим начебто викривають їх. Тому в перший день слід познайомити волонтерів з молодшим персоналом відділення лікарні й сказати санітаркам та медсестрам, що ви прийшли допомогти їм у їхній важкій роботі й готові їх слухатися.

Коли в лікарні переконаються в серйозних намірах вашої групи, вони можуть самі звертатися по допомогу у разі необхідності (наприклад, якщо санітарка не вийшла на роботу). Для цього організатор повинен повідомити персоналу номери своїх контактних телефонів і мати декількох постійних помічників, які могли б замінити його в потрібний момент.

 ЩО РОБИТИ

Допомога потрібна насамперед у санітарному догляді: це миття хворих, винесення суден, прибирання приміщень. Досвід показує, що деякі добровольці ображаються, коли їм дають у руки ганчірку: «Ми прийшли за хворими доглядати, а не підлоги мити!». Тому слід заздалегідь пояснити їм, що в цьому разі потрібніша саме опосередкована допомога хворим, яким буде приємніше лежати в чистій палаті й дихати більш свіжим повітрям. Санітарка зобов’язана раз на добу помити підлогу в палаті, але цього буває не досить.

Особливо потрібна допомога в найважчих у догляді відділеннях — неврології й травматології, — де люди безпомічні, не можуть самі себе обслужити й потребують постійної уваги і турботи.

Хворим може знадобитися й «соціальна» допомога: наприклад, сходити в магазин або зателефонувати родичам.

Потрібно кожному добровольцеві давати конкретні й точні доручення, посильні для нього. У роботі необхідна дисципліна: доручену справу слід доводити до кінця. Не можна допускати жодних самовільних дій — це може призвести до трагедії.

 СТАВЛЕННЯ ДО ХВОРИХ

Заходячи у палату до хворого, треба вже знати його ім’я та по батькові. Ваша безкорислива допомога не дає вам права на фамільярність: не вживайте в розмові звертань «бабусю», «дідусю», «жінко» тощо. Не вдавайтеся у повчання та філософствування із хворими. Духовну допомогу можуть надавати тільки ті люди, які мають на це благословення духівника вашої общини.

Це, звичайно, не заперечує душевного втішання хворих людей. Прибираючи або миючи підлогу, ви поступово зможете ближче познайомитися з людьми, до яких приходите.

 РОБОЧИЙ ЧАС І КІЛЬКІСТЬ  ПОМІЧНИКІВ

Три-чотири години — це максимум для разової роботи добровольця. Помити палату, погодувати, прибрати посуд — саме все це можна встигнути. Можливо, в когось у розпорядженні буде не більше однієї-двох годин. Про це потрібно знати заздалегідь, щоб не доручати такій людині тривалу або дуже відповідальну роботу (неможливо кинути хворого з недомитою головою або обробити тільки половину пролежнів).

Графік роботи повинен бути пристосований до можливостей добровільних помічників, але складений він може бути тільки у разі, якщо добровольці готові працювати з тієї або іншою регулярністю.

Бувають періоди, коли кількість охочих допомогти лікарні помітно збільшується — наприклад, у Великий піст, коли покаяння оновлює у віруючих бажання жити згідно із заповідями й служити ближнім. У такий час можна організувати у відділенні генеральне прибирання: помити підлогу, стіни, плафони, батареї в палатах, процедурних, туалетах. До цього не завжди доходять руки в перевантажених роботою санітарок.

 ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ РОБОТИ

Організатор повинен обов’язково подбати про те, щоб у кожного добровольця були змінне взуття, халат, хустинка, рукавички. Можна заздалегідь опитати всіх, хто може принести це із собою, а, наприклад, рукавички можна купити, зібравши невелику суму. Потрібно пояснити добровольцям, що всі ці речі треба щоразу приносити із собою, оскільки в лікарні, зазвичай, їх ніде зберігати.

У будь-якій лікарні завжди бракує дезінфікуючих засобів, пральних порошків, мила, шампунів. Якщо ви залишили частину цих засобів у лікарні, то це зовсім не означає, що наступного разу ви знайдете їх невикористаними. Краще приносити невелику кількість, але постійно. Можна принести із собою й ганчірки — так ви будете впевнені, що їх вистачить на всіх добровольців.

Корисно запастися медичним клеєм «Б5» на випадок порізів або ранок, ножицями, гребінцями та іншими засобами для догляду за хворими, про яких нікому подбати. Після використання ножиців і гребінців не забудьте ретельно їх продезінфікувати і промити чистою водою.

Як допомогти одинокому хворому вдома

ДЕ ШУКАТИ ПОМІЧНИКІВ

Насамперед, потрібні постійні помічники — одній людині доглядати за лежачим хворим не під силу. Знайти їх найпростіше у своїй же парафії: до вас можуть приєднатися активні пенсіонерки, студенти, домогосподарки й навіть старшокласники. Не треба відмовлятися й від разової допомоги. Деякі не наважаться доглядати за самим хворим, але можуть іноді прибрати в його квартирі чи приготувати їжу. Можливо, хтось зможе привозити продукти на машині. Завжди в такій справі корисні медпрацівники. Можливо, знадобиться і юрист, щоб допомогти в одержанні пенсії або вирішити майнові питання хворого.

Можна заздалегідь розпитати парафіян про їхню професію, можливості й бажання допомагати хворим. Це допоможе в потрібний момент зібрати групу помічників. Потрібно також попросити священика робити після служб оголошення про те, що потрібна допомога. Такі оголошення можна вивішувати в притворі. Найкраще, якщо основна група складатиметься з п’яти-восьми осіб.

 СКІЛЬКИ ПОТРІБНО ЧАСУ

Нарешті, група помічників зібрана. Якщо людина лежить у лікарні, треба організувати регулярне відвідування. Дізнайтеся в лікаря особливості захворювання та догляду за вашим підопічним — у лікарні і після виписки.

На дому робота групи організується позмінно, по декілька годин кожне чергування. Професійні доглядальниці чергують по 12 годин, але у випадку з добровольцями можна й менше. Обов’язково треба бути із хворим у першій половині дня: перестелити білизну, допомогти зробити необхідний туалет, погодувати сніданком, дати ліки, погодувати обідом.

Якщо хворий може сам пересуватися по квартирі й хоча б частково за собою доглядати, для нього й одне відвідування на тиждень уже велика поміч. Узагалі, треба дотримуватися принципу: від необхідного мінімуму — до повноцінного догляду. Якщо немає можливості повністю забезпечити догляд, то потрібно постаратися виконати хоча б найголовніше (наприклад, погодувати).

 ПОДРУЖІТЬСЯ З ДІЛЬНИЧНИМ ЛІКАРЕМ

Залишаючись віч-на-віч із хворою людиною, ви можете потрапити в ситуацію, коли їй раптом стане погано. Щоб не розгубитися, слід заздалегідь дізнатися, на які захворювання страждає людина. Треба, щоб під рукою був увесь необхідний набір ліків на випадок кризи.

Аби дізнатися про хвороби вашого підопічного, недостатньо розмови з лікарем у лікарні. Також не варто покладатися на те, що розповість сам хворий. Краще на початку ваших відвідувань викликати додому лікаря з поліклініки й пояснити йому, що ви із церковної парафії і маєте намір тривалий час надавати допомогу хворому і бути його представником у поліклініці та інших інстанціях. Звичайно, дільничні лікарі дуже заклопотані й коло ліжка літнього хворого не затримуються. Але якщо лікар побачить, що його призначення та рекомендації виконуються, а хворий оточений турботою, то він буде тільки радий такій співпраці й ставитиметься до лікування хворого з більшою вірою в позитивний результат.

 ХТО ГОЛОВНИЙ

Коли організувалася група по догляду за хворим, важливо одразу ж вибрати старшу сестру. Це має бути людина компетентна, по можливості — медпрацівник. Практика показує, що стихійно організовані групи розпадаються найчастіше через те, що кожен діє за власним досвідом і уявленням про догляд.

Нехай план дій буде дуже простим, але діяти потрібно згідно із цим планом. Протиставляти себе іншим не варто. Якщо діяльність кожного буде логічним продовженням діяльності попереднього, тоді й хворий почне сприймати прихожих до нього як єдиний колектив.

Потрібну інформацію та вказівки — наприклад, о котрій годині дати ті або інші ліки, що їх призначив лікар, — треба передавати по зміні в письмовій формі. Як показує досвід, краще не залишати хворому домашні телефони сестер. Хворі люди можуть докучати дзвінками родичам добровольців. Можна дати телефон храму.

 ТОНКА ДИПЛОМАТІЯ

Іноді люди похилого віку недовірливі, особливо спочатку, і не дозволяють проводити з ними деякі корисні маніпуляції — наприклад, профілактику пролежнів. Треба крок за кроком завойовувати довіру людини, щоб вона зрозуміла, що ваші дії приносять їй користь. Звертатися до хворого завжди потрібно м’яко, але він має відчувати, що ви людина внутрішньо міцна, тоді й довірятиме вам більше.

Часом хворий буває надто вимогливий, примхливий. Іноді в такий спосіб він перевіряє вас «на міцність»: йому хочеться переконатися, що на вас можна покладатися й ви знаєте свою справу. Тут варто запастися терпінням і мудрістю, а іноді й хитрістю, як з дитиною, щоб уміти перевести увагу людини на щось інше.

Буває, що труднощі догляду пов’язані з особливостями характеру літньої людини. Щоб допомога хворому не стала для вас мукою, постарайтеся полюбити його. Подивитися на хвору літню людину іншими очима допоможе такий психологічний прийом: уявіть цю людину маленькою дитиною, якою вона колись була.

 БЕЗПЕКА

Ті, хто доглядають за хворим, повинні пам’ятати головний принцип лікаря «Не нашкодь!». Коли ви щось не вмієте робити (наприклад, внутрішньом’язові ін’єкції), треба чесно собі в цьому зізнатися й не братися за це взагалі.

Що стосується безпечного положення лежачого хворого, то потрібно відгородити його ліжко дошками або щільно присунутими стільцями, щоб він не впав, проконтролювати, щоб не обпікся об батарею.

 ЯКІ ЗНАННЯ ВАМ СТАНУТЬ  У ПРИГОДІ

Людям, які доглядають за хворими, треба навчитися правильно піднімати вагу, щоб не надірватися і не ушкодити собі хребет (перестилаючи постіль хворого, піднімаючи його).

Потрібно вміти виміряти тиск, пульс. Важливо бути дуже уважним, коли ви даєте хворому ліки.

Потрібний мінімум знань по догляду за хворим є не тільки в спеціальній літературі, але й в інтернеті.

 АКТИВНІСТЬ ЗАОХОЧУЄТЬСЯ

У хворого багато навичок атрофується. Тому перше правило реабілітації: усе, що хворий може робити, він повинен робити сам. Наприклад, може сам тримати ложку —нехай їсть сам; може сам або за допомогою прив’язаної до спинки ліжка мотузки сідати в постелі — треба заохочувати його до цього; може сам умиватися — дайте йому можливість зробити це самостійно.

Звичайно, якщо він стомився, погано себе почуває, піднявся тиск, то потрібно йому допомогти, а решта часу підтримуйте прагнення до самостійності. Добре придбати інвалідний візок. Коли у хворого, приміром, не працюють ноги, але руки ще сильні й можуть управляти візком, йому набагато приємніше буде в’їхати у ванну кімнату самому й почистити зуби, умитися під краном, а не над тазиком у постелі.

У продажу є предмети догляду, що допомагають хворому самостійно себе обслуговувати: спеціальні тарілки, ложки, чашки, є навіть пристрої, що дозволяють однієї рукою защібати ґудзики, надягати шкарпетки тощо.

 ШУКАЙТЕ ДОБРОДІЙНИКІВ

Серед парафіян можна збирати предмети догляду, організувати своєрідний пункт прокату. Можливо, у когось із парафіян є непотрібні ходунки, милиці, інвалідні візки. Крім цього, можна шукати добродійників для конкретних хворих.

СТРІЛА, ЩО ПРОНИЗАЛА СЕРЦЕ

Доглядати за хворим і фізично, і морально справді дуже важко. «Випущена тобою стріла не може влучити в ціль, якщо вона спершу не пронизала твоє серце», — нагадує митрополит Антоній Сурозький. Тільки людина, яка прийняла близько до серця біль і страждання ближнього, зможе допомогти іншому. А де брати сили, де сам доглядальник може одержати підтримку? Багаторічний досвід сестер милосердя показує, що найбільше підкріплення душевних сил вони черпають у церковних таїнствах. Підтримують і поради досвідченого духівника. А ще добре, коли такі добровольці збиратимуться разом на чаювання, хоча б у великі свята, їздитимуть у паломництва. Це зближує людей, дає їм відчуття причетності до спільної справи. І пам’ятайте, ви не одні: де двоє або троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них (Мф. 18: 20).

Соціальна допомога біженцям

Біженці позбавлені звичних місць проживання й житла внаслідок впливу факторів соціального ризику. Значна частина цих людей працездатна, має професійну освіту й кваліфікацію. Вони потребують працевлаштування й надання тимчасового житла. Багато біженців із місць збройних і міжетнічних конфліктів страждають післястресовими неврозами, реактивними станами, їм потрібна медико-психолого-соціальна корекція. Більшість біженців — соціально зрілі люди, яких обставини змусили покинути місця проживання. Вони не проявляють відхилень маргінального* характеру.


Найважливіший напрям роботи з біженцями — створення сприятливих умов для реінтеграції. Під сприятливими умовами ми розуміємо як соціально-економічний, так і психологічний клімат.

Перші кроки допомоги біженцям — термінова соціальна допомога, постачання предметами першої потреби, зокрема одягом і взуттям, забезпечення гарячим харчуванням, долікарською санітарно-гігієнічною, медичною та психологічною допомогою, надання місць тимчасового розміщення. Доцільно створювати поселення, де проживають компактні групи переселенців.
Програми терапії післястресових психічних реакцій біженців близькі за своєю суттю до програм терапії жертв насильства.
Подальша допомога переселенцям пов’язана з організацією соціальних груп — об’єднанням окремих людей або родин у групи взаємодопомоги та громадські організації, що представляють їхні потреби й проблеми в органах влади, установах. Формування таких груп потрібно також для організації компактного проживання й успішної реінтеграції.
Психолого-соціальна робота здійснюється в рамках групових програм соціальної адаптації до нових умов і взаємин. Ці програми містять елементи соціально-побутової адаптації та соціальної орієнтації. Велике значення мають програми, що навчають ведення сільського господарства та інших форм самозайнятості й самозабезпечення, прийнятні й результативні у місцях нового розселення.
Знаходять застосування програми професійної реабілітації людей, чиї професії затребувані. Вони включають переговори з потенційними роботодавцями, виробничу адаптацію та працевлаштування переселенців.
Істотний компонент соціальної допомоги новоселам – кураторська й посередницька діяльність соціальних працівників. Куратори поселень біженців повинні проводити профілактичну роботу, що попереджає конфлікти поселенців між собою та з місцевим населенням. У кураторські функції входить також консультативна й соціально-консультативна допомога.

У містах, де біженці намагаються самостійно знайти роботу й житло, соціальні служби повинні їм сприяти, попереджаючи криміналізацію й створення кримінальних об’єднань новоприбулих. На перший план виступає профілактична робота у формах соціального патронажу й соціального супроводу, яку поєднують із консультативною та соціально-консультативною допомогою окремим особам і сім’ям.

Практичну соціальну роботу з такою категорією громадян реалізують сьогодні, насамперед, державні установи системи соціального обслуговування. У районних комплексних центрах соціального обслуговування населення та спеціалізованих службах, як-от центри допомоги сім’ї і дітям, кризові центри, така робота проводиться на постійній основі.

Біженцям надають такі послуги:
матеріально-побутова підтримка у формі речової й продуктової допомоги, включаючи гаряче харчування, а також, у ряді випадків, грошові виплати;
правове консультування й сприяння в зборі потрібних документів для одержання реєстрації;
сприяння в поліпшенні житлових умов;
сприяння в працевлаштуванні;
психологічна й педагогічна допомога;
допомога в організації літнього відпочинку дітей;
сприяння в отриманні кваліфікованої медичної допомоги.
Тільки на основі соціального партнерства органів державної влади, установ системи соціального обслуговування населення, а також громадських організацій може бути створена по-справжньому ефективна система соціальної допомоги біженцям.

*Маргінали — це соціальні прошарки і групи людей, які перебувають на «краю» суспільства, поза рамками його основних соціальних систем, або такі, що мають тенденцію стати асоціальними, паразитичними елементами суспільства. У сучасних умовах — це безробітні, безхатченки, мігранти, люди з адиктивною поведінкою (зловживання однією або декількома хімічними речовинами, що протікає на тлі зміненого стану свідомості) тощо.

Підготовлено за матеріалами сайта miloserdie.ru

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.