Я ПРИЙШОВ ДО ВАС У МІСТО БАР… Перенесення мощей святителя Миколая

Через 700 з лишком років після блаженної кончини угодника Божого Миколая († бл. 345), великого Мірлікійського чудотворця, Лікія, древня область на південному заході Малої Азії, почала зазнавати частих нападів сарацинів. Спорожніли старовинні Міри: вцілілі жителі переселилися в інше місце, за 30 стадій (близько 3 км) від колишнього міста. Там ще залишався Сіонський храм, що містив у собі скарб — чесні мощі святителя Миколая, що їх охороняли лише кілька ченців.

Попустивши розорення міста, уславленого мощами Свого угодника, Господь визначив перенести їх у багатолюдне італійське місто Бар (Барі). Бог благословив це перенесення мощей, за словами святителя Димитрія Ростовського, для того «щоб мощі такого світильника світу, душа якого у світлостях небесних має гідну собі честь, і на землі не були без шанування та під спудом, і щоб щедре джерело чудесних зцілень не було без тих, хто черпає з нього», а також, «щоб і Заходу не залишитися без благодіянь Божих, які відбуваються завдяки клопотанням великого архієрея».
Саме перенесення мощей відбулося за таких обставин. У 1087 р., за візантійського імператора Олексія I Комніна (1081–1118) і Константинопольського патріарха Миколая III Граматика (1083–1111), святитель Христовий Миколай явився уві сні одному чесному і благоговійному священику м. Бара, яке 200 років було осередком грецької влади в Італії і лише незадовго до цього підкорилося норманам. «Піди і скажи кліру та народу, — в явлінні звелів святитель священикові, — щоб вони взяли з Мір Лікійських мощі мої і перенесли в тутешнє місто, бо Господу не угодно, щоб я залишався там у пустелі». Вранці священик пішов до церкви і розповів про своє видіння кліру та народу. Всі, хто був у церкві, почувши про таку милість до них Господа і Його угодника святителя Миколая, сповнилися великої радості. «Господь послав тепер Свою милість на людей і місто наше», — казали вони. Одразу спорядили кораблі й відправили на них священиків, кліриків та інших благочестивих і побожних людей для перенесення мощей святителя Миколая. Усіх, хто вирушив за мощами угодника Божого, за словами західного літописця Сігеберта, сучасника перенесення мощей, було 47 осіб, не рахуючи прислуги і матросів. Благополучно досягли вони Антіохії. Але тут отримали неприємну звістку, що венеціанські купці, які перебували на той час в Антіохії, також мають намір вирушити в Міри для перенесення мощей святителя Миколая до свого міста. Сподіваючись випередити останніх, баряни відразу ж відпливли від берегів Антіохії, завдяки попутному вітру швидко досягли берегів Лікії і зупинилися в Андріаці (пристань м. Мір).
Звідси вони послали на берег двох єрусалимських паломників: один родом був грек, другий — француз. Треба було довідатися, чи немає турків поблизу місцезнаходження мощей угодника. Паломники, не помітивши в місті нічого підозрілого, повернулися до кораблів й оголосили барянам, що вони можуть безперешкодно здійснити своє бажання. Взявши зброю і залишивши матросів та прислугу стерегти свої судна, ті вирушили у храм в ім’я святителя Миколая. 
Мармуровий престол
над мощами святителя Миколая
у крипті (нижньому храмі)
базиліки Сан Нікола (м. Барі, Італія)
Мощі святого угодника Божого охороняли лише чотири сторожі-ченці. Гості відкрили ченцям свій намір — перенести мощі чудотворця в Бар, а щоб швидше отримати їхню згоду, запропонували 300 золотих. Ченці відмовилися від грошей і навіть хотіли сповістити про те, що відбувається, жителів Мір. Але баряни, розгадавши намір ченців, зв’язали їх і поставили свою сторожу біля дверей храму.
Один із двох барських пресвітерів, які прибули в храм в ім’я святого Миколая, тримав у руках своїх пляшечку, напов­нену святою водою. Він бажав взяти участь у переговорах зі сторожами і поставив пляшечку на верх не дуже високої колони перед вівтарем. Сталося неймовірне: пляшечка із дзвоном впала на мармур, але не розбилася. Всі присутні здивувалися цьому і піднесли хвалу Богові. У цьому знаменні вони побачили виявлення волі святого на негайне перенесення його мощей. Юнак на ім’я Матфей почав погрожувати сторожу смертю, якщо той не вкаже місцезнаходження мощей. Інший сторож, бажаючи позбавити впертого від смерті, вказав розлюченому юнакові, де перебували мощі. При цьому він розповів, що спроби перенести мощі робили навіть імператори, однак марно. Вочевидь, святителю було неугодно залишити Міри. Проте торік святитель явився у видінні трьом людям і кожному наказав оголосити жителям Мір, які зі страху перед турками залишили місто, щоб вони повернулися, в іншому ж разі пообіцяв переселитися в інше місце. Тепер, закінчив сторож, святий Миколай вирішив виконати свою обіцянку. Натхненний цією розповіддю, Матфей молотком розбив мармурову плиту помосту. Прибравши осколки мармуру, баряни почали копати під нею землю і скоро знайшли білий саркофаг, покритий кам’яною трикутною кришкою. Коли Матфей зняв кришку, то від раки розлилися такі пахощі, що всім присутнім мимоволі здалося, ніби вони перебувають у раю. Ці чудові пахощі завдяки вітру, що раптово подув, досягли берега моря за три милі від храму. Всім стало зрозуміло, що угодник Божий згоден на перенесення мощей.
Матфей вийняв мощі з раки і передав пресвітеру, який ретельно загорнув їх у нову одежу. Хтось із барян хотів узяти із собою з храму ще й давню чудотворну ікону святителя Миколая, але зробити цього йому не вдалося. Святий угодник не хотів остаточно залишити Лікію.
Радісні баряни з мощами святителя Миколая вирушили до своїх кораблів. Вони вихваляли всемогутнього Бога, Який увінчав їхній благий намір успіхом. Тим часом жителі Мір, дізнавшись про перенесення святині на корабель барян і побачивши в цьому волю святого угодника, зібралися на березі моря. Вони ридали і просто в одязі та взутті кидалися в море, хапалися за весла з криками: «Віддайте отця нашого і господаря нашого, який своїм заступництвом оберігав нас від видимих ворогів! Якщо не всього, то хоча б частицю його мощей дайте нам. Як же залишитися нам без такого покровителя?».
Баряни втішали, як могли, плачучих жителів Мір, казали, що у них залишається гроб святителя, повний святої вологи, і його чудотворна ікона. Проте довго ще чувся плач…
8 травня (21 за н. ст.) баряни прибули на пристань святого Георгія, Христового мученика, що за чотири милі від м. Бара. Звідси вони дали знати жителям міста про швидке прибуття мощей знаменитого чудо­творця Сходу, а самі почали готувати дерев’яний ковчег, в який і було покладено мощі святителя.
Базиліка святителя Миколая,
у крипті якої лежать мощі
святителя Миколая (м. Барі, Італія)
Звістка про прибуття барян з мощами великого чудо­творця рознеслася по всьому місту, і наступного дня, 9 (22) травня, на пристані зібрався величезний натовп. Барське духовенство вийшло прийняти мощі святого угодника Божого. Мореплавці повідомили співгромадян, що коли брали мощі угодника Христового, то дали обітницю спорудити в його ім’я церкву на дворі панському, званому Катапані. Тут виникла суперечка: більшість схвалила обіцянку сміливців, інші ж хотіли, щоб святитель Миколай був похований у міському соборі.
Бажаючи мирним шляхом уладнати суперечку, Ілля, настоятель бенедиктинського монастиря, умовив мореплавців перенести мощі угодника в церкву його обителі, щоб вони перебували там, поки збудують нову. Мореплавці, знаючи Іллю як людину благочестиву, погодилися. Про святиню дали знати Барському архієпископу Урсону (у той час його не було в місті). Він поспішив у Бар-град і насамперед вклонився мощам великого угодника, але настійно зажадав перенести мощі в собор і чинив опір зведенню нового храму. Супереч­ка переросла у збройну сутичку, в результаті якої загинуло чотири людини. А тим часом моряки через потайні ворота в монастирі винесли мощі угодника Божого і поставили їх у церкві в ім’я мученика Євстахія, поблизу Катапані.
Розбрат вщух сам собою. Архієпископ дозволив будувати новий храм і урочисто попрямував у супроводі багатьох єпископів, соборного духовенства і величезного натовпу народу до церкви на поклоніння мощам святого Миколая.
Як тільки мощі угодника Христового прибули в Бар-град, почали відбуватися чудеса. Численні недужі — кульгаві, сліпі, глухі, біснуваті, — доторкнувшись до мощей, отримували зцілення.
Чудеса від мощей спонукали барян збудувати нову кам’яну церкву — в ім’я святителя Миколая. В 1089 р. храм було зведено. Тоді ж для мощей святителя приготували срібну, з коштовними каменями, раку.
Клір церкви і жителі міста відправили в Рим до папи Урбана II прохання, щоб він відвідав Бар-град, освятив новий храм в ім’я святителя Миколая і своїми руками поклав у нову раку чесні мощі угодника Божого. Папа Урбан II з радістю погодився виконати це прохання і 1 жовтня прибув у Бар-град. Тут він переклав мощі в нову раку, переніс її у храм в ім’я святителя Миколая і поставив у вівтарі. У новій церкві поставили і гроб, в якому раніше спочивали мощі святого, і в який було покладено частицю його мощей.
Через деякий час святитель Миколай явився уві сні одному благочестивому ченцеві і сказав: «Благословенням всесильного Бога я прийшов до вас у місто Бар; тепер я хочу, щоб мощі мої було покладено під престолом». Волю угодника Божого негайно виконали: мощі його було покладено під престол, де вони перебувають і досі.
Підготувала Олена Головіна

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.