ВСЕ, ЩО МАВ, Я ПРИСВЯТИВ БОГУ

366 років тому, 1 (11) січня 1647 р., відійшов до Господа намісник Києво-Печерської Лаври, Київський митрополит Петро Могила, завершивши своє подвижницьке життя і 14‑річне управління митрополією.

Діяльність митрополита Петра вирізняється великою різнобічністю. Енергійно та наполегливо він ішов до головної своєї мети — відродження Православної Церкви в Україні. Святитель зробив вагомий внесок в історію нашої Церкви, а також освіти і культурного розвитку всієї країни.

6 грудня 1996 р., на відзначення 400‑літнього ювілею від дня народження (31 грудня 1596 р. за ст. ст.) митрополита Київського і Галицького Петра Могили, Священний Синод Української Православної Церкви причислив його до лику святих.
ОСВІТА І СТАНОВЛЕННЯ
Петро Могила походив із боярського роду. Його батько Симеон був господарем Валахії, а потім Молдавії. Симеон мав двох братів: Георгія — митрополита Молдавського, та Єремію, який до нього правив Молдавією. Рід князів Могил сприяв розвитку Львівського православного братства і надсилав йому значну матеріальну допомогу. Без сумніву, митрополит Георгій заронив у душу Петра, майбутнього митрополита Київського, глибоку віру, любов до Бога та Святої Православної Церкви.
У 1612 р. Могилам, після поразки від Кантемира Мурзи, який захопив господарство, довелося тікати у Річ Посполиту, де вони мали сильних та багатих родичів: племінниця Симеона, Раїна Могилянка, була матір’ю Єремії Вишневецького, якому належала майже вся Лівобережна Україна.
Свою першу освіту Петро Могила отримав у Львівському братстві. Завершив навчання за кордоном, де слухав лекції в різних університетах, оволодівши декількома європейськими мовами, а також латиною.
У 1619 р. Петро Могила вступив на військову службу і за рік узяв участь у боях під Цецорою, де польське військо зазнало страшної поразки від турків. Та Господь зберіг життя молодого Петра. (Відомо, що в цій битві загинув Михайло Хмельницький, батько майбутнього гетьмана України Богдана Хмельницького, а сам Богдан потрапив у полон, пробувши в турецькій неволі два роки.) 1621 р. Осман ІІ зібрав 300‑тисячне військо і рушив на Річ Посполиту. Петро Могила взяв участь у битві під Хотином, де 35‑тисячне польське військо намагалося затримати турків. Своєчасна допомога 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним змусила турків відступити з великими втратами.
ЧЕРНЕЧИЙ ПОСТРИГ
1622 р. Петро Могила, маючи високий чин, назавжди залишив військову службу, заразом відмовившись від світської кар’єри, та вступив послушником до Києво-Печерської Лаври. Він часто зустрічався з митрополитом Іовом Борецьким, який став його духов­ним отцем. У 1625 р. Петро Могила прийняв чернечий постриг від намісника Києво-Печерської Лаври архімандрита Захарії Копистенського, що й визначило його подальший життєвий шлях.
Ця доба характеризується великою бідою і випробуваннями для Православної Церкви, оскільки православне населення указом польського короля Сигізмунда ІІІ, фанатичного католика, опинилося в становищі злочинців. Натомість братства, монастирі й козацтво допомагали Церкві у збереженні Православ’я.
ПРАВОСЛАВНА КОЛЕГІЯ — НОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
8 квітня 1627 р. відійшов до Господа намісник Києво-Печерської Лаври архімандрит Захарія Копистенський. У грудні того ж року Петро Могила став архімандритом і намісником Лаври, а 1629 р. від патріарха Константинопольського Кирила Лукариса він отримав титул екзарха патріаршого престолу. «Новий архіманд­рит одразу ж виявив свою діяльність на користь монастиря, завів нагляд над священнослужителями у селах лаврських маєтків, незнаючих із них наказував учити, а впертих і своєвільних піддавав покаранням; оновив церкву, не шкодував витрат на оздоблення печер, підпорядкував Лаврі Пустинно-Миколаївський монастир, заснував Голосіївську пустинь, побудував за свій рахунок при Лаврі богадільню для жебраків і задумав заводити при Печерському монастирі вищу школу» (М. Костомаров). 
Петро Могила добре усвідомлював значення освіти в розвитку суспільства і прагнув заснувати в Києві такі школи, які б відповідали потребам часу і ні в чому не поступалися подібним європейським навчальним закладам. Ще задовго до відкриття школи, турбуючись про досвідчених викладачів, Петро Могила добирав здібних молодих людей і за свої кошти відправляв їх за кордон на навчання. Восени 1631 р. на території Києво-Печерської Лаври він відкрив першу школу (за зразком провідних шкіл того часу). Всього у ній навчалося понад 100 учнів.
30 грудня 1631 р. члени Київського братства склали акт про те, що архімандрит Петро Могила є довічним наставником і опікуном Київського братства, й підпорядкували свою православну школу виключно владі Константинопольського патріарха. Після цього Петро Могила об’єднав свою Лаврську школу із Братською, перейменувавши їх на колегію і взявши на своє утримання. Ця колегія, названа Києво-Могилянською, стала одним із найважливіших навчальних закладів слов’янського світу.
ПЕРЕМОГА ПРАВОСЛАВ’Я 
У квітні 1632 р. помер король Сигізмунд ІІІ. Згідно з польською конституцією було скликано сейм для обрання нового короля, куди офіційно запросили всіх духовних і світських чинів. Митрополит Київський Ісайя Копинський, обтяжений старістю і хворобами, не зміг прибути сам і відправив на сейм свого представника, архімандрита Петра Могилу. На сеймі у Кракові Петро Могила від імені народу й духовенства заявив, що вони не братимуть участі в сеймі доти, доки не отримають гарантій на повернення Православній Церкві усього, що в неї забрали уніати. Не бажаючи зупиняти відкриття засідання сейму та ще з причини поваги до козацтва, королевич Владислав прийняв пропозицію архімандрита. Відповідний акт згоди (меморіал) був затверджений печатками королевича й уніатського митрополита Йосифа Велямина Рутського та, за наполяганням архімандрита Петра Могили (для більшої впевненості), розісланий по всіх відповідних місцях.
Незважаючи на всі протести католицького й уніатського духовенства Православна Церква отримала від короля Владислава ІV диплом, який підтверджував вільне існування Православної віри, дозвіл реставрувати старі й будувати нові церкви, при монастирях і храмах створювати братства, школи, семінарії та друкарні. Православній Церкві було дозволено вибирати свого митрополита, якого мав висвячувати патріарх Константинопольський. 1 грудня 1632 р. усі ці постанови були затверджені королем Владиславом IV і сеймом.
Православні представники, які були присутні на сеймі, побачили в Петрі Могилі високоосвічену людину й тонкого дипломата, тому вирішили вибрати його митрополитом Київським, на що той дав згоду.
Після цього він звернувся до короля Владислава IV за затвердженням у цьому сані й за збереженням за ним посади намісника Києво-Печерської Лаври. Відповідь була позитивна. Аби не виник­ло непорозумінь між православними, які залишилися в Києві, Петро Могила відправив у Константинополь ректора київських духовних шкіл Ісайю Трофимовича, щоб узяти патріарше благословення на своє висвячення в митрополити. Отримавши його, архімандрит Петро Могила, за підтримки Київського і Луцького братств, вирушив до Львова, де у ставропігійному монастирі на честь Успіння Пресвятої Богородиці зустрівся з Єремією Тисаровським — єдиним православним єпископом, який зберіг свою кафедру і з титулом екзарха Константинопольського патріархату мав право висвятити Київського митрополита від імені Вселенського патріарха.
У назначений термін до Львова прибули три православні єпископи, хоча і звільнені уніатами від своїх єпархій: Аврамій (Пінський і Туровський), Ісаакій (Луцький) і Паїсій (Холмський), численне православне духовенство й миряни. Висвячення архіманд­рита Петра Могили проходило 28 квітня 1633 р., у церкві Львівського ставропігійного братства.
Митрополит Петро Могила прожив у Львові понад два місяці, неодноразово звертаючись до короля Владислава, щоб він дозволив перетворити Києво-Братську і Богоявленську школи на Академію. Прохання митрополита було задоволене, однак школу перейменували не на Академію, а на колегію.
Як колегія, так і Братський монастир утримувалися, головним чином, на кошти митрополита (він подарував колегії власне село Позняківку, надавав допомогу вчителям та учням). Важливим було те, що в монастирі перебували лише ті ченці, які були наставниками в колегії. Усі вони вийшли з Києво-Печерської Лаври й вирізнялися освіченістю і вірністю Православ’ю.
Освітня й культурна діяльність Петра Могили не обмежувалася турботою лише про Київську колегію. Саме за його участю були відкриті колегії у Вінниці (пізніше перенесена до Гощі) та Кременці. Для розпису київських церков запрошувались кращі художники з Європи. Багато з них так і залишалися в Києві, сприяючи розвитку місцевої художньої школи.
Учені, викладачі та учні Київської колегії мали можливість постійно користуватися святительською бібліотекою (однією з найбагатших на той час). У ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд із богословською літературою сусідували польські хроніки, давньоруські літописи, документальні збірники, хронографи. Свою бібліотеку Петро Могила заповів Київській колегії (з 1658 р. — Академія). Разом із нею туди перейшли і книги Іова Борецького, що їх свого часу він заповів Петру Могилі.
Києво-Могилянська академія істотно вплинула на розвиток культури. Професура й викладачі, зазвичай, мали європейську освіту, більшість закінчили провідні вищі навчальні заклади і принесли в Академію кращі надбання методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували суспільну повагу до школи. Для всіх викладачів і учнів вважалося нормою брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях та святах, а шкільні драматичні вистави здобули популярність у киян.
Учні шкіл та слухачі колегії, або «бурсаки», під час вакацій розходилися по селах України і були тією живою ланкою, яка пов’язувала Академію з народом. Вони працювали вчителями, давали вистави, показували вертепи, співали колядки — одним словом, виконували просвітницьку й культурну місію.
Києво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як митрополит Стефан Яворський, архієпископ Феофан Прокопович, архімандрит Єлисей Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, П. Завадовський, О. Безбородько, та багато інших. Першими професорами й викладачами у Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були випускники Києво-Могилянської академії, а Феофан Прокопович став засновником Всеросійської академії наук.
НА КИЇВСЬКІЙ КАФЕДРІ
Наприкінці червня 1633 р. митрополит Петро Могила урочисто вирушив до Києва. Святитель із новою силою взявся за розбудову своєї кафедри. Уся його діяльність була спрямована на відновлення повнокровного життя Православної Церкви. Новий митрополит висунув перед пастирями суворі, але справедливі вимоги. Стосувалися вони передовсім обов’язкової загальної та богословської освіти, ретельного дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях Петро Могила щораз концентрував увагу священнослужителів на необхідності власним життям і діяльністю служити прикладом для мирян, виконуючи заповіді Божі й невтомно піклуючись про паству.
Митрополит Петро розпочав упорядкування богослужбової практики й налагодження видавничої діяльності. Релігійні суперечки ХVІІ ст. вимагали чіткого й сучасного викладу основ Православної віри. Для цього 1640 р. Петро Могила скликав у Києві собор (8—18 вересня), на який запросив духовних і світських осіб, переважно членів братств. Наслідком цього собору стало затвердження й нове видання «Требника» (1646). До церковної історії він увійшов як «Требник Петра Могили» і тривалий час служив православному духовенству України, а згодом і всієї Російської імперії. «Требник» містив не лише молитви й обряди, але й додаткові пояснення та настанови, як слід поводитися та чинити у тому чи іншому випадку, а також догматичні й обрядові пояснення Літургії, написані одним з учнів Могили ігуменом Тарасієм Земкою. Під керівництвом Петра Могили було здійснено перегляд та видання інших богослужбових книг. Одна з найвідоміших — це «Служебник» (1629, 1639). На церковному соборі 1642 р. в Яссах, у присутності представників Руської, Грецької та Молдавської Церков, було розглянуто, виправлено і схвалено подане українськими богословами «Православне сповідання віри».
У цей період та в подальші роки весь свій талант святитель Петро скеровував на духовне виховання народу, наставляючи його завжди бути вірним Православ’ю. Принагідно згадати, як 1646 р. земні шляхи митрополита Петра Могили і Богдана Хмельницького перетнулися вдруге — за декілька місяців до відходу святителя до Господа. Ця зустріч мала вирішальне значення в житті Хмельницького, з огляду на його особистий вплив на події, що вагомо змінили українське суспільство. Перебуваючи у стані душевного потрясіння (ляхи відібрали у Хмельницького маєток, вбили його молодшого сина й викрали жінку, з якою він мав намір одружитися) і водночас маючи рішучі наміри, Хмельницький зустрівся з митрополитом Петром Могилою і попросив його благословення звести три православні церкви в гирлі річок Унави та Ірпіня (з перспективою будівництва козацького монастиря-фортеці) й з цього місця розпочати визволення України. Святитель уважно вислухав Хмельницького і з великою радістю благословив його, надавши значну підтримку грішми.
Згодом там було збудовано три православні храми і на їхній основі — монастир-фортецю (Свято-Покровська Унаво-Ірпінська пустинь).
19 березня 1647 р. нетлінні останки митрополита Петра Могили поховали у вказаному ним за дев’ять днів до своєї кончини місці (біля лівого криласа) у Великій Печерській (Успенській) церкві (в листопаді 1941 р. її підірвали, саркофаг святителя Петра було повністю знищено). Перед смертю святитель так підсумував справу свого життя: «Все, що мав я, те присвятив разом із собою на хвалу й служіння Богу».

Ростислав Солопенко,
докторант Варшавської християнської богословської академії

Освітня й культурна діяльність Петра Могили не обмежувалася турботою лише про Київську колегію. Саме за його участі були відкриті колегії у Вінниці (пізніше перенесена до Гощі) і Кременці. Для розпису київських церков запрошувались кращі художники з Європи. Багато з них так і залишалися в Києві, сприяючи розвитку місцевої художньої школи.

Учені, викладачі та учні Київської колегії мали можливість постійно користуватися святительською бібліотекою (однією з найбагатших на той час).
У ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Цицерона, Макіавеллі, трактати Авіценни та ін. Поряд із богословською літературою сусідували польські хроніки, давньоруські літописи, документальні збірники, хронографи. Свою бібліотеку Петро Могила заповів Київській колегії (з 1658 р. — Академія).
Разом із нею туди перейшли і книги Іова Борецького, що їх свого часу він заповів Петру Могилі.

Києво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як митрополит Стефан Яворський, архієпископ Феофан Прокопович, архімандрит Єлисей Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, П. Завадовський, О. Безбородько, і багато інших. Першими професорами
та викладачами у Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були саме випускники Києво-Могилянської Академії, а Феофан Прокопович став засновником Всеросійської академії наук.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.