ВОЛОГОДСЬКИЙ ЧУДОТВОРЕЦЬ. Преподобний Кирил Білоєзерський (день пам’яті — 22 червня за н. ст.)

За благочестиве життя Господь нагородив його дарами прозорливості і зцілення, а загальноцерковне шанування праведника почалося вже через 20 років після його блаженної кончини. Преподобний Кирил Білоєзерський народився в Москві за часів правління благовірного князя Димитрія Донського. В юному віці він втратив батьків і був прийнятий у сім’ю свого родича боярина Тимофія Вельямінова. Відчуваючи прагнення до чернечого життя, юнак став просити дядька дозволити йому піти у монастир. 
Після клопотання преподобного Стефана Махрищського боярин Тимофій дозволив Кирилу залишити мир. Праведник прийняв постриг у Симоновому монастирі. Він ревно трудився під духовним керівництвом старця Михаїла, згодом єпископа Смоленського. Спочатку Кирил ніс послух у хлібопекарні, а потім дев’ять років — на кухні. Дивлячись на палаюче в печі полум’я, святий казав собі: «Дивись, Кириле, щоб не потрапити тобі у вічний вогонь». З часом подвижник досяг такого розчулення, що не міг без сліз вкусити хліба, за все дякуючи Господу. Коли в обитель приходив преподобний Сергій Радонезький, то довго спілкувався з ним у келії. Щоб уникнути мирської слави, святий часом юродствував. 

За порушення дисципліни настоятель одного разу покарав його 40‑денним постом на хлібі і воді, що він прийняв із радістю. Духовно досвідчені ченці побачили у Кирилі благодатні дари і змусили його проти волі прийняти священицький сан. У 1390 р. праведника було обрано архімандритом монастиря. Його бентежила надмірна увага мирян, тому святий зняв із себе послух настоятеля і зачинився в келії, благаючи Пречисту Діву вказати йому місце, де він міг би з новою силою віддатися подвигам. І його прохання було почуте. Під час читання акафіста перед іконою Божої Матері «Одигітрія» Кирил почув голос: «Іди на Білоозеро, там тобі місце». У ті часи Білозерський край (сучасна Вологодська область Росії) був малонаселений. Після довгих пошуків святий, нарешті, знайшов місце, явлене йому у видін­ні. 

Разом зі своїм сподвижником преподобним Ферапонтом він встановив біля Сіверського озера хрест і викопав землянку. Однак Ферапонт невдовзі залишив Кирила. Минув деякий час, і один селянин, озлобившись на подвижника, декілька разів намагався підпалити його землянку, але щоразу безуспішно. Зізнавшись у цьому, він прийняв чернецтво від рук самого Кирила. З часом навколо преподобного зібралося багато однодумців, і йому знову довелося стати настоятелем монастиря, який жив за написаним ним статутом. У братії не було своєї власності. У келіях зберігалися тільки книги та ікони. Коли боярин Роман подарував обителі село, то преподобний відмовився від дару, вважаючи, що з новими турботами порушиться чернеча безмовність. Одного разу Кирил приборкав на озері бурю, аби врятувати рибалок від смерті. 

Під час голоду подвижник роздавав хліб усім нужденним, і він не закін­чувався, незважаючи на те що зазвичай запасів ледве вистачало тільки для братії. Помер преподобний у 1427 р., на 90‑му році життя, залишивши після себе цілу бібліотеку зібраної ним духовної літератури. А вже в 1447 р. почалося загальноруське шанування праведника.

Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.