ВНЕСТИ СВОЮ ЛЕПТУ

Джеймс Крістенсен. Лепта вбогої вдови
Мета духовного життя кожного християнина — здобування любові до Бога і ближнього. Якщо християнин вірить у Бога всім серцем, покладається на Нього у своєму житті, то така справжня і жива віра не може не виявитися в доброчесності. Апостол Яків попереджає: так само й віра, коли не має діл, сама по собі мертва. Але скаже хто-небудь: ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх. Ти віруєш, що Бог єдин: добре робиш; та й демони вірують і тремтять. Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва? <…> Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва (Як. 2: 17–20, 26).


На взаємозв’язок між сповіданням Православної віри й добрими справами, в яких виявляється віра Христова, вказує і часто вживаний у повсякденні вислів «внести свою лепту». Крім духов­ного сенсу слово «лепта» має фінансове значення. Лептою (від грецьк. лептос — маленький, тонкий) називали найдрібнішу монету Римської імперії, що була в обігу як до Різдва Христового, так і за часів Господа Іісуса Христа. Тоді вона становила половину кодранта — дрібної грошової одиниці. До 1 січня 2002 р., до введення євро, лепта була офіційною грошовою одиницею Греції, складаючи одну соту частину драхми.

У Новому Завіті про лепту бідної вдовиці згадують євангелісти Марк і Лука. Апостол Марк благовістить: і сів Іісус проти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. Підізвавши учнів Своїх, Іісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій (Мк. 12: 41–44; див. також: Лк. 21: 1–4).
Чому ж Господь особливо відзначає скромну жертву бідної вдови? Здавалося б, правильніше похвалити багатьох парафіян єрусалимського храму — адже на їхні гроші можна дати багате пожертвування священикам, благоліпно прикрасити храм. А проте, наголошуючи на благочестивому вчинку бідної вдови, Господь вчить нас, що милостиня від убозтва більш спасенна, ніж милостиня з надлишку. Це не означає, що добре діяння багатої людини не спасенне для її душі та не благословенне в очах Божих. І життєвий досвід підказує, що значно легше зробити добру справу для нужденного в тому разі, коли милостиня, що подана йому, не позначиться на добробуті жертводавця. Саме таку ситуацію описують згадані євангелісти. Куди важче не залишитися байдужим до біди ближнього, коли життєві бурі змушують повністю зосередитися на добуванні хліба насущного для себе та своєї сім’ї. Тоді житейська суєта часто заважає нам помітити того, кому ще гірше, ніж нам, хто без нашої допомоги опиниться в біді.
Євангельська вдова — реальний приклад глибоко віруючої благочестивої жінки, в якої життєва скорбота не вбила чистоту серця, не зробила жорстокою душу. Ми не знаємо, яка нужда привела її до храму в день благовістя Господа. Можливо, в її життя прийшло чергове нещастя, і вона, плачучи від горя, прийшла до храму просити у Бога захисту від біди для себе і своїх рідних. А може, навпаки, після багатьох бід і невдач Господь наділив її радістю. У будь-якому разі вона поспішила поділитися з Богом тим, що тоді було в неї на душі, прийшовши у святий храм з вірою, благоговінням і страхом Божим. За кожною Божественною літургією Православна Церква в проханнях великої єктенії просить Господа, щоб він дав нам можливість приходити в його храми саме в такому настрої. Думаю, що Бог з любов’ю прийняв молитву благочестивої вдови і послав їй те, що просила. Господь чекає від нас не грошової лепти, а віри, надії та любові — найголов­ніших чеснот віруючого серця, які ведуть нас до спасіння в Іісусі Христі.
Бідна жінка могла б на свою лепту купити хоч трохи прожитку для себе і своїх дітей. Проте її віра й надія на милість Божу були настільки великі, що вона без вагань пожертвувала свої останні гроші у славу Божу, бо сподівалася, що Господь не залишить її. Так і сталося: Господь поставив її милостиню вище за милостиню решти жертводавців. Промислом Божим її благодіяння увійшло в Євангельську історію, подібно до благодіянь багатьох інших святих жінок Священної історії Старого й Нового Завіту. Саме такої світлої та чистої віри євангельської вдовиці, віри, що пересилює розум і логіку, очікує від нас Господь. Бо така віра — двері до Царства Божого.
Віктор Науменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.