ВІДРОДЖЕНІ СВЯТИНІ

Із глибини віків, ще від часів наших предків, збереглися древні святині. Білоцерківські паломники мали нагоду доторкнутися до них, подорожуючи святими місцями Вінницької, Хмельницької та Чернівецької областей.

КАЛИНІВСЬКИЙ ХРЕСТ ТВОРИТЬ ЧУДЕСА
Перша святиня, біля якої зупинились паломники, — Калинівський хрест (Вінницька область). Ми побачили величний хрест із розп’яттям, зроблений із дуба. Над ним збудували сучасну скляну галерею. Поряд — криниця із цілющою водою.
Історія чудотворного хреста бере початок із 1923 р. Розповідають, що одного вечора їхали на возі, повертаючись додому із громадянської війни, два солдати. Біля повороту стояв дерев’яний хрест зав­вишки 6 м. На одній з його сторін була ікона «Розп’яття». Він вважався місцевою святинею, тут правили молебні. У цей хрест і вистрелив один із солдатів, влучивши в ікону. Куля пробила праве плече Спасителя, звідти потекла кров. У червоноармійця, який стріляв, раптово відняло руку.
Ця подія підняла на ноги все село. До хреста йшли люди, зцілювалося багато хворих. Кров сочилася із хреста до самої землі…
Міський фельдшер узяв кров на аналіз і відправив на експертизу до Києва, звідки повідомили — це була справжня людська кров. З наказу атеїстичної влади фельдшера розстріляли. Безбожники зрізали хрест, щоб припинити поклоніння цій святині та вгамувати релігійне піднесення народу. Криницю засипали землею.
Та православні християни не забували про Калинівське чудо. На цьому місці встановлювали хрести після війни, але стояли вони недовго.
І лише 1993 р. було встановлено новий семиметровий дубовий хрест. Саме з того часу й відновилася традиція хресних ходів до Калинівського хреста. Водночас була розчищена і криниця.
Нині на цьому місці, як і в минулі часи, відбуваються зцілення. 
БАКОТА.ЗАЛИШКИ СКЕЛЬНОГО МОНАСТИРЯ
Природа тут мальовнича: монолітні високі скелі, вкриті лісами, повновода річка Дністер. Враження таке, ніби перебуваєш на краю землі, а мирська суєта залишилася десь далеко.
Бакота — село на Хмельниччині. Вперше воно згадується у літописі 1024 р. Тут утворився скельний чоловічий монастир, засновником якого вважається преподобний Антоній, що стояв біля витоків Києво-Печерської Лаври. Ченці жили у печерах, про це свідчать археологічні розкопки.

Історія Бакоти цікава та здебільшого трагічна. Не оминали її епідемії, голод, військові події.

У XIII ст. — це велике княже місто, що входило до складу Галицько-Волинського князівства й нараховувало кілька тисяч жителів. Був період, коли Бакотою заволоділи монголо-татари. Ченці та жителі міста сховалися від них у лабіринтах монастирських печер. Вороги пропонували їм добровільно здатися та зректися віри, але цього не сталося. Тоді нападники засипали вихід великим камінням, тим самим поховавши людей живцем.
Протягом XVI–XVIII ст. тут було невеличке село. Певний час у цих місцях хазяйнували турки й румуни.
Після 1918 р. ця територія стала прикордонною; на іншому березі Дністра лежала Румунія. За радянської влади складали списки місцевих жителів: хто викликав довіру, тому дозволяли купатися у Дністрі.
Історія Бакоти закінчилася 1981 р. у зв’язку з будівництвом Новодністровської ГЕС. Жителів перевели у сусідні місця, а сам населений пункт затопили водою, піднявши її рівень на 35 м.
Нині Бакотою умовно називають місця вздовж берега Дністра. Є залишки скельних печер, храмів – все це охороняється державою.
Відчувається вікова намоленість цих місць. Як розповів білоцерківцям екскурсовод — корінний житель ближнього села, останнім часом Бакота приваблює багатьох паломників і туристів, які бажають відвідати ці місця, напитися води із цілющих тисячолітніх джерел.
До того ж тут, за даними метеорологів, спостерігається унікальний мікроклімат, схожий з ялтинським. Скелі та ліси захищають береги Дністра від холодних вітрів.
КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ — ПЕРЛИНА НА КАМЕНІ
У це місто закохуються всі, хто хоч раз його відвідав. Тут природа й хист зодчих створили єдиний ансамбль фортечних мурів та стрімких берегових круч.
Білоцерківці з цікавістю оглянули одну із найбільших та найнеприступніших споруд — фортецю. Вона посідає провідне місце у світовій історії оборонного зодчества. Про могутність фортеці складали легенди.
Споруджена вона на високому скелястому березі р. Смотрич для оборони Турецького мосту, єдиного можливого в’їзду до міста.
Певний час Кам’янець-Поділь­ський належав Османській імперії, Речі Посполитій, Російській імперії. У глибині століть губиться час заснування міста. На території фортеці знайдено залишки поселень трипільської культури.
Про високий статус Кам’янця-Подільського свідчить те, що деякий час тут друкувалися власні гроші – кам’янки. Архітектура зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірменів, турків, росіян) та релігій (православної, католицької, мусульманської, іудейської).
Всього у місті нараховується 177 історичних пам’яток архітектури, воно входить до «семи чудес України».
ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ
На відстані 20 км від Кам’янця-­Подільського знаходиться один із найдавніших оборонних пунктів Придністров’я — Хотинська фортеця.
Вона побудована із міцного каміння на скелястому мисі Дністра. Навколо неї — дуже глибокий яр. У 2002 р. було відзначено 1000-ліття Хотина.
У давні часи — це ціле містечко: 60–70 хат, два палаци з глибокими підвалами, церкви, кав’ярні, 17 довгих підземних галерей тощо. Через Хотин проходив стратегічний торговельний шлях (річковий та сухопутний), що з’єднував Кам’янець-Подільський зі Стамбулом.
Під стінами цієї неприступної фортеці точилися запеклі бої, відбивалися ворожі напади поляків і турків. 
У Хотинській фортеці знімали фільми «Три мушкетери», «Захар Беркут», «Стріли Робін Гуда» та ін. 
СТОПАМИ АНТОНІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО
Невеличке село Непоротове (Чернівецька область) загубилося у густих лісах. Неподалік від нього є дивовижні печери. За сивої давнини тут був монастир, засновником якого вважається Антоній Печерський.

Непоротовський Свято-Миколаївський чоловічий печерний монастир особливий за своєю забудовою. Уявіть собі на досить великій висоті над Дністром широку галерею, висічену у скелі. Її підтримують стовпи. Заглиблення свідчать, що тут жили ченці; збереглися залишки печерних храмів. Навколишня природа вражає своєю красою.

У східній частині обителі збереглася печерна келія ченця-затворника: низенькі вхідні двері, місце для книг та ікон, полиці для домашніх речей.
Паломники побачили про­дов­гувате заглиблення у підлозі. Ця яма нагадує гробницю. Можливо, відлюдник тут спав, завжди пам’ятаючи про час смертний…
До 1940 р. тут знаходився скит Галиця з досить добре поставленим господарством. Він мав п’ять гектарів землі, гектар лісу та ін.
Як розповіли старожили, 1940 р. прийшла у ці місця безбожна влада. Всіх ченців вивели на берег Дністра й розстріляли. Уцілів лише один, який на той час був відсутній.
Нині ця православна святиня відроджується. За вісім останніх років відбудували деякі приміщення, підняли з руїн храм в ім’я святителя Миколая. 
Минають роки і століття, а благодатна лампада, яку засвітили в тиші печер святі угодники Божі зі скиту Галиця, світить і в наш час.
Паломницька поїздка тривала два дні, але була насичена чималими враженнями, і згодом паломники подумки ще не раз поверталися в ці місця.
Краса побачених святинь, цілющі джерела, скельні печерні храми – все це зворушує та наповнює душу тихою радістю. Тут неначе часточка неба на землі, де все суєтне забувається, і душа звертається до Бога!
Тамара Зозуленко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.