ВІДПОВІДЬ НА ПРОКЛЯТЕ ПИТАННЯ СТІВА ДЖОБСА

Один із найвідоміших підприємців нашого часу колись пішов із Церкви після того, як пастор не зміг відповісти на його запитання. Запитання, що його поставив майбутній творець «Apple», в усі часи ставлять собі та іншим мільйони думаючих людей.

Світ має свої «житія святих». Це біографічна література про тих людей, чию значущість одні активно пропагують, а інші мовчки приймають як даність. Поява такої літератури неминуча, тому що людина живе наслідуючи. Вона наслідує й у таких дріб’язках, як спосіб випускання диму при курінні, й у таких серйозних речах, як пошук мети в житті, вибір моделі поведінки, формування світогляду. Тут їй без «кумирів», про яких сказано «Не створи», обійтися важко.
Повинен бути хтось розумний і авторитетний (письменник, журналіст, шанований політик тощо), хто вказав би цілому поколінню на певну особистість, обрану як еталон, матрицю.
Тут завжди є місце кон’юнктурі, духові часу, прямому або опосередкованому замовленню. Але саме явище існує майже повсюдно, у будь-яку епоху. Імена й рід занять змінюватимуться. В одні часи в ціні військові, в інші — представники мирних професій. Від дослідника морських глибин до футболіста, від кабінетного вченого до вуличної співачки в різний час і різним аудиторіям будуть запропоновані для замилування та наслідування різні особистості, яскраві й не дуже.
Ось, наприклад, відомий журналіст Уолтер Айзексон не так давно написав біографію Стіва Джобса. Про впливовість самого Айзексона шепочуть скупі факти біографії: у минулому він директор CNN і головний редактор журналу «Time». Його книга — один із прикладів своєрідного «сучасного житія», на яке сучасник може рівняти крок, звідки йому пропонується черпати цитати й приклади для обґрунтування своєї власної життєвої позиції.
* * *
Над кожним із великих є хтось більший, а над усіма взагалі є Найвищий. Тема взаємин непересічної людської особистості з Творцем завжди вкрай важлива і цікава. Ну не може сильний розум і незалежна душа пройти повз й удостоїти мовчанням Того, Кого ненастанно оспівують Ангели. Це пересічна людина, зворушлива у своїй унікальності, може або мати теплу і, як повітря, необхідну віру, або не мати її зовсім, проте нікому не докучати своїм безвір’ям. А велика людина тому й велика, що впливає прикладом на багатьох і повз грандіозні ідеї про Бога, смерть і сенс життя пройти мовчки не може.
Власне, у людини, яку умовно називають «великою», є тільки два, ні, три шляхи, так само як у васнецовського витязя. Така людина каже: «Бог є. Він гідний любові та служіння. Я перед Ним — порох». Або: «Усе, що стосується Бога, перевершує мій розум. Я нічого не можу чітко сказати й нікого не засуджую за його релігійні переконання». Ну й третій варіант: «Немає нічого. Усе вигадала Церква. А якщо щось і є, то все не так, як нам кажуть».
Залишається додати, що іноді три дороги перетворюються на три сосни, і людина нікуди не йде по одного разу обраному шляху, а примудряється заблудитися і пробродити все життя у тих-таки трьох соснах. Із сучасною людиною це трапляється дедалі частіше.
* * *
Тож як щодо Стіва Джобса? Що в нього із цією темою, і чи пише про це Айзексон? Пише, і ось що.
«Пол і Клара не були надто вже віруючими людьми, але хотіли дати синові релігійне виховання і тому по неділях брали його із собою в лютеранську церкву. Але коли Стіву виповнилося тринадцять, він туди ходити перестав. Джобси передплачували журнал “Life”; на обкладинці липневого номера за 1968 рік була фотографія голодуючих дітей з Біафри. Стів приніс журнал у недільну школу й запитав пастора:
— Якщо я підніму палець, чи довідається Господь, який саме з пальців я хочу підняти, ще до того, як я зроблю це?
Пастор відповів:
— Певна річ. Господеві все відомо.
Тоді Джобс показав знімок з “Life”:
— Чи знає Господь про те, що ці діти голодують?
— Стіве, я розумію, що тобі важко в це повірити, але Господь знає і про це.
Тоді Джобс заявив, що не хоче вірити в такого Бога, і ніколи більше не бував у церкві. Щоправда, багато років він вивчав і практикував дзен-буддизм».
* * *
Давайте відзначимо для початку, що батьки Стіва «не були надто вже віруючими людьми, але хотіли дати синові релігійне виховання і тому по неділях брали його із собою в лютеранську церкву». Якщо люди самі вірять так, «як мокре горить», то передати віру вони неспроможні. Визнаючи за вірою виховні та інші цінності, вони хочуть, щоб цими благами скористалися їхні діти. Але, не маючи самої віри й не люблячи її за її єдину істинну цінність — богоспілкування, такі батьки прирікають себе і своїх дітей на низку лицемірних вправ. Не варто дивуватися, що максималістськи налаштовані підлітки згодом обривають усі зв’язки з такою «релігійністю» і вважають її мораллю лицемірів. Проблема ця стосується не одних лише лютеранських громад в Америці, але взагалі всіх християнських громад і вимагає окремого вивчення. Занадто велика спокуса прищеплювати комусь християнські цінності з тією метою, щоб вихованець став освіченою (культурною, порядною) людиною, і водночас самому ставитися до релігії не більш ніж до священного пережитку.
Джобс перестав відвідувати богослужіння у 1З років. Вік промовляє сам за себе. У ці ж роки людину починають хвилювати моральні питання. Це може бути як щось особисте (дружба й зрадництво, наприклад), так і щось глобальне (велика кількість страждань і сліз на Землі, всеїдність смерті тощо).
Узгоджувати повсякденну сумну реальність і криваві повідомлення щоденних міжнародних новин із вченням про благого Бога й дорослому нелегко. Тут потрібно зуміти від серця до серця сказати стривоженій людині, що Бог не тільки не закрив очі на біль світу, але й Сина Свого Єдинородного послав, щоб урятувався Ним світ. І Христос, Який прийшов у стражденний світ, не скасував страждань, але Сам взяв їх на Себе, занурився в їхню глибину. Занурення Христа у страждання назване навіть «хрещенням», оскільки поринув Він у них з головою. Блаженний той, кому змогли дати це відчути старші наставники. Блаженний той, хто, стоячи навколішки біля Розп’яття, не розв’язує теоретичні питання, а зі страхом дивується Божественному милосердю. У Стіва було інакше.
Кмітливий хлопчик поставив запитання про сполучуваність всемогутності люблячого Бога і людських страждань, що ніколи не припиняються. Не одержавши швидкої та влучної відповіді, навряд чи можливої в умовах уроку й несподіванки запитання, він вирішив покінчити з релігією для себе. Швидше за все, рішення дозріло раніше, а на уроці було лише оголошене.
Дивно, що в якості знаменитої «сльозинки замученої дитини», через яку світоустрій Божий відкидав герой Достоєвського, Стів вибрав дітей Біафри. Ніхто з нас не покаже сьогодні на карті цю країну в Африці, тому що її немає. Проіснувавши менше трьох років, вона зникла в 1970 р., отже, є на сьогодні Утопією — країною «без місця», у дослівному перекладі. Для теоретиків Міста-Сонця Утопія була країною, де все гаразд. Для бунтарів проти Божих порядків потрібне інше місто-Утопія, де все погано й на яке Бог не звертає уваги.
Дуже жаліючи дітей держави, що розтанула у повітрі як дим, Стів відмовився від Бога, у Якого до пуття і повірити не встиг. Але у своєму зреченні він виявив недитячу послідовність і твердість. Просто Павка Корчагін: розсердився на попа, насипав йому махорки в діжу й на все життя записався в атеїсти.
* * *
Люди думають, що думати легко. Тому жодної думки за життя багато хто ризикує до кінця не додумати. «Ну нехай інші, але Джобс! — вигукнемо ми. — Він напевне мав поводитися розумніше!»
А от, припустімо, Господь заговорив би з ним. Не в громах і блискавках, як із Мойсеєм, щоб не вмерти тому від страху, а запросто, як в американських фільмах іноді показують. Заговорив би і сказав: «Стіве, увімкни мізки. Ти недурний хлопець. Уяви, що ми з тобою нагодуємо всіх дітей Біафри й навіть усієї Африки. Ти гадаєш, вони стануть щасливі, а Мені додасться доброти? Ти помиляєшся. Людина страждає від тисячі причин, не пов’язаних із хлібом насущним. І самого хліба людині не вистачає не тому, що хліба нема, а тому, що в людських серцях живуть жадібність, жорстокість, кревна помста, бажання пригнічувати й панувати, невгамовна розпуста, божевільна гордість. Звідси — усе зло. Ось із цим давай боротися. Це є й у тобі, і в інших. У цій боротьбі Я допоможу тобі, а все інше додасться». Якби Господь завів зі Стівом таку бесіду, точніше — якби Стів придумав собі цю бесіду, у ній могло б бути сказано і про те, що безліч чорних дітей Америки не голодують, як чорні діти Біафри. Хліб у них є щодня. Але вони також не мають щастя, сурогат якого шукають у бандитській хвацькості, побутовій розпусті, дивній музиці й дешевих наркотиках.
Ця розмова — моя фантазія. Її можна пом’якшити, замінивши слова. Великий російський письменник, який написав про знамениту «сльозинку», сказав і про те, що «справжні проблеми людини починаються тоді, коли вона має хліб щодня». Достоєвський взагалі мав властивість продумувати проблематику добра і зла до таких глибин, що будь-яка серйозно мисляча людина після знайомства з його книгами вже не зможе називати першопричиною зла щось дрібне й тимчасове. Наприклад — машинне виробництво або жіночу емансипацію.
Розумна людина взагалі не повинна спрощувати проблему зла. Підходячи до неї з різних боків, вона повинна згодом зрозуміти, що зла воля людська — найбільш руйнівне явище в житті світу. Розмірковуючи над причинами злої зіпсованості цієї волі, людині доведеться зануритися у священний світ релігійних передань і одкровень, звернувшись до розповіді про гріхопадіння та необхідність Спокути, до вчення про майбутню долю світу. І релігійний підхід до життя якраз розумний і глибокий на відміну від півзаходів і поверхневих реакцій, що їх пропонує розум, який не молиться.
* * *
Крім уже сказаного, є ще одна дуже важлива ідея. Люди повинні наставляти людей, допомагати їм, захищати їх. Явно втручатися Богові або небожителям у кожну житейську справу означало б, що люди — не люди зовсім, а злі істоти, які вміють тільки псувати життя собі й іншим. Але людина людині — маленький бог, або бог після Бога, коли вона навчає, лікує, годує, захищає ближнього.
У Миколая Сербського серед безлічі заміток і оповідань є згадка про одного художника, який малював бідних людей. Матері зі згаслими очима та з худими дітьми на руках у нього виходили дуже зворушливо й правдоподібно. Він заробив чимало грошей, малюючи чужу бідність. Але одного разу художник вигукнув: «Стоп! Годі малювати! Настав час допомагати!». Він став місіонером, на що дістав спеціальне благословення, і решту життя провів у справах благодійності й проповіді. Згодом він став англіканським єпископом. Прізвище його Туккер, а місце багаторічного полум’яного служіння — Уганда, тобто та сама Африка.
* * *
Стів не був запрограмований на ту долю, яку він прожив. Хто зна, як би склалося його життя, якби в один із днів він показав учителеві недільної школи фото з журналу «Life» і запитав: «Чи можемо ми як християни чимось допомогти нашим бідним одноліткам у далекій країні?».
Можливо, корпорацію «Apple» створив би в цьому разі хтось інший, і про цього іншого впливовий Айзексон писав би згодом біографічну книгу.

Протоієрей Андрій Ткачов
(За матеріалами журналу 

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

2 коментарі до “ВІДПОВІДЬ НА ПРОКЛЯТЕ ПИТАННЯ СТІВА ДЖОБСА

  1. Нічого не допоможе Африці, ніякий Туккер, Джойс Маєр(жінка) і прочі копійкодавці мільйонери. Їх милостина – капля в колодязь! Африці щоб підняти її щоби хоч не голодувати – нужні трильйони і трильйони долларів… І то африканські жінки покрутять ті цивілізаційні іграшки та й викинуть їх, а самі підуть далі плодити мільйони голодних дітей, існування яких не підтверджено економічно. Привезені з Європи продукти вони за тиждень(місяць) зїдять, залишать гори концервних бляшанок, та купи випитих бутилок… і все! Проізводить товари їх мислення не запрограмоване. І знову голодуватитмуть…

    А наступ на живу природу(забули?), а вирубка лісів, те що диким тваринам ніде вже на сьогодні обитати? Людина повинна контролювати народжуваність і цю проблему не замовчить на сьогодні і церква. Плодіться і розмножуйтесь – то в прошлому, в далекій Біблії. Сьогодні аскеза, екологічне мислення, обмеження попиту, контрацептиви – ось, сьогоднішній голос Бога сучасному світові!

  2. Дякую за статтю! Все вірно.
    А Аввакум вважає “Біблію далекою” тому що для нього вона справді далека. Тому й бачить спасіння в контрацептивах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.