Віддаючи себе на служіння Христу

Пам’яті спочилого єпископа Тихона
Кажучи словами біблійного Екклесіаста, в нашому світі “усьому свій час, і час усякій речі під небом: час народжуватися і час помирати” (Еккл. 3: 1–2). Розуміючи неминуще значення цих слів, усе одно дуже складно усвідомлювати, що Господь покликав до Себе людину, Свого архієрея, про якого думалося і говорилося як про діяча та духовного трудівника майбутнього, у якого було стільки планів, ідей і розпочатих проектів.

Життєвий шлях єпископа Тихона (Жилякова) типовий для тих представників молодого покоління 1980-х років, які прийшли у Православ’я в результаті пошуку духовної опори. Він належав до освіченої молоді, що розчарувалася в усіх філософських побудовах епохи безвір’я і звернулася до спадщини та традицій свого народу, до світогляду та віри своїх предків.
Микола Жиляков, так звали в миру покійного архієрея, прийшов до Бога безпосередньо з класичного матеріалізму, із системи поглядів, де у центрі всього була лише людина і її гордість. Здавалося б, ідеологічна система, що проголошувала первинність матерії щодо свідомості і духу, мала б убити всілякий ідеалізм у молодому студентові Комунарського гірничого інституту (нині — Донбаський гірничо-металургійний університет). Але, поряд з обов’язковими творами класиків марксизму-ленінізму, на книжковій полиці у Миколи стояли романи його улюбленого письменника Достоєвського, причому не лише призначений для радянської школи “Злочин і кара”, але й ігноровані тією ж освітньою системою романи “Біси” і “Брати Карамазови”, що спонукають мислити й духовно зростати. Крім того, майбутній архієрей дуже захоплювався читанням історичної літератури, що в подальшому стало підґрунтям для серйозного вивчення історії Церкви.
Допитливий розум студента, а потім і аспіранта кафедри АСУ ТВ (автоматичні системи управління технологіями виробництва), напевно, не задовольняла система понять, що панувала тоді в суспільстві, для якої були чужими внутрішні порухи душі, пошук причин та мети людського буття.
Ці пошуки тієї точки опори, де можливе поєднання внутрішнього і зовнішнього “я”, і привели юнака до віри. Саме так писав про свій шлях до Церкви диякон Миколай, а потім й ієродиякон Тихон, на найпопулярнішому в ті роки православному інтернет-форумі отця Андрія Кураєва. Вже тоді, на початку пастирського шляху, отець Тихон своїми порадами, міркуваннями, повагою до чужої думки, вмінням любов’ю і терпінням згладжувати гострі полемічні суперечки та протистояння, звернув на себе увагу пишучих і думаючих православних священнослужителів.
Саме в мережі Інтернет відбулося і моє знайомство з майбутнім архієреєм нашої Церкви, хоча парафії, в яких ми служили, розділяло близько ста кілометрів.
Владика Тихон був першим з Луганщини, хто почав вести місіонерську роботу в мережі. І цей порядковий числівник “перший” потрібно буде повторювати дуже часто. Перша неофіційна православна місіонерсько-просвітницька російськомовна багатосторінкова газета “Родник”; перше в Луганській єпархії після відродження Церкви сестринство; перші заняття з молоддю та дітьми з православної етики; перша у Східній Україні повноцінна просвітницька православна телепередача “Джерело”, де отець Тихон був і автором, і ведучим…
Така різноманітна і багатогранна діяльність отця Тихона не завадила йому успішно закінчити заочне відділення Київської духовної семінарії. Він багато служив, проповідував, займався зі студентами гірничого університету, брав участь у молодіжних конференціях, диспутах і зустрічах.
Віра сина вплинула і на його батьків. Уже після його рукоположення прийняв Хрещення батько, завідувач кафедри Донбаського гірничого університету; стала парафіянкою алчевського храму і мати священика-монаха.
Цілісність особистості єпископа, його прагнення служити Богові у всій повноті життєвих сил стали зрозумілими вже тоді, коли він, будучи в сані диякона, виклопотав у правлячого архієрея Луганської і Старобільської єпархії чернечий постриг. Необхідно зазначити, що це його бажання — стати священнослужителем у чернечому чині — було сприйняте оточуючими як само собою зрозуміле. Він був ченцем, по суті, ще до постригу.
Після переведення у храм на честь Почаївської ікони Божої Матері м. Рубіжне, ігумен Тихон окрім пастирських щоденних турбот і служб уже більш конкретно й цілеспрямовано зайнявся розробкою навчальних програм з православної етики. У школах міст Рубіжне, Сєверодонецьк і Лисичанськ проводилися уроки, лекції та навчальні семінари. Програма була розроблена з урахуванням реалій життя суспільства і держави. У ній поєдналися багата культурологічна та історична спадщина нашого народу з відповідями на виклики сьогодення. Перебуваючи в парадигмі Православ’я, ця програма, по суті, охоплює всі грані буття сучасної людини, при цьому залишаючись живою, потрібною і цікавою. Її прихильно сприйняли як викладачі шкіл, так і учні. Все це стало основою того, що вказану програму, яка отримала назву “Основи людинознавства”, було затверджено й рекомендовано для використання у школах Міністерством освіти України.
У 2008 р. ігумен Тихон вступив до Ужгородської богословської академії та з благословення єпископа Сєверодонецького і Старобільського Агапіта читав курс лекцій для слухачів богословсько-педагогічних курсів при Київських духовних школах і Харківській духовній семінарії.
Звичайно, настільки багатогранна діяльність отця Тихона, який разом з тим ще й встигав відроджувати, будувати й облаштовувати храм і три каплиці в м. Рубіжне, не могла залишитися непоміченою.
У січні 2009 р. він був зведений у сан архімандрита, а в листопаді того ж року його викликали до Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Володимира: Блаженніший Владика запропонував йому хіротонію у єпископський сан.
28 листопада архімандрит Тихон при нареченні його во єпископа Кременчуцького і Лубенського промовив такі слова:
“Якщо Господь дарує мені послужити Йому в цьому, прийму цей дар як найбільшу милість, оскільки не з чуток знаю, що є життям поза церковною огорожею. Адже Світло Христове засяяло мені не в дитинстві, а під кінець юності. Святе Хрещення Бог дарував мені після кількох років духовних пошуків, коли я був уже аспірантом світського ВНЗ. Дияконська хіротонія, чернечий постриг та ієрейська хіротонія, що відбулися після Святого Хрещення, стали для мене живим свідченням того, що Царство Боже не від світу цього (див.: Ін. 18: 36), що сила його в душах людських діє могутньо”.
Господь дарував владиці Тихону послужити в сані архієрейському лише короткий час, а потім призвав його до Себе, але навіть цей рік святительської діяльності приніс і ще приноситиме добрі плоди.
Кафедра, куди було призначено нового архієрея, — нова, і за короткий строк процес повного становлення єпархія ще не пройшла. Єпископ Тихон став третім архієреєм кременчуцької пастви. Відмінною особливістю його єпископського служіння було те, що він умів слухати і чути. Владика ніколи не приймав необдуманих рішень, особливо це стосувалося питань міжпастирських відносин і внутрішньоєпархіальних проблем. Він скрупульозно і всебічно розглядав такі ситуації. Іноді для прийняття рішення йому були потрібні час і молитва, але практично завжди після визначення правлячого архієрея наставало умиротворення і злагода.
Ставши владикою, єпископ Тихон не залишив своїх місіонерських і катехізаторських трудів. Невдовзі відродилася (вже в Кременчуці) газета “Джерело”, зазвучало православне слово на телебаченні, активізувалися зв’язки єпархії з державними та громадськими організаціями.
Однак здоров’я владики Тихона залишало бажати кращого. Боліло серце. Активна життєва і святительська діяльність, постійні тривоги і невпинні клопоти, що потребували кардинальних, іноді болісних рішень, безсумнівно, позначилися на його самопочутті.
Тих небагатьох хвилин вільного часу, які владика Тихон любив на самоті проводити в лісі, біля річки чи озера, йому випало вкрай мало…
Необхідно було виконувати наказ, даний йому при врученні єпископського жезла Митрополитом Київським і всієї України Володимиром: “Не шукай ні особистих благ, ні зручностей, ні людської слави. Віддавай усього себе на служіння Спасителеві світу, Який не мав на землі місця, де голову прихилити (див.: Лк. 9: 58). Тільки так ти виконаєш те, чого чекає від тебе Господь”.
Цей наказ він виконав.

Царство тобі Небесне, дорогий владико!

Протоієрей Олександр Авдюгін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.