ВІД ДОБРОГО КОРІННЯ БЛАГОДАТНИЙ ПЛІД

Ім’я Ярослава Мудрого відоме не менше, ніж ім’я його славетного батька — святого рівноапостольного князя Володимира, Хрестителя Русі. Уже відразу після смерті в 1054 р. князя Ярослава, названого у Хрещенні Георгієм, почали шанувати в народі як святого.

Але, на відміну від рівно­апостольного Володимира, Ярослав Мудрий, як пише відомий історик Церкви митрополит Макарій (Булгаков), належав до числа «тих угодників Божих, про яких достеменно відомо, що вони не були канонізовані ні місцевою, ні загальноцерковною владою, але які прославилися богоугодним життям… та благодатними явліннями і, внаслідок цього, були шановані віруючим народом».
У першу половину свого правління Ярославу довелося багато воювати, захищаючи й об’єднуючи руські землі. Але не війнами прославився великий князь Ярослав у вітчизняній історії. Заслуга святого князя Ярослава Мудрого перед Церквою і нашим народом полягає в тому, що він став гідним продовжувачем рівноапостольного Володимира у справі просвітлення Русі світлом Христової істини. Час його правління ознаменувався поширенням православної віри по всій Руській землі, будівництвом великої кількості церков та монастирів.
При Ярославі вперше на Київську кафедру був обраний русич — митрополит Іларіон, автор «Слова про закон і благодать» (до цього митрополити у Київ призначалися тільки патріархом Константинопольським і були греками). При ньому були канонізовані і перші руські святі — страстотерпці Борис і Гліб.
Прославляючи у «Слові про закон і благодать» рівноапостольного князя Володимира, святитель Іларіон оспівує і благословенні труди святого Ярослава: «Вельми добрим і вірним свідком… є також син твій Георгій (Ярослав), що його Господь зробив наступником твоєї влади. Він не порушує твоїх уставів, а утверджує їх, не умаляє заслуг твого благовір’я, а ще приумножує їх, не спотворює, а довершує те, що було недокінчене тобою, як Соломон по Давиді». «І при цьому почала віра християнська множитися на Русі і поширюватися, — вторить святителю преподобний Нестор літописець. — І чорноризці почали множитися, і з’явилися монастирі. І любив Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців. І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і переклали вони із грецької на словенську мову і письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, за їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова. Так, неначе один хтось виоре землю, а другий посіє, а інші — пожинають і споживають страву неоскудну, так і це. Адже батько його Володимир землю розорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну» (переклад В. Яременка).
При Ярославі Мудрому Київ став фактично другою культурною столицею християнського світу після Константинополя. На території Русі до XIII ст. було вже кілька сотень назв книг, число яких досягало 140 тисяч. При ньому на Русі з’явився церковний Статут, або Кормча книга, — переклад візантійського Номоканона. До часу правління Ярослава належить багато прикрашене, з чудовими малюнками «Остромирове Євангеліє», написане для новгородського посадника Остромира. Ярославом Мудрим була заснована й перша бібліотека.
Одночасно з розповсюдженням книг Ярослав дбав про поширення грамотності, організовував школи та училища для дітей. Наприклад, у Новгороді він влаштував училище для 300 хлопчиків. Саме з часу Ярослава на Русі став затверджуватися звичай навчати дітей грамоти; з цією метою найбільш тямущих із них «збирали по всій землі».
Ще на самому початку свого правління (близько 1016 р.) Ярослав поклав початок складанню першого писаного зводу законів — «Руської Правди», що облагородила у християнському дусі колишні закони та звичаї східних слов’ян.
Правління Ярослава Мудрого — час економічного процвітання Русі. У 1037 р. князь Яро­слав, звільнивши розорений набігами Київ від печенігів, «заклав велике місто», тобто відродив велич столиці Давньої Русі. За подобою Єрусалима в Києві були побудовані Золоті ворота, а за подобою Царгорода — Свята Софія. На Золотих воротах звели храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, потім біля Святої Софії побудували два монастирі — в ім’я святого Георгія та в ім’я святої Ірини. У 1051 р. у Києві було закладено Києво-Печерський монастир, що став на віки осередком духовного життя всієї Русі. Ярослав Мудрий побудував чимало храмів не лише в Києві, а й в інших містах та селах своєї великої держави, навіть найвіддаленіших, як, наприклад, у Чудській стороні, де він заснував місто Юр’їв (нині естонське місто Тарту) із храмом в ім’я свого небесного покровителя, святого великомученика Георгія Побідоносця. Кількість монастирів і храмів на Русі неухильно зростала, в одному Києві тоді нараховувалося до 400 церков.
Великий князь Ярослав спочив у 76-річному віці у Вишгороді на руках свого улюбленого сина Всеволода, гірко оплакуваний народом. Похований він був у Києві в Софійському соборі. Перед смертю Ярослав зібрав своїх дітей і наказав: «Любіть одне одного… Якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами. Він підкорить вам усіх ворогів, і будете мирно жити. Та коли в ненависті будете жити, у сварках і міжусобицях, то самі загинете, і землю батьків, і дідів своїх погубите, яку здобули трудом великим».
Практично відразу після кончини благовірного князя Яро­слава Мудрого почалося місцеве шанування його як святого. Відоме, наприклад, свідчення Адама Бременського, який у «Діяннях первосвящеників Гамбурзької церкви», що датуються 1075 р., називає великого князя Ярослава Володимировича святим. Саме поховання в Софійському соборі свідчило про особ­ливі заслуги спочилого перед Церквою. Перед його могилою, за словами Є. Є. Голубинського, звершувалися панахиди й навіть молебні, що дозволялися іноді Священноначалієм, «щоб з піднесенням молитов про нього певною мірою воздавалося йому шанування» (Історія канонізації святих у Руській Церкві).
Враховуючи всенародне шанування Ярослава Мудрого впродовж майже десяти століть , у зв’язку з 950-ю річницею його смерті Священний Синод Української Православної Церкви у 2004 р. благословив внести ім’я благовірного князя в місяце­слов і встановити святкування святому в день його кончини — 20 лютого (4 березня за н. ст.). У 2005 р., з благословення патріарха Олексія II, ім’я святого Ярослава Мудрого було внесено в місяцеслов Руської Православної Церкви.
Про значення святого князя Ярослава Мудрого в історії Руської Церкви і всього руського світу чудові слова сказав митрополит Макарій (Булгаков): «Ми маємо дякувати Господу за те, що Він, обравши і приготувавши великого князя нашого Володимира бути просвітителем Росії… наступником його призначив бути мудрому і ревно-благочестивому синові його Ярославу і що ці два царювання, що охоплюють собою більш як півстоліття, послужили найсприятливішим часом для міцного насадження у нас віри Христової… У таких обставинах закладено, власне, основу Руської Церкви, основу тверду і глибоку, що залишається непохитною і досі».
Підготувала  монахиня Євтропія (Бобровнікова)

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.