ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ

У п’ятницю 25 травня на 71‑му році життя, після важкої тривалої хвороби, померла Людмила Павлівна Рилкова — відомий історик і дослідник церковної архітектури м. Києва.


Людмила Павлівна народилася 23 листопада 1941 р. у м. Новохоперську Воронезької області. Мама Людмили, Марія Вікторівна, займалася вихованням дітей. Батько, Павло Петрович Рилков, бойовий офіцер, командир гвардійського артилерійського полку, пройшов у боях шлях від Волги до ст. Каліс (Німеччина). Біля ст. Каліс був важко поранений, фашистським снарядом йому відірвало ступню, але, незважаючи на це, він продовжував командувати полком. За свої військові подвиги був нагороджений трьома орденами Червоної Зірки, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського і багатьма медалями.
Людмила дуже любила батька і пишалася ним. Він для неї був зразком мужності, честі й обов’язку. Прагнення до вищого ідеалу, самовідданість, почуття обов’язку, абсолютна чесність, закладені в ній батьківським вихованням, закономірно привели її, вже у зрілому віці, до віри у Христа, в Його святу Православну Церкву.
У 1962 р. Людмила закінчила Київський технікум міського електротранспорту і почала працювати в УкрДіпроЕнерго. У 1964 р. вона вступила на вечірнє відділення історичного факультету Київського Державного університету, яке закінчила 1970 р. Потім послідовно працювала на різних посадах у Республіканському правлінні Товариства охорони пам’яток історії та культури, Державному історичному музеї, Державній науково-дослідній реставраційній майстерні, інституті «Укрпроектреставрація», Державному історико-архітектурному заповіднику «Стародавній Київ», Києво-Печерському державному історико-культурному заповіднику. Вийшла на пенсію у 1996 р.
Людмила Павлівна завжди була одним із найактивніших учасників та організаторів справи охорони пам’яток історії та культури в Україні, виховала цілу плеяду учнів. Вона брала активну участь у написанні чотиритомного колективного видання «Пам’ятки містобудування і архітектури Української РСР», понад 100 статей в енциклопедичному виданні «Звід пам’яток історії та культури України, м. Київ». З особливою любов’ю ставилася до робіт, присвячених Києво-Печерській Лаврі, Іонинському монастирю. Її наукові публікації завжди вирізнялися точністю фактів та документальною вивіреністю.
З благословення Митрополита Київського і всієї України Володимира та намісника Києво-Печерської Лаври архієпископа Вишгородського Павла, Людмила Павлівна Рилкова, скромно назвавши себе «упорядником», опублікувала книгу під назвою «Біографічні відомості про братію Києво-Печерської Лаври, які постраждали за Православну віру у XX столітті». Завдяки самовідданій праці Людмили Павлівни було відновлено більше 100 життєписів братії Києво-Печерської Лаври, які постраждали за віру в період гонінь. Уже будучи смертельно хворою, вона, не шкодуючи своїх сил і коштів, розшукувала в архівах документи, зі своєї невеличкої пенсії оплачувала архівні довідки, їздила по країні в пошуках місць поховань лаврських монахів-сповідників. До останнього дня Людмила Павлівна працювала над своєю новою книгою «Київські дзвони» — про історію дзвонів київських храмів і монастирів, також постраждалих у роки гонінь від безбожної влади).
За свою працю Людмила Павлівна нагороджувалася медалями «В пам’ять 1500‑річчя Києва», «Ветеран праці», Почесними грамотами та цінними подарунками мера м. Києва. Вона також є лауреатом премії ім. Едуарда Володіна «За розвідку та опис київських святих мучеників і сповідників, за віру постраждалих», Людмила Павлівна Рилкова була чесною, відданою своїй справі, глибоко віруючою православною людиною. За два тижні перед смертю вона сповідалася і причастилася Святих Христових Таїн.
Упокой, Господи, душу раби Твоєї Людмили в оселях праведних.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.