ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ

У ніч на 15 січня 2013 р., смиренно переживши важку хворобу, у віці 55 років відійшов до Господа співробітник Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України капітан першого рангу у відставці Віктор Степанович Кулакевич. 

Віктор Степанович залишиться в церковній пам’яті як вірний товариш і надзвичайно щира людина. Він народився у віруючій родині в с. Глинне Рокитнівського району Рівненської області. Закінчив Київське вище військово-морське політичне училище (1982), військово-політичну академію (1992), загалом віддавши службі у Збройних силах 20 років (значна частина цього терміну — на Чорноморському флоті). Як високоосвічений офіцер проходив службу в на­уково-дослідному центрі Міністерства оборони України, працював старшим викладачем кафед­ри філософії Київського гуманітарного інституту. Після звільнення в запас (1998) відчув необхідність своєї присутності у Церкві, розуміючи всю важливість духовно-пастирської роботи у силових структурах України. В 2000 р. його було призначено відповідальним секретарем Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України.
Це був той час, коли кількість причетних до роботи Синодального військового відділу Української Православної Церкви складалася з декількох людей. Довелося відроджувати структуру Відділу, налагоджувати поточну роботу, сприяти утворенню єпархіальних відділів по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями. На цій посаді він став одним з активних фахівців по утворенню діалогу між Церквою і силовими структурами задля духов­ної опіки особового складу. 
Із притаманною йому наполегливістю він завжди був готовий надати кваліфіковану допомогу молодим співробітникам у набутті необхідного досвіду, поділитися мудрою порадою.
Володіючи великим службовим досвідом і неабиякими знаннями, він не лише виконував послух відповідального секретаря, але й був радником голови Синодального військового відділу архієпископа Білоцерківського і Богуславського Августина. Навіть страждаючи на невиліковну хворобу, він не полишав повсякденних трудів у Синодальному військовому відділі.
До його думки дослуховувалися як провідні фахівці Міністерства оборони України й керівники виховних відділів силових структур, так і закордонні військові колеги й військове духовенство. Сьогодні продовжують надходити співчуття із-за кордону від капеланів та військовослужбовців.
Раб Божий Віктор похований на Лісовому цвинтарі в м. Києві. Всемилостивий Господь нехай упокоїть його душу в оселях праведних і дарує йому Свою милість і нагороду за щиросердну віру й гарячу любов до Святої Христової Церкви.
Вічна пам’ять покійному.
***

В інтерв’ю для нашої газети (див.: № 4 «ЦПГ» 2012 р.) на запитання «Які, на Ваш погляд, особисті риси повинен мати капелан?» Віктор Степанович відповів:

— Це відкритість, сміливість. Потрібно любити людей, потрібна увага до людей. Військова служба пов’язана з постійним ризиком, багато зустрічається жорстокості. Солдати шукають розуміння та співчуття. Іноді приходять із найбезглуздішими запитаннями. І тут від священика потрібно багато терпіння і такту. Я вважаю, що роль капелана полягає також і в тому, щоб дещо пом’якшити жорстку армійську систему — порадити командирам, навчити їх батьківської любові до солдатів. Адже командир православний — це інший командир. Християнська любов, батьківська турбота ніколи не дозволять йому підводити товаришів по службі, принижувати солдатів. Ніколи православний офіцер не лихословитиме й не поведитиметься по-хамському. Де є священик, там відчувається, що й клімат у колективі інший.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.