«Ви друзі Мої». Преподобні Симеон, Христа заради юродивий, і співпосник його Іоанн (день пам’яті — 3 серпня за н. ст.)

Вони прославили Господа своїми подвигами у VI ст. Обидва подвижники були сирійцями й походили із заможних сімей. З дитинства їх пов’язувала тісна дружба. Симеон був неодружений і жив зі старою матір’ю, а Іоанн жив з дружиною в будинку у батька. Коли Симеону виповнилося 30 років, а Іоанну — 24, вони здійснили подорож до Єрусалима на свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. На зворотному шляху друзі розмовляли про путі спасіння душі. Зійшовши з коней, вони відправили слуг вперед. Дійшовши до р. Йордан, побачили на березі кілька монастирів. В обох подорожніх спалахнуло бажання залишити світ і прийняти чернецтво. Симеон та Іоанн пішли в бік монастирів і, помолившись Богові з проханням вказати їм місце для майбутніх подвигів, вирішили зайти в ту обитель, у якій будуть відкриті ворота. У цей час Господь сповістив настоятеля монастиря на ім’я Никон, щоб він впустив до обителі овець Христових. Той відчинив ворота, в які й увійшли обрадувані праведники. Ігумен ласкаво прийняв братів і через певний час постриг їх у ченці.
Досягнувши успіху в чернечому житті, Симеон вирішив подвизатися у повній самоті й оселитися в пустелі. Іоанн не хотів відставати від нього. У ту ніч, коли праведники таємно зібралися покинути обитель, ігумену було відкрито їхній намір. Никон сам вийшов до воріт монастиря, щоб провести ченців, і дав їм своє благословення.
Перш ніж досягти досконалості в новому подвигу, брати у Христі зазнали безліч спокус. Коли ж випробування припинилися, то Господь сповістив їх про те, що мати Симеона та дружина Іоанна померли і відійшли у вічні райські обителі. Провівши в пустелі ще 29 років, Симеон досягнув високого ступеня духовного життя і повної безпристрасності. У цей час він вирішує йти у світ, щоб просвіщати людей. Іоанн же вважав, що не має достатньо сил для такого подвигу. Зі сльозами подвижники розлучилися. Щоб уникнути людської слави, Симеон обрав для себе подвиг юродства заради Христа. Вклонившись святиням Єрусалима, святий пішов до м. Емесса. Там він поводив себе як божевільний, роблячи чудернацькі вчинки, за що з нього насміхалися, лаяли та били, а разом з тим він здійснював багато добрих справ: виганяв бісів, зцілював хвороби, рятував від раптової смерті, невіруючих приводив до віри, а грішників — до покаяння. Усі ці добрі справи він робив під виглядом юродства, і ніякої похвали чи подяки від людей не отримував.
Іоанн, залишившись в пустелі один, глибоко шанував Симеона. Усіх жителів Емесси, які зверталися до нього, він направляв до «юродивого Симеона», який міг дати кращу духовну пораду.
Незадовго до смерті Симеону було дано побачити вінець над головою свого друга Іоанна з написом: «За пустинницьке терпіння». За три дні до смерті преподобний перестав з’являтися на вулицях міста. Весь цей час він провів в усамітненій молитві. Міські бідняки, які товаришували з ним, звернули увагу на те, що святого давно вже ніхто не бачив. Прийшовши до його будинку, вони побачили, що він помер. Коли Симеона несли ховати, то свідки процесії чули церковний спів, але не могли зрозуміти, звідки він лунає. Незабаром до Господа відійшов і преподобний Іоанн.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.