Велич краси й гармонії. Життя і творчість Андрія Рубльова

Митець визначного обдаровання різниться від рядового виконавця тим, що створює образи не “як живі”, але, саме, “живі” тим життям, яким сповнює їх художник. І тоді образи його творінь немов отримують здатність діяти так, а не інакше, одержують свій подих, свою душевну променисту енергію, простіше кажучи — оживають.
Тому чим більше минає часу, тим ми пильніше звертаємося до джерел давньоруського живопису, в якому творчість Андрія Рубльова — не тільки абсолютна вершина культури середньовічної Русі, але й гідне завершення всієї історії розвитку візантійського живопису. Мистецтво Рубльова окрилює людей, породжує прагнення до любові та єднання. Створює особливо тихий, але дуже піднесений настрій. Його образи — величні й ліричні, витончені й прості, відкриті світові, сповнені гідності, цнотливо‑чисті й мрійливі — це ідеали високої духовності, до яких прагнуло мистецтво всього православного світу. Твори Рубльова зачаровують своїм колоритом: холодною, чистою й переливною гамою, створеною поєднанням синьо-блакитних, світло-фіолетових, зелених, рожевих і золотаво‑жовтих кольорів. Його фарби, що не знають тіні, прозорі, вони сяють благородним барвистим світлом.
Творчості великого художника присвячено сотні досліджень, монографій, книг і статей. Створено документальні й художні фільми. У 1947 р. у Спасо-Андрониковому монастирі, де жив, працював і упокоївся іконописець, було створено Музей давньоруського мистецтва імені Андрія Рубльова. У 1988 р. Руською Православною Церквою Андрія Рубльова було причислено до лику святих за святість життя і подвиг іконопису.

Роки життя
Відомості про життя і творчість Андрія Рубльова вкрай нечисленні. Гаданий час народження — близько 1360 р. Немає жодних повідомлень ні про місце його народження, ні про його батьків. Невідоме навіть ім’я художника, оскільки Андрій — його друге, чернече ім’я. Можна припустити, що він народився у Центральній Росії, найімовірніше, в Московському князівстві, що він походив із родини ремісника (“рубель” — інструмент для накатки шкір). Чернечий постриг художник прийняв незадовго до 1405 р., тобто став ченцем уже у зрілому віці. Місце постригу достовірно не відоме, швидше за все, це був Спасо-Андроників монастир. Відомо, що наприкінці життя Рубльов був старцем Андроникового монастиря.
Найбільш ранні документальні свідчення про художника містять літописи. За 1405 р. Троїцький літопис 1412–1418 рр. повідомляє: “Toe же весны почаша подписывати церковь каменую святое Благовещение на князя великаго дворе, не ту, иже ныне стоит, а мастеры бяху Феофан иконник Гръчин, да Прохор старец с Городца, да чернец Андрей Рублев, да того же лета и кончаша ю”.
Фрески Успенського собору виконані Рубльовим разом із Даниїлом, до того ж ім’я останнього літопи­сець поставив на перше місце. Даниїл був старшим за віком і досвідом і, можливо, на початку XV ст. вважався більш відомим художником. Даниїл навчав Рубльова живописній майстерності, він був художником визначного таланту. Саме творчій дружбі цих майстрів, що поєднувала їх усе життя, Рубльов був зобов’язаний тим, що його вражаючий талант зміг розкритися вповні. 20 останніх років вони були нерозлучними. Можна побачити особливий смисл у майже одночасній кончині художників. Фрески в Успенському соборі — єдині розписи Рубльова, що збереглися до наших днів.
Після 1408 р. у свідченнях про Андрія Рубльова й Даниїла настає тривала перерва — до середини 1420‑х рр. Що відбувалось із живописцями у ці роки?
Відомості про останні роботи Рубльова й Даниїла є у різних редакціях “Житія Сергія Радонезького” та його учня Никона. Повідомляється, що Даниїл та Андрій були запрошені ігуменом Троїце-Сергієвого монастиря Никоном для розпису кам’яного Троїцького собору. Роботи над розписом собору припадають на 1424–1425 рр. (Никон помирає у 1428 р.). Розпис Троїцького собору не зберігся, у XVII ст. він осипався через давність і був замінений новим.
Після завершення робіт у Троїцькому монастирі художники повернулися до Москви в Андроників монастир, де, проживши ще кілька років, прикрасили новозбудований кам’яний Спаський собор “подписанием чюдным”. Ці розписи також втрачено, за винятком фрагментів орнаментів у відкосах віконних отворів вівтарної апсиди. Поки що це єдиний речовий слід Рубльова в Андрониковому монастирі — вигин орнаментів, їхня плавність та барви дозволяють вгадати руку великого майстра.
Житія Сергія і Никона повідомляють, що художники перебували на той час “в старости честной уже”, а такою старістю у ті часи вважали 70–80 років. За іншими джерелами, завершити розпис собору художники не встигли: спочатку помер Андрій, за ним невдовзі захворів і помер Даниїл. Умовно датою смерті Рубльова можна вважати 1430 р. Поховані вони на монастирському кладовищі на південний захід від Спаського собору. Їхня могила ще існувала у другій половині XVIII ст. Реконструкції у Спасо-Андрониковому монастирі, що проводилися наприкінці цього ж сторіччя, призвели до руйнування місця поховання художників. У 1967 р. у Ярославлі, в рукописі “постриженика Іони” мистецтвознавець В. Г. Брюсова знайшла згадку про “чудных и пресловущих иконописцах Данииле и Андрее”. Автор рукопису повідомляє про ізографів: “Святі ж їхні мощі поховані й спочивають у тому Андрониковому монастирі під старою дзвіницею, яка недавно зазнала розорення…”.
Творчість
Серед ранніх творів Рубльова — ілюстрації до “Євангелія Хитрово” (рукопис названий за іменем пізнішого власника). У ті часи створювалися рукописи скромні для щоденного вжитку й урочисті, багато ілюстровані, для святкових богослужінь. Андрій виконав мініатюри, що зображували євангелістів і їхні символи, заставки й ініціали у вигляді фантастичних тварин. Працюючи над рукописом, він виявив велику майстерність: навіть чудовиська у його виконанні граціозні й зовсім не страшні.
Найбільш чарівною мініатюрою у “Євангелії Хитрово” вважають зображення Ангела, символу євангеліста Матфея. Тут ми знову зустрічаємося з колом. Всередині нього чи то крокує, чи то злітає, відштовхнувшись від кола, крилатий юнак. Він одягнений у небесно-блакитну туніку, у руках тримає Євангеліє від Матфея, складки одягу метнулися вгору від поривчатого руху, Ангел квапиться донести благу звістку… Ці ілюстрації близькі до візантійської традиції, але, на відміну від стрімких образів грецьких майстрів, у Рубльова все дуже врівноважено. Його святі живуть не зовнішнім, а внутрішнім, духовним життям.

Звенигородський чин
Створений у 1918 р. музейний відділ Наркомпросу під керівництвом І. Е. Грабаря розпочав роботу. У Звенигороді під Москвою, за давньою звичкою працівників відділу давньоруського мистецтва, були обнишпорені всі комірчини, сараї та горища. В одному з них під купою дров знайшли три дошки із залишками вцілілого живопису, яким судилося стати трьома знаменитими шедеврами. Це ікони “Спаса”, “Архангела Михаїла” й “Апостола Павла” із давнього деісусного чину Успенського собору на Городку. Ікони, ймовірно, колись входили до семифігурного деісуса.
Центральний образ, Спас, відмічений особливою значущістю, невичерпною глибиною змісту. Своєрідним є обличчя Христа, одухотворене, з тонкими строгими рисами. Христос сповнений зосередженого внутрішнього життя, його погляд прямий, задумливо‑проникливий, у ньому світиться людська доброта.
Ікони Звенигородського чину свідчать про високий рівень майстерності живописця, але вважаються ранніми творами Рубльова. Створення ікон цього іконостаса датують часом зведення храму, близько 1394 р. Час зберіг для нащадків усього лише три образи іконостаса древнього храму, але те, що у цьому іконостасі вціліло, дає можливість уявити велич краси й гармонії творінь художника.

Страшний суд
Із володимирських робіт Андрія Рубльова й Даниїла Чорного найбільшу популярність здобули фрески, що зображають Страшний суд. Ця частина розпису покривала склепіння, стовпи і стіни західної частини храму, де традиційно грізна сцена перетворювалася у світле свято торжества Божественної справедливості. Як відзначив М. В. Алпатов: “Стовпи храму й заокруглені арки підносять фігури угору, слідом за собою, фігури здаються легшими, гнучкішими, здіймаються у вись, легко ступають по землі, наче ширяють у просторі. Розпис лине під високі склепіння древнього храму, як звуки злагодженого хору”.
Весь цикл являє собою не окремі ікони, об’єднані загальною темою, а цілісний світ. Зображуючи Апокаліпсис, Рубльов не намагався нікого налякати, йому не притаманна повчальність, властива візантійським майстрам. Ненависті та відчаю Андрій Рубльов протиставляв любов, добро, дружню згоду.

Трійця
Про цю ікону Флоренський сказав: “Якщо є Трійця Рубльова — отже, є Бог”.
Спочатку “Трійця” прикрашала іконостас Троїцького собору Трійце-Сергієвої Лаври. Свій твір, як кажуть давні джерела, Андрій Рубльов написав “у похвалу святому Сергію”. Немає жодної впевненості у тому, що сучасна “Трійця” та сама, про яку згадується у літописі, як написані не одна ікона “Нерукотворенного Спаса”. Але ця, що дійшла до нас крізь усі випробування століть, є одним із найдосконаліших творів художника. Тут ми бачимо той самий властивий Рубльову дар надання незвичайної благородності позі, жестам рук, нахилу голови, усій композиції ікони, бездоганного за лаконізмом малюнка.
“«Трійця», — писав І. Е. Грабар, — виблискує вищим неземним світлом, тим самим, яке випромінюють лише твори геніїв мистецтва. Уся її гама кольорів, цей непередавано сильний блакитний тон одягу, чарівність ліній, не застиглих, а одухотворено трепетних, змушують визнати рубльовську «Трійцю» найдосконалішим з усіх здобутків древньоруського живопису досі нам відомих”.
Перед нами постають образи високої людської гідності й разом з тим гідної подиву скромності. Рубльов не писав портретів, ікони не можна зарахувати до цього жанру. Але у його творіннях виражено більш, ніж зовнішню реальність, — реальність внутрішню, не як зліпок або відбиток, але через властивості характеру, волі, поведінки. Це, безумовно, реалізм, причому реалізм вищого ґатунку, вміння у зовнішньому передати духовний стан.
Головним у цьому світі для Андрія Рубльова була добра, діяльна людина, готова прийти на допомогу своїм ближнім. Цю людину він зображав у вигляді Ангела, святого, подвижника. Вони були для нього носіями високих моральних ідей. На них художник переносив усі свої найсокровенніші почуття. Рубльов зумів втілити у цих образах і чисту красу юності, і непохитну силу зрілого мужа, і величну мудрість старості, він зумів відобразити у них кращі риси народного ідеалу.

Олександр Чайка

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.