Важливо знати своє “я”

Сумний афоризм: “Ви дізнаєтеся, що були схильні до втечі від дійсності, коли, вмираючи, виявите, що перед вами промайнуло не ваше власне, а якесь чуже життя…”
Іноді ми дійсно буваємо не готові жити “тут і тепер”. Напевно, від цього ніхто не застрахований. І тоді виникає бажання втекти від проблем, кажучи собі: “Цього немає” або “Це відбувається не зі мною”. І так хочеться пожити трохи в іншій реальності. Життям кіноактриси, сусіда, який здається щасливим, всесильного героя комп’ютерної гри або чергового роману. Хочеться відчути себе здатним вирішувати численні проблеми і фантазувати, що “я у повній безпеці”. І як болісно після цього поставати перед власним безсиллям…

Так виникають залежності. Деяким людям складно переживати серйозні проблеми, інші тікають від більш простих. Куди? Це можна порівняти з якимсь коконом, в якому зручно і безпечно. Коконом може бути і наркотичне сп’яніння, і комп’ютерний драйв, і чуже життя, в яке можна поринути з головою. Напевно, втеча в чужі проблеми — найбільш соціально прийнятна. При цьому роль рятівника, який відчуває безсилля перед своїми проблемами, але могутність перед чужими, така жадана. А буває, можливість давати поради — вершина блаженства…
Усе це риси залежності від стосунків. Є й інші… Коли людина не терпить самотності — вона залежна. Якщо вірить — “Це вони мене злять”, і не помічає, що насправді “Я на них серджуся” — вона залежна. Коли на запитання: “Що ви зараз відчуваєте?”, відповідає: “А що потрібно відчувати у таких випадках?” — йдеться про залежність. Співзалежність властива майже 98 % дорослого населення (згідно з даними фахівців з психології розвитку Б. Уайнхолда і Дж. Уайнхолд, 2002 р.) і стосується не тільки окремих людей, а й самого суспільства. Наше життя таке, що суспільство мимоволі створює умови, що сприяють співзалежним стосункам. Хоча мені іноді здається, що дослідники написали “98 %” через небажання образити і засмутити відразу всі 100 % населення.

Свобода, і що я з нею зробив
Свобода — це дар Божий людям. Але трапляється, що вона стає тягарем. Адже, для того щоб використовувати свободу собі та іншим на благо, треба жити свідомо. А це пов’язано з певною новизною, а значить і з невідомістю, яка часом буває дуже дискомфортною. Простий приклад. Батьки хочуть, щоб їхня дитина вчилася в хорошому інституті, для чого вона мусить жити в іншому місті. Це викликає у батьків занепокоєння, але його потрібно подолати. Або — дівчина народила первістка і на зустрічі з подругами часу немає, а так хочеться. Деякі дослідники стверджують, що коли ми кажемо “так”, то водночас кажемо сотні “ні”. Коли вибираємо одну можливість, водночас відмовляємося від багатьох інших. Таким чином, створюється проблема вибору та відповідальності за нього. А іноді ми обираємо інший шлях: відмовляємося від права власного вибору і встановлюємо контроль над іншими. “Нехай він зробить те, що я повинен, або що мені потрібно”. В результаті інша людина стає несвідомим доповненням наших власних можливостей. Це приносить страждання. Адже у співзалежних стосунках кожен сподівається, що інший буде “виконувати мої бажання”. Можна сказати, що співзалежність — стосунки взаємного маніпулювання.

Вчитися з дитинства
Фахівці вважають, що причиною такої поширеної неготовності до самостійності, і як наслідок — втечі від дійсності, є незавершеність однієї з найважливіших стадій розвитку в ранньому дитинстві. Це стадія встановлення психологічної автономії. Згідно з дослідженнями психолога Маргарет Малер дитина у своєму розвитку проходить кілька стадій розвитку у стосунках з матір’ю. І саме в цих стосунках вона повинна побути і залежною, і навчитися відмежовуватися від матері, щоб потім знову повертатися. Тобто матерям важливо і турбуватися про дитину, і опікувати її, і водночас відпускати. Якщо дитина не навчиться бути незалежною, їй складно буде позбутися залежності, наприклад — компанії, комп’ютера, їжі, телевізора, горілки, наркотиків.
Залежний характер може закріпитися або коригуватися у підлітковий період. Підростаючим дітям потрібно більше свободи, і водночас вони вимагають любові та турботи.

Хто я такий?
Мелоді Піті (фахівець зі співзалежності) писала: “Співзалежною є людина, яка дозволила, щоб поведінка іншої людини вплинула на неї, і повністю захоплена тим, що контролює дії цієї людини…” І тоді спостерігається відхід від власних проблем та розвитку. Часто проблема полягає не в іншій людині, а в нас самих. На практиці нерідко чую: “Дружина змушує мене злитися”, “Чоловік втягує мене у скандал”. Але якщо прошу сказати те саме у техніці “я-повідомлення”, то звучить: “Я відчуваю злість, коли моя дружина скаржиться на своє здоров’я”, “Я починаю кричати від безпорадності, коли чоловік кричить на мене”. Така проста техніка допомагає взяти на себе відповідальність за свої почуття і вчинки: “Це я дозволяю, щоб він втягнув мене у скандал”. Фахівці кажуть, що основа співзалежності — низька самооцінка. Хочеться додати, що проблема полягає у несформованості ставлення до себе й у великих сподіваннях на себе самого. Не сформована “я-концепція” та великі вимоги до себе знецінюють власні досягнення. “Я-концепція” — опис себе. Буває, що людина не знає себе по-справжньому. Людина, яка не знає себе, не може зрозуміти своїх дійсних бажань, а біжить туди, куди біжать інші. Не може визначити своїх можливостей і знайти рішення. Людина не розуміє, чому вона сумує чи нудьгує, чому вона боїться чогось. І вона хоче, щоб хтось інший пояснив їй її саму, або допоміг, або розвіяв тяжкий настрій, тому що сама не знає, що робити з собою. Якщо подібне відбувається іноді, то це нормально, але якщо це стало стилем життя, тоді зовсім сумно. Й у зв’язку з цим виникає одвічне запитання, адресоване іншому:
— Що мені робити?
— Я не знаю. А що ви самі хочете робити?
— Я теж не знаю. Я хочу знати, як правильно, як по-православному?
— Щоб робити правильно, треба враховувати правила. Але правила якоюсь мірою узагальнені. Деякі яскраві приклади з життя святих належать до минулих століть, коли умови життя були інші. Людина формувалася в умовах важкої фізичної праці, в безпосередньому спілкуванні з тваринами. Вона була більш витривалою і мужньою. Нам важливо зрозуміти, як ці правила та приклади можуть бути виконані й застосовані в нашому житті.
—А як я це зрозумію?
—Важливо зважити свої сили, визначити конкретні можливості. Скласти так звану “я-концепцію”.
— Як це довго…
Так, це й справді довго, але варте того. Митрополит Антоній Сурозький писав: “…як важливо нам знати своє «я» для облаштування та вибудування свого внутрішнього життя”. Ушинський запевняв: “Щоб всебічно виховати людину, її треба всебічно вивчити”. Тобто, щоб себе всебічно виховати, треба себе знати. Спочатку допоможуть прості запитання: “Що я зараз відчуваю? Чого б я хотів? Що я думаю про себе?”
Але не “що я повинен думати про себе, будучи православним?”, а “Що я насправді думаю?”

Анастасія Бондарук

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.