ВАСИЛЬ КОСТИЦЬКИЙ: «ДІЯЛЬНІСТЬ КОМІСІЇ З ПИТАНЬ ЗАХИСТУ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ Є ДОДАТКОВОЮ ГАРАНТІЄЮ СВОБОДИ СЛОВА»

До своєї роботи ця Комісія залучає політиків, правознавців, представників громадськості й Церкви. Сучасне українське суспільство стало настільки неоднорідним за своїми поглядами на життя, що дедалі більше постає питання про визначення спільного знаменника, зокрема в питаннях суспільної моралі. Адже неузгодженість у цьому гальмує розвиток суспільства.
Звичайно, не кожний підхід до життєвих питань, яким би «цивілізованим» він не здавався, може бути загальноприйнятним. Тому виникає чимало суперечок. В їхньому епіцентрі доводиться працювати Національній експертній комісії України з питань захисту суспільної моралі. Наша бесіда з її головою — Василем Костицьким.

— Василю Васильовичу, не багато людей знає, що в нашій країні існує така Комісія, яка вже тривалий час розглядає досить важливі питання. Коли саме виникла ідея її створення і як починалася робота?

— Ідея належить мені. У свою бутність членом Парламентської асамблеї Ради Європи і віце-президентом фракції християнських демократів у Раді Європи, я спостерігав за європейським життям: його культурою, цінностями та проблемами, що мігрують до нас. Тому розумів необхідність захисту суспільної моралі і розробив та вніс до Верховної Ради проект Закону «Про захист суспільної моралі і психіки населення від негативного впливу кіно-відео-телепродукції». 242 депутати підтримали. Але, на жаль, провести його не вдалося. У 2002 р. я пішов із політики, а цю ідею підхопили кілька народних депутатів. Наші опоненти говорять, що це проект закону Черновецького. Нічого подібного. Він готувався силами юристів, зокрема  В’ячеславом Олещенком (нині працівник Інституту держави і права НАН України) та його колегами. Закон було прийнято. Своїм указом Комісію утвердив Леонід Кучма, а після ухвалення Закону тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович затвердив перший її склад. На початку своєї роботи Комісія не мала приміщення, перші засідання проводили стоячи, в шубах, у якійсь кімнаті. У силу того що керівництво Комісії представляло медичну сферу, Комісія більше зосереджувала увагу на проблемі виробництва сексуально-еротичної продукції та протидії поширенню порнографії, хоч повноваження Комісії мали бути ширшими. Очоливши цю Комісію 2008 р., я поставив питання про, так би мовити, повноту захисту суспільної моралі. Я розумів, що це була достатньо скромна посада порівняно з посадою судді Конституційного Суду України, на якій я так і не розпочав свою діяльність. Але я прийняв посаду голови Комісії, позаяк був переконаний, що сучасний світ можна врятувати лише, коли в основі суспільного життя лежатимуть етичні принципи. До речі, розуміння права, що його я описав у наукових статтях, я розглядаю як дар людині Всевишнім права на творчість. Людина, реалізуючи своє право на творчість, створює закони, в основі яких має лежати Божий Закон, який вимагає дотримання високої моралі. Це тонке питання, адже існує багато різних релігій, проте кожна з них має моральний кодекс, що впливає й на усе суспільство. Якщо правовий закон відповідає цим вимогам, то він творить право світське. Але якщо закон аморальний, то він залишається написом на папері, бо є супротивним Богові, й рано чи пізно постане питання про його скасування, адже він стає деструктивним фактором у розвитку суспільства.
— Що саме, з погляду Комісії, є посяганням на суспільну мораль?
— Посяганнями на суспільну мораль є пропаганда війни, національної та релігійної ворожнечі, фашизму, неофашизму, образа людини за її фізичними й душевними вадами, пропаганда насильства й жорстокості, алкоголізму, тютюнокуріння, наркоманії та поширення порнографії. Ми зосередили свою увагу саме на тому, що робимо експертизу і даємо відповідь, чи міститься щось із перерахованого в інформаційній продукції, чи ні.
— Як пересічному громадянину звернутися до експертної Комісії, та скільки це йому може коштувати?
— Ми розглядаємо матеріали, документи та звернення за рівною процедурою для всіх: чи це народний депутат, чи це віце-прем’єр-міністр, чи Служба безпеки України, чи Генеральна прокуратура, чи МВС, чи звичайний громадянин, чи суб’єкт підприємництва. На нашому сайті www.moral.gov.ua є форма, яку може заповнити будь-хто, кому необхідна наша допомога. Свої функції ми виконуємо безкоштовно.
— А чи багато звернень?
— У 2010 р. розглянули 7 тис. матеріалів (фотографій, відеофільмів, газет), у 2011-му — 14 тис., 2012 р. — 25 тис. Таким чином, ми бачимо, що в інформаційному суспільстві зростає кількість проблемних, колізійних чи скандальних питань, пов’язаних зі споживанням інформаційної продукції. Адже якщо когось не влаштовують ковбаса, туфлі або ще якісь речі, то він апелює до держави: «Чого ти, державо, допускаєш порушення санітарних норм, якості тощо?». Так само має існувати контроль і за якістю інформаційного продукту. До речі, держава витрачає на Комісію щороку 4 млн гривень. Приватна експертиза однієї одиниці продукції коштує від 2 до 5 тис. гривень. Якщо ж ліквідувати Національну Комісію, яка працює безоплатно, то, по-перше, громадяни не зможуть замовити експертизу, а суб’єкти підприємництва чи держава витрачатимуть на таку експертизу приблизно 40 млн гривень на рік.
— Чи існують інші державні органи, які можуть проводити таку експертизу?
— Суддя або слідчий можуть призначити таку експертизу, залучивши будь-кого із вчених або фахівців. Але ця процедура проводитиметься, коли вже є порушена кримінальна справа, або її розглядає суд. А якщо цього всього нема, то хто тоді зможе відповісти — порушено суспільну мораль чи ні? Крім того, не існує інших органів, які проводять експертизу матеріалів, що пропагують релігійну або національну ворожнечу. Міністерство культури, яке здійснює реєстрацію релігійних громад і від імені держави зобов’язане спілкуватися з Церквами, офіційно нам повідомило, що питаннями національної чи релігійної ворожнечі не займається. Тобто ми на сьогодні — єдиний орган, який це робить.
— Чи доводилося вам бути позивачем у суді щодо вирішення питань, пов’язаних із порушенням норм суспільної моралі?
— Ми були й позивачами, були й відповідачами. Хочу сказати, що ми не програли жодної справи. Проти нас завжди постає потужний капітал. Але треба віддати належне суддям, які, хоч і є сьогодні у суспільстві об’єктом дуже серйозної критики, встояли, виявили об’єктивність. У нас було кілька справ, пов’язаних із поширенням матеріалів, які ображають людину, зокрема посягають на почуття християн. До нас позивалися, що ми неправомірно прийняли рішення. Але суд визнав наші рішення законними.
— А яких саме фахівців залучає до роботи ваша Комісія?
— Ми стараємося забезпечити комплексний розгляд питання. Адже коли питання розглядає лише слідчий чи суддя, то результати експертного дослідження залишаються на столі слідчого або судді. Інші про них не знають. Мені здається, що діяльність Комісії із захисту суспільної моралі є додатковою гарантією свободи слова. Бо ми розуміємо, що в суспільстві може бути всяке, людину можуть звинуватити несправедливо. І одна ситуація, коли цей документ обмежується столом судді або слідчого, а інша — коли це звернення приходить до Комісії, експертні дослідження проводять працівники її апарату. Практично в кожному випадку ми надсилаємо ці матеріали до науково-дослідницького інституту профільного характеру та до громадських організацій для надання висновку. Це — Інститути історії, національної пам’яті, політичних та національних досліджень, держави і права, соціології, філософії, української мови, української літератури, психології, Національна юридична академія у м.  Харкові, Всеукраїнська Рада Церков. Гарантія справедливості полягає в тому, що, по-перше, дані матеріали розглядаються публічно на засіданні Комісії. Подивіться на склад Комісії: це відомі в Україні люди, знакові постаті. По-друге, є ще можливість оскарження рішення у суді. Якщо хтось був несправедливо звинувачений у порушенні вимог Закону про захист моралі, то він ще має запас часу оскаржити наше рішення у суді, аж тоді постане питання про вердикт судді або слідчого. Мені здається, що це абсолютно справедливо. Чому це комусь не подобається? Можливо, не подобається те, що є надмірно багато гарантій?
— А кому на сьогодні може не подобатися діяльність Комісії?
— По-перше, деяким державним чиновникам та політикам, що мають приватний бізнес. А по-друге, особам, яким ці чиновники доручають вести цей бізнес. Це дуже високо­оплачувані люди, які вельми дорожать своїм місцем. Їм треба позитивно виглядати перед власниками бізнесу. Тому вони відпрацьовують свої гроші, інколи порушуючи закони моралі.
— На засіданнях Комісії часто обговорюються питання виховання підростаючого покоління. Ваше опікування цими питаннями свідчить про те, що особисто Вам це не байдуже. Які мотиви заставляють Вас про це думати? Чи є у Вас онуки?
— Онуків поки що немає. В мене є дорослий син, йому 34 роки, але він ще не має дітей. Проте сам я — батько трьох дітей, і мені не байдуже, яке суспільство я їм залишаю. Маючи двох доньок, я завжди дуже переживаю про те, як складеться їхнє життя. Вони — майбутні матері. А мені здається, що жінкам усе ще не просто в нашому суспільстві.
Моя мама глибоко віруюча людина, у дитинстві я з нею щонеділі ходив до церкви. Я дивуюся, яке в неї було феноменальне терпіння! Я завжди чомусь мерз у церкві, навіть улітку. Коли довго стояв, боліли ноги або спина. Я їй на це під час служби жалівся, а вона жодного разу не цикнула на мене, а спокійно казала: «Васильку, потерпи, ну трішечки, ще кілька хвилин». Ці кілька хвилин могли тривати з півгодини, але мені якось вистачало духу. Потім удвох разом верталися додому. І це було за радянських часів..
.
— Але якісь християнські традиції у вашій родині зберігалися?
— Деякі з них у нашій родині зберігаються й досі. Наприклад, свят-вечір перед Різдвом. Можливо, усе не так гарно обставлено, як це було в моїх батьків, коли батько з ялівцем обкурював усі приміщення… Але я із хлібом, свічкою та молитвою теж обходжу кімнати.
Бесіду вів архімандрит Лонгин (Чернуха)
Василь Васильович Костицький, 1956 р. н., доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент Національної академії правових наук України, народний депутат України I, II, III скликань. Головна сторінка його персонального сайту  підписана словами: «Я ніколи не чекав, що мені скажуть „дякую” за те, що я роблю для держави, суспільства, громади»

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.