«УСІ МОЇ НАЙКРАЩІ МРІЇ БОГ ЗДІЙСНИВ»

Наш співрозмовник — автор і виконавець власних пісень священик Сергій Кисельов (м. Київ). Писати вірші він почав ще в ранні шкільні роки, потім захопився бардівською піснею. У 25 років прийняв Хрещення. Його особистий шлях до Бога, духовний пошук і переживання знайшли своє відображення у піснях та віршах, які ввійшли до альбому «Краса Істини й злиденність душі». У 32 роки він приймає сан священика і служить на сільській парафії. У цей час його пісні набувають вигляду римованих проповідей у гітарному супроводі й виходять у збірниках: «В океані життя», «Шлях до Небесного краю», «Без болю не прожити нам»…

— Отче Сергію, до віри Ви прийшли в дорослому віці. Родина якось вплинула на Ваш духовний вибір?
— Мама не була хрещеною, але охрестилася пізніше. Тато був хрещений, однак до церкви не ходив. А ось мій дід, батько тата, Іван Єгорович, читав Псалтир по покійних. Напевно, хтось із покійних родичів молився про мене, тому я і прийшов до віри.
— Що надихає Вас на творчість?
— Чим серце наповнене, те говорять уста (Мф. 12: 34; Лк. 6: 45). Вірші, пісні завжди пишуться для когось, щоб поділитися своєю радістю, болем, підказати правильний крок у житті, застерегти від помилки. Я намагаюся максимально просто й доступно, так би мовити, на пальцях, розповісти невіруючим людям про віру в Бога, дати духовну оцінку подіям і явищам сучасного життя…
— Вам відомі випадки, коли Ваші пісні комусь допомогли кардинально змінити життя, підтримали у скрутний час?
— На щастя, так. Якось після концерту до мене підійшов чоловік і сказав: «Батюшко, Ваші пісні мене витягли з пекла». У нього розпалася родина, ще щось трапилося, і він вирішив покінчити з життям. Якимось чином до нього потрапила моя касета. Прослухавши її, він довго плакав, переосмислюючи своє життя. Після цього став ходити до церкви, й життя його змінилося на краще. Або, наприклад, був військово­службовець, полковник, цілковитий атеїст. Дуже хворів і помирав у госпіталі Санкт-Петербурга. Там працює медсес­тра, віруюча жінка. Вона намагається привести хворих до покаяння, до причастя. І йому запропонувала. Він сказав: «Не треба мені ваших попів і не кажіть мені про них». Прогнав її, а вона принес­ла диск із моїми піснями й поставила в палаті. Він прослухав увесь диск і запитав: «Хто це співає?». — «Та ось, є така людина, батюшка». — «Принесіть, будь ласка, усі пісні, які в нього ще є». І він плакав, коли слухав. Він помер у сльозах, слухаючи ці пісні…
— Як Ви визначаєте для себе тематику пісень?
— Є питання, на які відповісти нелегко, тим більше в пісні. Почнемо з того, що я не відчуваю в собі стільки мудрості, стільки духовних сил, щоб це зробити, та й усього знати неможливо. Намагаюся писати про те, що я вже зрозумів — завдяки вченню Церкви, святих отців і своєму духовному досвіду — про духовне життя, молитву й покаяння, про те, як поводитися у складних життєвих ситуаціях. Я вважаю, що потрібно говорити про хороше в Церкві. Щоб люди не йшли з неї, а прийшли до неї. Хвороби Церкви — це питання внутрішні, і розв’язувати їх треба усередині Церкви. У нашій Церкві стільки духовного багатства, яке, на жаль, не затребуване, стільки благочестивих і святих людей — ось про що повинен розповісти проповідник сучасному світу.
Из безбожья глухой пещеры
Сердцем к Свету скорей спеши,
Православная наша Вера —
Это Солнце людской души.
Коль взойдет Оно, всех чудесней,
Боль изгонит, тоску и страх,
И душа запоет, воскреснет,
Засияет в Его лучах!
(З альбому «Себе спасаєш ти, інших люблячи!»)
За родом своєї діяльності я багато їжджу Україною, Росією, буваю й в інших країнах, де, милістю Господньою, зустрічаю дуже багато хороших людей — і єпископів, і священиків, і мирян. І радіє серце, що їх так багато в різних куточках землі.
— Відомо, що свого часу величезний вплив на Вас справили пісні Володимира Висоцького. Будучи християнином, як Ви оцінюєте його творчість?
— Звичайно, Висоцький церковною людиною не був, але й зовсім безбожником він не був теж. Більшість його пісень глибоко моральні. Священик Михаїл Ходанов говорить, що поезія Володимира Висоцького несла життєствердне начало, необхідне для виживання в тій епосі, з якої ми всі недавно вийшли — «епохи великої жорстокості, демагогії та неправди». У піснях Висоцького стільки патріотизму, душевності, мужності, щирості, що вони могли б просвітити й утвердити в добрі сучасну молодь.
— Зараз точиться чимало розмов про «шкоду» електронних документів. Що Ви можете про це сказати?
— Це дуже серйозне запитання. Одні вважають, що нічого страшного в цих документах нема, інші бояться їх, як дідько ладану. Але істина, як завжди, десь посередині. Думаю, що відповідь на це питання дасть не священик, не старець і не богослов, а соборний розум Церкви (див.: «ЦПГ» № 20 за 2012 р. — Прим. ред.). У своїх піснях я написав про це так: якщо вже говорити про електронний концтабір, то його початок — це гріховні пристрасті, що криються у наших душах. Тому насамперед потрібно боротися не з якимись зовнішніми ворогами, а зі своїми гріхами. Щоб кожен із нас, за допомогою Божою, долав їх у собі, ставши на шлях праведного життя. А такі речі, як стояння, мітинги, хресні ходи проти глобалізації… Не знаю, можливо, це комусь і потрібно, але скільки я зустрічав таких людей — з ними спокійно говорити неможливо, вони чують тільки себе. Захоплені цією зовнішньою діяльністю, яка насправді є полем пристрастей, вважаючи це найважливішою справою свого життя, вони забувають про голов­не: про смиренність, молитву, покаяння, послух Церкві. Надмірне відхилення у цей бік — це хвороба, недооцінювання цієї проблеми — теж хвороба. Я вважаю, потрібно зберігати тверезість думки. Священний Синод так і сказав з цього приводу: «Потрібно зберігати християнську тверезість думки».
— Чи заважає поетові зовнішній комфорт у написанні проникливих рядків, що сягають глибини душі? Чи все-таки правда, що художник має бути бідним?
— Усі люди, не тільки поети, мають різне матеріальне становище. Але хоч у бідності, хоч у багатстві людина може й повинна серцем шукати Бога і спасіння, примножувати дані Ним таланти, для користі своєї та ближніх. Вважаю, сенс життя людини в цьому й полягає — служити своїми даруваннями ближнім.
Я намагаюся задовольнятися з малого, але справді потрібного. Це, звичайно, не на велосипеді пересуватися, хоча на велосипеді я теж їжджу. Машина потрібна, я можу покласти туди колонки, підсилювач, ящик із дисками, гітару й поїхати на концерт. Машина служить не тільки мені, але й парафіянам нашої церкви, іншим людям, якщо потрібно чимось допомогти. Комп’ютер потрібен? Потрібен, я на ньому друкую, у мене там усі словники, Святе Письмо, багато інформації для роботи. Іноді й фільм хороший переглянути. Але якщо доведеться, треба спокійно попрощатися з усім, що маєш. Господь дає нам усе для радості й користі, але ми не повинні приростати до цього серцем, щоб не речі володіли нами, а ми — ними.
— Яка музика і які виконавці Вам подобаються?
— Замолоду любив слухати М. Магомаєва, Є. Мартинова, В. Толкунову, М. Бернеса, І. Талькова та ін. Деякі їхні пісні — ліричні, про звичайні добрі почуття, моральні — я й зараз іноді слухаю, сам їх співаю. Але найбільше мені подобалися авторські пісні В. Висоцького, О. Дольського, Б. Окуджави… Сучасні естрадні виконавці мене зовсім не приваблюють. А із сучасної духовної авторської пісні слухаю отця Романа (Матюшина), матушку Людмилу Кононову, Світлану Копилову та ін.
— Чи є святий, до якого Ви часто звертаєтеся по допомогу?
— Звичайно. Це наш покровитель — праведний Іоанн Кронштадтський. Коли я прийшов служити у Стрітенський храм, то почав будувати зимовий приділ. Мій духівник, протоієрей Михаїл Макєєв, запитав: «Ти ж зробиш його в ім’я преподобного Сергія Радонезького?». А я відповів йому: «Сергієвих приділів багато, а от в ім’я Іоанна Кронштадтського немає жодного в Україні. Благословіть на честь його!». Так було збудовано перший в країні приділ в ім’я цього великого святого. Потім з’явилися, хвалити Бога, і в інших храмах такі приділ й навіть цілі храми в ім’я праведного Іоанна Кронштадтського.
— У юні літа Ви мріяли стати моряком, потім пішли в медицину, а стали священиком. Не жалкуєте, що рання мрія не збулася?
— Часто буває так, що мрії — це одне, а життя — вже інше. Але я можу впевнено сказати, що всі мої найкращі мрії Бог здійснив. Колись я також мріяв стати артистом, вступав до театрального. У мене була думка співати пісні, як Висоцький, і нести в них людям добро й правду. Ця думка жила в мені багато років ще до священства. І Господь її повністю виконав: привів мене до істинної віри й дав можливість проповідувати її іншим людям, і не тільки у храмі.

Бесіду вів Сергій Кубасов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.