surozhskiy

«УСЕ ЄВАНГЕЛІЄ — ПРАВДА, І МОЖНА ЖИТИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ДІЛИТИСЯ З ІНШИМИ ЦИМ ЧУДОМ». До 100-річчя від дня народження митрополита Сурозького Антонія

Ця дивовижна людина пройшла шлях від юнацької невіри до палкої, апостольської віри, яка продов­жує навертати людей до Бога і після смерті владики. Хто краще за нього самого може розповісти про себе, про шляхи внутрішнього зміцнення у вірі, невтомне проповідування Слова Божого, чуйну любов до людей. До пам’ятної дати ми зробили добірку фрагментів з автобіографічних записок митрополита Антонія.


«Якось ми (хлопчики, діти емігрантів. — Ред.) зібралися, і виявилося, що запросили священика провести духовну бесіду з нами, дикунами… І те, що він говорив, привело мене в такий стан люті, що я вже не міг відірватися від його слів. Він (це був протоієрей Сергій Булгаков. — Ред.) говорив, як говорять із маленькими звірятами, доводячи до нашої свідомості все солодке, що можна знайти в Євангелії: лагідність, смиренність, тихість — усі рабські риси, за які нам дорікають, починаючи з Ніцше й далі. Я вирішив їхати додому, з’ясувувати, чи є у нас вдома десь Євангеліє, перевірити й покінчити із цим. Я у мами попросив Євангеліє, зачинився у своєму кутку… Сидів, читав і між початком першого та початком третього розділу Євангелія від Марка, яке я читав повільно, тому що мова була незвичною, раптом відчув, що по той бік столу, тут, стоїть Христос. І це було настільки разюче відчуття, що мені довелося зупинитися, припинити читати й подивитися. Я довго дивився; я нічого не бачив, не чув, почуттями нічого не відчував. Але, навіть коли я дивився прямо перед собою на те місце, де нікого не було, у мене було те саме яскраве усвідомлення, що тут стоїть Христос, без сумніву. Пам’ятаю, що я тоді відкинувся і подумав: якщо Христос живий стоїть тут — отже, це воскреслий Христос. Отже, все, що про Нього говорять, — правда… Якщо це правда, отже, все Євангеліє — правда, отже, в житті є сенс, отже, можна жити ні для чого іншого як для того, щоб поділитися з іншими тим чудом, яке я виявив; що є, напевно, тисячі людей, які про це не знають, і що треба їм швидше розповісти…

Пам’ятаю, наступного ранку я вийшов і йшов як у зміненому світі; на кожну людину, яка мені траплялася, я дивився і думав: тебе Бог створив з любові! Він тебе любить! ти мені брат, ти мені сестра; ти мене можеш знищити, тому що ти цього не розумієш, але я це знаю, і цього досить…
Є дуже чудовий уривок у творах Іоанна Кронштадтського, де він говорить, що Бог дає нам бачити неправду в нас, лише коли Він виявить, що в нас є достатньо віри й достатньо надії, щоб бути здатними на таке споглядання; раніше ми зламалися б під його тягарем. Тому, якщо сьогодні ми бачимо себе більш потворними, ніж бачили вчора, ми можемо бути впевнені, що це нове завдання, яке Бог доручає мені, тому що тепер Він мені може довіряти більше, ніж раніше; досі я ще був занадто слабкий і нездатний бачити, тепер же Він каже: ти досить сильний, щоб витримати це, — справляйся!

Одночасно я знайшов духівника; і справді “знайшов”, я його шукав більше, ніж я шукав Христа. Я пішов у єдину нашу на всю Європу патріаршу церкву — тоді, у 1931 р., нас було 50 осіб усього, — мені зустрівся чернець, священик, і мене вразило в ньому щось. Знаєте, є прислів’я на Афоні, що не можна кинути все на світі, якщо не побачиш на обличчі хоч однієї людини сяйво вічного життя… І ось він піднімався з церкви, і я бачив сяйво вічного життя. І я до нього підійшов і сказав: не знаю, хто ви, але чи згодні ви бути моїм духівником?.. Я з ним зв’язався до самої його смерті, і він дійсно був дуже великою людиною: це єдина людина, яку я зустрів у житті, в

якій була така міра свободи — не свавілля, а саме тієї євангельської свободи.

Медичний факультет я закінчив до війни, у 1939 р. Я виголосив чернечі обітниці й пішов в армію, і там п’ять років я навчався чогось; по-моєму, чудова була школа.

Просто святоотцівське життя було. Капрал приходить, каже: потрібні добровольці копати траншею, ти доброволець… Ось перше: твоя воля повністю відсікається і цілком поглинається мудрою та святою волею капрала. Потім він дає тобі лопату, веде на шпитальне подвір’я, каже: з півночі на південь копати рівчак… А ти знаєш, що офіцер говорив копати зі сходу на захід. Але що тобі до того? Твоя справа копати, і відчуваєш таку свободу, копаєш із насолодою: по-перше, почуваєшся доброчесним, а потім — день холодний та ясний, і набагато приємніше копати окоп під відкритим небом, ніж мити посуд на кухні. Копав три години, і рівчак вийшов чудовий. Приходить капрал, каже: дурень, осел тощо, копати треба було зі сходу на захід… Я міг би йому сказати, що він сам спочатку помилився, але що мені до того, що він помилявся? Він велів мені засипати рівчак, а засипавши, я став би, ймовірно, копати заново, але до того часу він знайшов іншого “добровольця”, який отримав своє.
Мене дуже вразило тоді те відчуття внутрішньої свободи, що його дає абсурдний послух…
Тим часом було десять років таємного чернецтва, і це був блаженний час, тому що, як Феофан Затворник каже: Бог і душа — ось і увесь чернець…
…Був період, коли страшно захопився думкою зробити медичну кар’єру й вирішив складати спеціальний іспит, щоб отримати спеціальний ступінь. Я йому (духов­ному отцю. — Ред.) про це сказав. Він на мене подивився і відповів: “Знаєш, це ж чисте марнославство”. Я кажу: “Ну, якщо хочете, я тоді не буду…”. “Ні, — каже, — ти піди на іспит — і провались, щоб усі бачили, що ти ні на що не здатний”. Я йому за це дуже вдячний. Я дійсно сидів на іспиті, отримав жахливу оцінку, бо написав казна-що навіть і про те, що знав; провалився, був внизу списку, який мав метр завдовжки; всі говорили: ну, знаєш, ніколи не думали, що ти такий бовдур… — і чогось навчився, хоча це і провалило все моє майбутнє в професійному плані. Але того, чого він мене тоді навчив, він би мене не навчив промовами про смирення…»
Підготувала Тетяна Гончаренко

У Лондоні відбулися урочистості в пам’ять про Антонія Сурозького

У Лондонському Успенському кафедральному соборі була звершена урочиста Божественна літургія на честь 100-річчя від дня народження приснопам’ятного митрополита Сурозького Антонія (Блума). Також була відслужена панахида на могилі митрополита Антонія на Бромптонському кладовищі.
Цього року планується ряд урочистих заходів, присвячених ювілею великого пастиря, головним з яких стане виїзна Єпархіальна конференція «Митрополит Антоній — пастир Церкви Христової: до 100-річчя від дня народження» у графстві Хартфордшир.
Ім’я владики Антонія назавжди пов’язане із Сурозькою єпархією, яку він заснував на Британських островах і якою духовно опікувався майже півстоліття. За роки його служіння в Англії тутешня парафія Руської Православної Церкви перетворилася на багатонаціональну та активну єпархію. Владика Антоній був одним із найвідоміших православних ієрархів і проповідників ХХ ст.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.