УМИВАТИ РУКИ

Маттіа Преті. «Пілат умиває руки»
Багатьом із нас у повсякденному житті доводилося чути образливі, слова, що ріжуть вухо: «Я умиваю руки». Цей стародавній вираз має своє коріння як у Старому, так і в Новому Завіті.


У Второзаконні описано чин очисного левитського (священицького) богослужіння над убитим: нехай обмиють руки свої над [головою] телиці, зарізаної в долині, і оголосять і скажуть: руки наші не пролили крові цієї (вбитого. — В. Н.), і очі наші не бачили; очисти народ Твій, <…> Господи, <…> і не постав народу Твоєму, Ізраїлю, невинної крові. І вони очистяться від крові. Так повинен ти змивати у себе кров невинного, якщо хочеш робити [добре і] справедливе перед очима Господа (Втор. 21: 6–9).

У Новому Завіті ці слова пов’язані з неоднозначною особистістю римського правителя Іудеї Понтія Пілата. Він походив зі знат­ного роду й був освіченою людиною. З волі імператора Пілат мав численні повноваження. Будучи повновладним правителем римської провінції Іудеї, намісник поєднував у своїй особі законодавчу, виконавчу й судову владу: стежив за правопорядком і збиранням податків, командував військами, виносив присуд, затверджував іудейських первосвящеників, обраних синедріоном.
Відомий історик Йосиф Флавій у своїй книзі «Іудейські старожитності» писав про два серйозні конфлікти між Пілатом та іудеями. Перший з них стався, коли Пілат привів когорти римських воїнів на зимування до Єрусалима. Солдати принесли з собою прапори із зображеннями імператора Тиберія, чим зневажили віру іудеїв, ревнителів Закону Мойсея, що забороняв людські зображення на будь-чому. Обурені іудеї шість днів облягали резиденцію Пілата у місті Кесарія. Не злякавшись римських воїнів, вони  підставили свої голови під їхні мечі, сказавши, що помруть, але не зрадять віру батьків. Вражений Пілат наказав негайно забрати прапори.
Наступне обурення виникло, коли Пілат вирішив збудувати в Єрусалимі водогін, використавши задля цього гроші скарбниці єрусалимського храму. І знову натовпи обурених іудеїв прийшли до Пілата, вимагаючи зупинити будівництво, але отримали відмову. Оскільки  протестуючі виголошували образи на адресу Пілата, то він наказав воїнам палицями розігнати натовп. Його підлеглі перестаралися: чимало людей загинуло, багато було й поранених. Іудейські первосвященики двічі скаржилися імператору на Пілата, й обидва рази цезар задовольнив їхні скарги.
Про суд Пілата над Господом оповідають усі чотири євангелісти, доповнюючи один одного. Таким чином, ми маємо цілісне уявлення про те, як відбувався суд над Спасителем. Римляни розуміли месіанські сподівання ізраїльтян у політичному сенсі. Пілат напевно чув про те, що іудеї декілька разів намагалися проголосити Господа царем, тому запитав у Іісуса про його Царську гідність. Євангеліст Матфей оповідає: Іісус же став перед намісником. І спитав Його намісник, кажучи: Ти Цар іудеїв? Іісус же сказав йому: ти кажеш. <…> Говорить їм Пілат: що ж мені зробити з Іісусом, якого звуть Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий. Намісник же сказав: яке ж зло вчинив Він? Вони ж іще дужче кричали, кажучи: нехай буде розіп’ятий. Пілат же, побачивши, що ніщо не допомагає, але ще більше заворушення зростає, взяв води, вмив руки перед натовпом, кажучи: не винний я в крові Праведника Цього… (Мф. 27: 11, 22–24).
Попри ненависть натовпу до Спасителя, Пілат довго ухилявся від винесення смертного вироку Іісусу й навіть хотів відпустити Його. Чому? Очевидно, мужня поведінка Спасителя на допиті, Його мудрі відповіді викликали у Пілата повагу до Нього. Господь не боявся грізного намісника, не втрачав своєї гідності, не просив помилування. Це було незвично для Пілата, адже сама згадка про нього викликала страх у звичайних людей, Господь же залишався спокійним. Голос совісті говорив наміснику, що Христос невин­ний. Прохання дружини також мало для Пілата значення. І все-таки жодні докази про невинність Іісуса не допомагали — натовп не вгамовувався.
Євангеліст Іоанн свідчить, що Пілат наказав бичувати Іісуса, мабуть, думаючи, що вигляд невин­но побитого Страждальця змусить жорстокосердих іудеїв співчувати Йому. Але намісник помилився. На слова Пілата: візьміть Його ви, і розпніть; бо я не знаходжу в Ньому провини (Ін. 19: 6), іудеї відповіли: ми маємо закон, і за законом нашим Він повинен умерти, тому що зробив Себе Сином Божим. (Ін. 19: 7). Розуміючи, що релігійний доказ може не подіяти на Пілата, так звані ревнителі віри додали до нього політичний аргумент: якщо відпустиш Його, ти не друг кесареві; всякий, хто робить себе царем, противник кесареві. Пілат, почувши це слово, вивів Іісуса і сів на судилищі, на місці, що зветься Ліфостротон, а по-єврейськи Гаввафа. <…> І сказав Пілат іудеям: це Цар ваш! Вони ж закричали: візьми, візьми, розпни Його! Пілат говорить їм: чи Царя вашого розпну? Первосвященики відповіли: немає в нас царя, крім кесаря (Ін. 19: 12–15).
Напевно, саме після цих слів Пілат зробив символічний жест, що назавжди увійшов до Священної історії людства — умив руки перед народом. Тим самим він нібито зняв із себе відповідальність за вирок Спасителю. Проте в aкафісті Страстям Господнім сказано: «Пилат <…> руце убо свои умы, но сердце оскверни». Після свого неправедного вчинку Пілат не знаходив спокою до кінця віку. Промислом Божим він сам визнав факт Воскресіння Господа. Його особистий біограф Гермідій записав відповідь Пілата на благання дружини про скасування страти Спасителя. «Якщо Він — Син Божий, то Він воскресне, і тоді перше, що я зроблю — забороню карбувати моє зображення на монетах». Пілат керував Іудеєю у 26-36 рр. після Р. Х. Монети, що карбувалися за часів його правління, отримали назву «лепти Пілата». У Римській імперії існував звичай на лицьовому боці монет карбувати профіль імператора, а на зворотному — намісника провінції, де виготовлялася монета. На монетах, викарбуваних у Іудеї після 33 р. н. е., профіль Пілата відсутній. Так Пілат дотримав слова, що дав дружині, проте не увірував у Христа як у Господа.
За свідченням церковного історика Євсевія Кесарійського, подальша доля Понтія Пілата склалася трагічно. У 36 р. після Р. Х. він був зміщений з посади і засланий в Галію (сучасна Франція), де, змучившись від докорів сумління, наклав на себе руки…
У Символі віри є слова: «Распятаго же за ны при Понтийстем Пилате». Ці слова — вічний докір наміснику в легкодухості. Пілат, знявши із себе відповідальність за скоєне, умив свої руки, але втратив спасіння у Воскреслому Христі.

Віктор Науменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.