8870

Український Aфон — Китаївська пустинь

Свято-Троїцький монастир Китаївську пустинь у Києві часто називають українським Афоном. Дивовижної краси природа, лісисті пагорби над Дніпром, з південного сходу оточені озерами, — урочище Китаєве дуже схоже зі святою афонською землею.

Фортеця у долині під Києвом

Китаївська пустинь — у минулому скит Києво-Печерської Лаври, а нині — самостійний чоловічий монастир. Точна дата його виникнення невідома. На зорі Київської Русі, на тому самому місці, де тепер стоїть пустинь, було споруджено невелику фортецю. На початку XI ст. замість неї побудували значно міцнішу, але вже на новому місці — на пагорбі, що відділяє урочище від долини Дніпра й височіє над довкіллям. Досі цей пагорб зветься Китай-горою. Ну а там, де були перші укріплення, виник посад, який з часом набув великих розмірів. Саме з фортецею і пов’язують сьогодні назву «Китаєве», бо в тюркській мові слово «китай» означає фортеця або укріплення. Фортеця у Китаєвому була важливим форпостом на південних підступах до Києва, який за часів рівноапостольного великого князя Володимира та його сина благовірного князя Ярослава Мудрого змушений був оборонятися від кочівників-печенігів. Існує й інше тлумачення назви урочища, пов’язане з припущенням, що в Китаєвому мав заміську резиденцію князь Андрій Боголюбський. Підставою для вказаного припущення послужила так звана «Грамота князя Андрія Боголюбського Києво-Печерській Лаврі», що закріплювала за останньою права на численні земельні володіння. У документі князь самого себе величає «Китай, названий у святому Хрещенні Андрієм» (оригінал грамоти втрачено в часи середньовіччя). Історичний початок чернечої обителі у Китаєвому традиційно датують XVII ст. На той час урочище запустіло: фортецю було зруйновано в 1240 р. монгольською ордою, а посад поступово занепав. Одночасно з наземним скитом, влаштованим на місці первісної фортеці, а можливо, й раніше, на схилах Китай-гори з’являються також і печери подвижників.

Свята Досифея Київська

Серед подвижників обителі преподобний Досифей (у миру — Дарина Тяпкіна) став історично першим з відомих ченців-затворників у Китаєвому в XVIII–XIX ст. Зробивши остаточний вибір свого життєвого шляху, преподобний Досифей спочатку подвизався у стінах Свято-Троїцької Сергієвої Лаври. Прийшовши у Київ, він відвідав Китаївську пустинь і, побачивши красу цих місць, вирішив оселитися тут назавжди. Кілька років прожив Досифей у печері, провадячи суворе подвижницьке життя. Харчувався хлібом і водою, а в період Великого посту — тільки мохом і корінням рослин. Поступово слава про старця поширилася по всьому місту і далеко за його межами. У 1744 р. Київ відвідала імператриця Єлизавета Петрівна. Оглянувши святі місця, вона побажала відвідати Китаївську пустинь, де колись жив її пращур князь Андрій Боголюбський. Тут відбулася зустріч імператриці із затворником, який справив на неї незабутнє враження. Дізнавшись, що Досифей ще не прийняв постриг, вона веліла негайно постригти його в рясофор й сама була присутня при цьому. Прощаючись з ченцем, цариця вручила йому гаманець із золотими монетами, які Досифей віддав на будівництво церкви у с. Пирогово. Після постригу старець усамітнився у печерному затворі. Бажаючі отримували від нього благословення та настанови через маленьке віконце. Він викривав потаємні гріхи, пробуджуючи почуття каяття й застерігав від майбутніх бід і спокус. У 1770 р., перед тим як Київ охопила моровиця, Досифей, передбачивши біду, роздавав своїм парафіянам херувимський ладан і вказував, як уникнути напасті за допомогою молитви. Тих, хто послухав його поради, мор обійшов стороною. Саме Досифей послав молодого Прохора Мошніна (згодом преподобного Серафима Саровського) у Саровську обитель, пророкуючи йому велике духов­не майбутнє, а послушника Феофана — в Соловецьку обитель, де він став знаменитим подвижником. Через 20 років від початку затворницького життя Досифея Київ відвідала його рідна сестра. Вона прийшла до затворника й розповіла про сімейні нещастя й зниклу безвісти рідну сестру. Прощаючись з нею, старець дав пораду: «Не допитуватися, якщо хтось із рідних зник з дому заради Господа». Отримавши одкровення про день своєї смерті, Досифей вийшов із затвора, обійшовши всі монастирські келії, на колінах просив у всіх прощення. Потім, увійшовши до своєї келії, до самого ранку співав псалми й читав канони в очікуванні смертного часу. Помер він 25 вересня 1776 р. на 56‑му році життя. Увійшовши в келію, монахи побачили його схиленим уклінно перед образами. У лівій руці він тримав аркуш паперу з останнім проханням: «Тіло моє приготовлене до вічного життя; молю вас, братія, не торкаючись, поховайте його звичайним чином». Що й було виконано точно. Поховали старця в огорожі Китаївської пустині, біля Свято-Троїцької церкви, на північній стороні, поставивши скромний гіпсовий монумент, який мав форму труни, з написом: «1776 года, сентября 25, умре Досифей». У 1993 р. в Києво-Печерській Лаврі відбулося урочисте прославлення преподобної Досифеї-затворниці до лику місцевшанованих святих м. Києва.

Печери Китай-гори

За внутрішнім виглядом печери на Китаївській горі нічим не відрізняються від лаврських і мають із західної сторони досить зручний вхід. У середній частині печер розміщена велика, простора кімната з напівкруглим склепінням. Із західної, південної та північної сторін від неї було зроблено коридорні ходи, що ведуть у глибину печер. Стіни, стеля та підлога цієї кімнати обкладені цеглою й щільно оштукатурені. Оштукатурені в деяких місцях й печерні ходи. Ще за митрополита Київського Філарета вирішено було влаштувати на Китай-горі невеликий скит на 12 схимників-старців, які мали перебувати в невсипущому читанні Псалтиря (по дві години на добу на кожного старця), але ця ідея тоді не знайшла втілення. Під керівництвом намісника Києво-Печерської Лаври архімандрита Варлаама схимонах Тит і келійник Іосиф «Залізна шапка» (так його називали за те, що він носив на голові залізну шапку вагою близько пуда), з багатьма із працелюбних братій Китаївської пустині дружно взялися за очищення та розширення старої печери. При посередництві лаврського економа Мелхіседека печеру було обкладено цеглою. У ній і перебував схимонах Тит. Але це була не єдина у скиту печера… У 1990 р. фахівці відділу «Київ підземний» Музею історії м. Києва почали розчищення практично повністю завалених печер пустині. Продовжила цю нелегку роботу братія відновлюваного монастиря.

Розвиток монастиря

В архівних паперах Китаївської пустині від 1749 і 1758 рр. згадуються трапезна церква на честь трьох святителів — Петра, Олексія та Іони, а також келії: велика — на випадок приїзду митрополита, келія начальника пустині та келії для братії. Територія монастиря була огороджена парканом з дерев’яних дощок та мала двоє воріт, одні з яких розташовувались поблизу греблі. У 1716 р. київський губернатор князь Дмитро Голіцин побудував у пустині дерев’яну церкву в ім’я преподобного Сергія Радонезького, а при ній дерев’яні братські келії. Відтоді пустинь перейшла у відання Києво-Печерської Лаври, мала свої землі, сад, пасіку, річкові угіддя, воскобілильний завод, а з 1898 р. — свічкарню, перенесену сюди з Лаври. У жовтні 1760 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври Лука з братією отримали указ імператриці Єлизавети і Священного Синоду, згідно з яким дозволялося будівництво у Китаївській пустині на місці дерев’яної церкви в ім’я Сергія Радонезького кам’яної в ім’я Пресвятої Животворящої Трійці з боковим вівтарем в ім’я преподобного Сергія Радонезького. А пізніше, іншим указом, благословлялося побудувати ще приділ в ім’я новопрославленого святителя Димитрія, митрополита Ростовського. Церкву зведено на кошти князя О. Голіцина, війта І. Сичевського, київських жителів В. Гудими, К. Сулимітита та ін. У роботах брав участь майстер С. Ковнір. Будівництво храму було завершено у 1767 р. блюстителем Дальніх печер Києво-Печерської Лаври ієро­схимонахом Тимофієм. Після перейменування Китаївської пустині на Свято-Троїцьку було проведено капітальний ремонт церкви: пофарбовано стіни, куполи покрито мідними листами, центральний купол позолочено. Художник І. Шелтовський разом з майстрами лаврської школи живопису знову розписав інтер’єр, відновив різьблений позолочений іконостас. Капітальну реконструкцію храму здійснено в 1892 р. архітектором В. Ніколаєвим. У 1900 р. храм переобладнано у теплий: у тамбурі перед входом встановлено чотири голландські пічки. У підземних склепах південного приділу похований ігумен Києво-Печерської Лаври Модест (1806–1871) та ієромонах Іполит (Ященко) (1806–1875). На підлозі — дві бронзові плити з написами. У цьому ж приділі спочивають мощі преподобного Феофіла. В окремій ніші в стіні церкви у 1892 р. був похований єпископ Калузький Віталій. Біля північної стіни Троїцької церкви — могила преподобної Досифеї. У 1892–1901 рр. будівлю церкви було капітально відремонтовано й добудовано, бо вона ледве вміщувала монастирську братію чисельністю 166 осіб та приблизно стільки ж жителів навколишніх місць. Братський корпус (1843–1844), розташований у південній частині двору, побудований у стилі класицизму за проектом архітектора П. Спарро. Ця двоповерхова прямокутна споруда сьогодні використовується як навчальний корпус Київського державного науково-виробничого комбінату бджільництва Мінагропрому України. У 1829–1837 рр. архітектором І. Богдановим (ймовірно, за проектом архітектора А. Меленського) зведено надбрамну цегляну дзвіницю. Одночасно з нею споруджено цегляні корпуси братської трапезної з теплою церквою на честь Дванадцяти апостолів, будинок настоятеля та ін. Аж до 1870 р. Китаївська пустинь була місцем поховання померлих ченців Києво-Печерської Лаври. На території обителі покоїться ще один подвижник благочестя — юродивий Іоанн Босий. На північ від Троїцької церкви нині збереглася частина кладовища, ліквідованого у 1960‑х рр. У ході реставрації храму було упорядковано й чернече кладовище. Неподалік від Троїцького храму — могила преподобного Феофіла (в миру — Хома Горенковський, 1788–1853), ієросхимонаха Китаївської пустині. Він народився в Київській губернії в сім’ї священика. Навчався в Київській духовній академії, з 1812 р. — послушник Братського Богоявленського монастиря. У 1821 р. прийняв постриг з ім’ям Феодорит, у 1827 р. його було рукоположено та призначено економом монастиря. У 1834 р. прийняв схиму з ім’ям Феофіл. З 1844 р. проживав у Голосіївській, а з 1849 р. — у Китаївській пустині. Юродствував, прославився як прозор­ливий, передрік заснування київських Троїцького (Іонинського) та Покровського монастирів, Преображенського скиту Китаївської пустині. Ще з ХVIII ст. Китаївська пустинь стала місцем паломництва, дозвіл на її відвідання видавала Києво-Печерська Лавра. Влітку число прочан сягало трьох тисяч. У монастирі, згідно з указом від 13 червня 1786 р., містилася богадільня для хворих та престарілих ченців, було облаштовано великий господарський двір. Він розташований навпроти головного двору пустині через вулицю Китаївську, уздовж якої встановлено ажурну металеву огорожу на цегляних стовпах. Територію двору займали споруди житлового й господарського призначення — госпіталі, стайні, льохи, переведена з Києво-Печерської Лаври свічкарня. У 1867 р. за проектом ієромонаха Євкарпія в південній частині двору уздовж вулиці споруджено двоповерховий цегляний корпус «старого» госпіталю у стилі пізнього класицизму. Перпендикулярно до нього, уздовж соснової алеї, за проектом монаха Ігнатія у 1871 р. зведено одноповерховий, обкладений цеглою, дерев’яний корпус «нового» госпіталю. У 1898 р. архітектором В. Ніколаєвим спроектовано триповерховий цегляний житловий корпус. Трапезна з келіями формує північно-західну частину двору уздовж червоної лінії забудови вулиці. Зведена у 1832–1833 рр. у формах класицизму, за однією з версій — за проектом архітектора А. Меленського, за іншою — архітектора І. Богданова. У 1852 р. майстру Г. Федорову доручено пофарбувати стіни церкви та трапезної у світло-зелений колір. Церкву розписував Г. Малявський. Богослужіння в пустині звершувалися в тому ж порядку, що й у Печерській Лаврі. З 1859 р. з благословення Київського митрополита Ісидора в пустині було впроваджено невсипуще читання Псалтиря з поминанням спочилих братій, а також засновників і благодійників Китаївської пустині. Церкву в ім’я преподобного Серафима Саровського почали будувати 30 червня 1904 р., а освятили 7 жовтня з благословення митрополита Київського Флавіана, який пожертвував на богоугодну справу три тисячі карбованців. У пустині було облаштовано водопровід від чотирьох джерел, що знаходилися в лісі. Вода надходила по трубах за допомогою паровика, який обслуговували механік з двома кочегарами. Брали її також з двох колодязів, викопаних безпосередньо в обителі: один біля будинку начальника пустині, інший — біля озера. У цьому улюбленому місці відпочинку киян щорічно в День Святої Трійці влаштовувалися ярмарки, на які збиралося багато народу. Монастир також мав велику бібліотеку духовної літератури.

Час випробувань

У 1920‑х рр. в пустині утримувалася дитяча колонія, частина споруд використовувалися сільськогосподарськими установами. У 1930 р. територію та будівлі обителі було передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства (з 1954 р. — Український НДІ садівництва). До закриття у 1929 р. Китаївська пустинь використовувалася войовничими атеїстами як місце заслання священнослужителів обителей м. Києва та Київської області, а на монастирському цвинтарі почали обробляти городи та будувати будинки. У 1939 р. було висаджено у повітря й розібрано дзвіницю, зі Свято-Троїцького храму знесено куполи. Ікони та бібліотечні книги частково розібрали ченці та місцеве населення, але більшість церковного начиння було знищено. Наприклад, досі невідомою залишається доля дерев’яного іконостаса XVIII ст. у стилі бароко, позолоченого у 1874 р. під час управління Китаївською пустинню ігумена Герасима. Останнім скитоначальником Китаївської пустині був архімандрит Гермоген (Голубєв). У 1931 р., за сфабрикованим доносом, його разом з 28 священнослужителями та парафіянами арештували, звинувативши в участі в «контрреволюційній організації церковників». Усі вони були позбавлені волі на різні терміни. З 1931‑го до 1939 р. монастирські будівлі належали дирекції інвалідного будинку. Після закриття монастиря у Свято-Троїцькому храмі розмістилася фабрика, а в Свято-Серафимівській церкві — агітпункт. Потім будівля монастиря та його територія були передані Всесоюзному дослідному інституту овочевого та фруктового господарства. Під час Великої Вітчизняної війни усі будівлі дуже постраждали. Пізніше тут розташо­вувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва та Український науково-дослідний інститут захисту рослин (з 1956 р.). Після реставрації Троїцької церкви та ремонту трапезної з келіями ці споруди було передано Українській Православній Церкві.

Відновлення обителі

З 1990 р. Китаївська пустинь починає відроджуватися. Першу службу звершили в День Святої Трійці в церкві в ім’я преподобного Серафима Саровського, оскільки храм в ім’я Святої Трійці перебував тоді в жалюгідному стані — на місці трьох куполів росли берізки, а всередині було сміттєзвалище. Але завдяки зусиллям настоятеля храму протоієрея Мирослава Бариляка та участі парафіян старовинний храм потроху відбудовувався. З 1994 р. у Китаївській пустині відновлюється скит Києво-Печерської Лаври. Скитоначальником було призначено архімандрита Пафнутія (Россоху). Того ж року отець Пафнутій був пострижений у схиму з ім’ям Феофіл. Його подвижницькі труди принесли свої плоди: відбудовано храми на честь Дванадцяти апостолів та в ім’я Серафима Саровського, келії, трапезну, майстерні, відновлено зруйновані печери, поповнилося число послушників та ченців. Особливу турботу про Китаєве виявляє Митрополит Київський і всієї України Володимир, який у 1997 р. освячував у Свято-Троїцькому храмі відновлений престол. 22 лютого 2007 р. Предстоятель Української Православної Церкви звершив богослужіння у храмі на честь Дванадцяти апостолів. Після цього Блаженніший Митрополит вклонився чесним мощам преподобного Феофіла Київського, які були знайдені в 1993 р. і перебувають у Свято-Троїцькому храмі на території монастиря. Тепер Китаївську пустинь відвідують сотні паломників з Росії, Молдови, Білорусі, далекого зарубіжжя.

Лев Кудрявцев

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.