D0-BC-D0-B8-D1-82-D1-80-D0-BE-D0-BF-D0-BE-D0-BB-010

«У МОЄМУ ЖИТТІ НЕ БУЛО НІЧОГО, КРІМ ЦЕРКВИ І МОЄЇ ВІТЧИЗНИ»

Такі свої слова про любов до Православної Церкви і Вітчизни — своєрідний девіз — Блаженніший Митрополит Володимир підтверджував щоденним служінням. Ці слова є й у зверненні з нагоди 15-річчя історичного Харківського Архієрейського собору 27–28 травня 1992 р. У цьому ювілейному зверненні (друкуємо з деякими скороченнями) Митрополит Володимир підбиває підсумок предстоятельського служіння. Усе своє земне життя Владика являв євангельський приклад жертовної любові до Бога і людей (докладніше — на с. 6–9). До 48-річчя архієрейської хіротонії — 9 липня — Блаженніший Митрополит Володимир не дожив усього чотири дні.

«Ювілейна дата дає особ­ливий привід для роздумів над прожитим часом і над словами: дні віку нашого — сімдесят літ, а як при силі — вісімдесят літ, і  найкраща пора їх — труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо (Пс.  89: 10).


Швидко спливає час, і ця аксіома дієва для всіх людей. Кожна людина має свій час, свою годину. І кожен з нас повинен використати цей час, щоб збагнути: звідки я прийшов, навіщо прийшов і куди піду після смерті.

Сьогодні мені хочеться в першу чергу подякувати Богові за те, що маю, що мав і що матиму. У моєму житті завжди домінує золоте правило: «Нічого не просити і ні від чого не відмовлятися».
Це дає мені можливість вільно, через призму віри в Бога бачити те, що я хочу бачити, і, докладаючи всіх зусиль, скромними своїми досягненнями зцілювати свої душу та серце і служити тій справі, до якої, вірю, покликав мене Господь. У моєму житті не було й немає нічого іншого, крім моєї Православної Церкви і моєї Вітчизни. Їм я служу і служитиму до останнього подиху.

Не про славу мріють віруючі люди, не про кар’єру. Вони знають і відчувають усім своїм серцем, що Господь завжди допомагає тому, хто потребує цієї допомоги, хто до неї прагне як до джерела натхнення, нових сил і нової благодаті.

Я безмежно вдячний усім тим людям, які в різні часи мого довгого життя по-різному сприяли тому, щоб я зміцнився в найголов­нішому, найсвятішому, найнеобхіднішому в житті кожної людини, а особливо священнослужителя. […]

Що мене радує сьогодні? Насамперед те, що наш український народ повертається до Бога, щоб іти дорогою, яка веде до храму, а через храм — до життя вічного.

Що мене засмучує? Те, що православні люди в Україні розділені. Я молюся і роблю все можливе на сьогодні, щоб наш єдинокровний і єдиновірний народ був у єдності, щоб ми єдиними устами і єдиним серцем славили Господа.

Я молюся щодня, щоб Господь дав усім нашим державним мужам совість чисту, розум світлий, терпляче серце для служіння своєму народу, який гідний і заслуговує цього. Я хочу побажати керівництву нашої держави, щоб воно розуміло, що таке Церква і навіщо вона дається людям. Тоді багато проб­лем поступово відпаде, а ті, що залишаться, будуть вирішені з Божою допомогою.

Я дякую нашому народу, який має терпіння, бо має віру і любов до Бога та ближнього. […]
Слава Богу за все!
Не нам, Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу з милості Твоєї, заради істини Твоєї (Пс. 113: 9)».

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.