У ГОНИТВІ ЗА БЛАГОДАТТЮ

«Нині вод освячується єство…» Велике освячення води здавна прикрашало урочистість богослужіння свята Богоявлення, ставши незмінною його частиною. Богоявленська вода — особ­лива святиня (у православній літературі звана великою агіасмою), яка вживається з трепетним благоговінням і з Божим страхом.

Страх Господній визначається у Святому Письмі як початок мудрості. І саме цієї мудрості (про що свідчить церковна практика) бракує багатьом людям, які активно пробираються до цієї святині й розштовхують ближніх для якнайшвидшого отримання її.
Чому так відбувається?
Одна з причин криється в забобонному уявленні про те, що саме перші, хто отримує водохресну воду, сподобляються особливої благодаті, тому й вода, взята з перших рук, ніби «більш благодатна». Таке уявлення про благодать є глибоким невіглаством, адже вона, за словом апостола, подається лише смиренним; людям гордим і грубим, як відомо, навпаки, Бог противиться (див.: Як. 4: 6).
Може, для отримання Божої благодаті не­обов’я­з­­ково в житті щось змінювати, достатньо задовольнятися лише придбанням богоявленської води — вона ж бо свята, а отже, і благодатно діє?
Такі думки народжуються у тих, хто уявляє святу воду якимсь магічним атрибутом, що діє сам по собі. Однак у церковних священнодійствах немає ніякого магізму: вода після освячення залишається тією ж водою, з тим само хімічним складом. Вона, як і будь-яка інша святиня, не діє сама по собі: через святиню звершує Свою дію Бог. Тому люди, не шукаючи шляхів Господніх, не знайдуть благодаті навіть у тому разі, якщо виллють на себе відро хрещенської води.
У притчі про Страшний суд Христос говорить про те, що все, що ми робимо людям (яких Він називає Своїми «братами меншими»), — робимо Йому. Чого тоді варто чекати від Господа після штовхання та розпихування людей під час роздачі великої агіасми?
Причиною тисняви і штовханини тут бачиться також і невикоренена радянська ментальність багатьох бабусь, які за колишніх часів поквапом хапали те, що роздавалося дешево або безкоштовно. При цьому їм невтямки, що отримуваного «продукту» в храмах завжди вистачає.
Ще одна причина спішного придбання святині, як не дивно, — іноді й у самих парафіянах, які щиро вірують в євангельські слова, що читаються під час малого освячення води: иже первее влазяше по возмущении воды, здрав бываше (українською: хто перший входив у неї після збурення води, той одужував (Ін. 5: 4)). Йдеться про особливу купальню в Єрусалимі, де колись раз на рік відбувалося зцілення. Але саме Сам Христос і «порушив» цей порядок, зціливши того, хто не встиг опинитися «першим влазячим». Відтепер для зцілення необхідна не першість у швидкості, а віра, бо все можливе віруючому (Мк. 9: 23), для чого необхідно мати віру хоча б з гірчичне зерно (Мф. 17: 20). Щодо тих, хто прагне бути першим, — Господь Іісус говорить про сумну долю таких (наприклад, у словах про перше і останнє місце на весіллі (Лк. 14: 8–10)). А Його вислів багато хто з перших будуть останніми, а останні першими (Мф. 19: 30, Мк. 10: 31) відомий кожному, тому багато парафіян і не поспішають з отриманням води, освяченої на свято Хрещення Господнього, поступаючись тим, хто прагне це зробити якомога раніше.

Протоієрей Віталій Ейсмонт

Одна з причин тисняви і штовханини криється в забобонному уявленні про те, що саме перші, хто отримує водохресну воду, сподобляються особливої благодаті, тому й вода, взята з перших рук, ніби «більш благодатна».

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.