«ТВОРЯЙ АНГЕЛЫ СВОЯ ДУХИ, И СЛУГИ СВОЯ ПЛАМЕНЬ ОГНЕННЫЙ». Про паремії на свято Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних

Шанування святих Ангелів існувало як у старозавітній, так і в новозавітній Церкві. У Старому Завіті пророк Мойсей, який отримав від Бога заповіді, водночас прийняв від Нього веління поставити у Святому Святих золоті зображення Херувимів (див.: Вих. 37: 7–9). В образі Ангелів неодноразово являвся Сам Бог (наприклад, див.: Бут. 18: 3–5). Явлення Ангелів завжди викликали в людях благоговіння, і місця цих явлень були священні. У Святій Церкві безперервно відбувається прикликання святих Ангелів і воздається їм благоговійне шанування.

Святкування Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних встановлено на початку IV ст. на Помісному Лаодикійському Соборі, що проходив за кілька років до I Вселенського Собору (приблизно 319–320 р.). Лаодикійський Собор 35-м правилом засудив і відкинув єретичне поклоніння Ангелам як творцям і правителям світу (деміургам) і затвердив їхнє православне шанування. Церква вчить нас, що Ангели є безтілесними духами, мають розум, власну волю і перебувають у послухові в Бога, будучи тварними (створеними) істотами. Видатний богослов XIX ст. митрополит Московський Макарій (Булгаков) так описує правильне шанування святих Ангелів: «Пам’ятаючи ставлення до нас наших Ангелів-хранителів, навчимося: а) слухатися їх, як наших вірних наставників на шляху істини й добра, і для цього завжди мати відкритий розум та серце для прийняття їхніх благих напоумлень; б) звертатися до них з молитвою в усіх наших потребах і напастях, як до наших предстателів перед Богом і хранителів душ і тілес наших; в) любити їх і дякувати за всю ту ніжну і піклувальну любов, з якою вони проходять своє служіння нам грішним, і за всі ті благодіяння, які нам роблять; г) не засмучувати їх своєю неуважністю і поганими справами, навпаки, радувати їх своїм зверненням до Бога і доброчесним життям».
ПЕРША ПАРЕМІЯ
Перша святкова паремія (грецьк. παροιμία — притча) оповідає про момент явлення чоловіка з наготовленим мечем Іісусу Навіну (див.: Нав. 5: 13–15).
Іісусу Навіну належало здобути укріплене місто Єрихон, щоб усі ізраїльтяни могли рушити у глиб країни. Єрихон був прикордонною фортецею, обнесеною високими й міцними стінами. Іісус особисто хотів оглянути стіни міста, щоб вирішити, де зручніше розпочати напад. Заглиблений у ці плани, він не помітив, як перед ним з’явився незнайомець із наготовленим мечем. Вийнятий меч означав готовність напасти на воєначальника. Іісус не злякався, сміливо ступив йому назустріч із запитанням: «Наш ти чи від наших ворогів?». Прибулий виявився ні ворогом, ні ізраїльтянином. Він сказав про себе: «Я Архістратиг Сили Господньої». Силою Господньою або воїнством Господнім Святе Письмо називає Ангелів. Вони, як воїни, оточують Престол Божий, зберігаючи строге підпорядкування Йому і чиноначальникам, завжди готові захищати вірних Його й уражати ворогів (див.: 3 Цар. 22: 19). Силою Господньою називали й народ ізраїльський (див.: Чис. 14: 17), бо він покликаний був стати знаряддям Господа серед людей і, якщо треба, крушити ворогів Його зі зброєю в руках. Той, що явився Іісусу Навіну з вийнятим мечем, говорив не тільки про себе як про начальника Ангелів, а й про свою готовність допомагати ізраїльтянам у важкому завоюванні Ханаанської землі. Іісус вклонився вождю Небесних Сил до землі й висловив готовність зробити все, що він накаже. У відповідь почув веління зняти взуття, бо це місце священне.
Іісус міг пригадати, що ті самі слова були сказані Мойсею в купині. Мойсей вважав, що чує Ангела, але у відповідь дізнався, що з ним говорить Бог Авраама, Ісаака та Якова. Іісус Навін теж міг вирішити, що і йому явився Сам Бог, а місце Його явлення має значення храму. Трохи далі, вже безпосередньо від лиця Божого, будуть слова: «Ось Я в руки твої передаю Єрихон». Але чому тоді Господь називає Себе Архістратигом Сили Господньої? Бо до Другої Іпостасі Святої Трійці — як посередника між Богом Отцем і людьми, як вісника і виконавця Божественних призначень, як Передвічного Слова, Яке відкриває для людей невидимого Бога, — належать і найменування: Радник (Іс. 9: 6), Ангел завіту (Мал. 3: 1).
ДРУГА ПАРЕМІЯ
Друга паремія оповідає про прикликання Гедеона (див.: Суд. 6: 11–24). Після смерті Іісуса Навіна ізраїльтяни зазнавали утисків від різних завойовників, бо відступили від Господа і стали ідолопоклонниками. Одними з найжорстокіших володарів Ізраїлю були мадіамляни. Вони спустошували їхні поля, забирали худобу, змушували ізраїльтян ховатися у печерах, ущелинах, щоб тільки врятуватися, вижити. Біди змусили згадати про Господа і благати Його про допомогу. В результаті народного каяття надається їм допомога через Гедеона, який покликаний звільнити їх від Мадіама. Гедеон бачить мандрівника (судячи з жезла), який присів під дубом. Сам він зайнятий справою, йому треба змолоти пшеницю в точилі, тобто такому місці, яке можна влаштувати у скелі чи викопати в саду, але не на виду, як зазвичай робиться тік. Гедеону треба було ховатися і поспішати, щоб не відібрали пшеницю. Він, імовірно, зовсім не звернув уваги на мандрівника під деревом, однак той сам привітався звичайними для того часу словами: «Господь з тобою…». Гедеон сприйняв їх за звичайну ввічливість і сказав про те, що його хвилювало: «Якби Господь був з нами, хіба б терпіли ми стільки зла? І де Його чудеса, про які розповідали батьки наші? Нині залишив нас Господь і віддав у руки мадіанитян». Гедеон заглиблений у свої думки й не цікавиться тим, хто перед ним. Несподівано для себе він чує веління йти і врятувати Ізраїль від Мадіама. «Я посилаю тебе» звучить так само, як колись чув Мойсей з купини, коли закликав врятувати Ізраїль від фараона. Гедеон починає здогадуватися, що йому це сказано, як колись Авраамові, Самим Богом. І якщо раніше він звертався до співрозмовника, називаючи його «пане», то тепер — «Господи». Та повністю впевнитися в тому, що з ним говорить Господь, Гедеону важко. Важко йому й уявити, що має він виконати таке веління, про що прямо говорить: «Хто я такий, щоб мені повірили, щоб мене послухали? Я з тієї «тисячі» (одиниця в адміністративному розподілі), яка в коліні Манасіїному вважається найгіршою». Імовірно, найгіршою через брак сильних, багатих, впливових людей, а може, через те, що за чисельністю була набагато меншою за свою назву тисяча. Залучити інших ніяк через постійну ворожнечу. «Навіть у своїй родині я наймолодший, і тому хто зі старших послухається і підкориться мені?» Тим більше що мадіамські полки, як сарана, розмножилися і винищують усе на шляху. Господь підбадьорює Гедеона обіцянкою: «Я буду з тобою, і тому ти впораєшся з Мадіамом, як впорався б з однією людиною». Гедеон знає, що тільки Богу можливо створити таке чудо, але до кінця ще не впевнився, тож просить, аби впевнитися, знамення від Бога. Щоб знамення було дієвим, він просить почекати, поки піде і приготує жертву. І у відповідь чує: «Це Я», тобто Той, у Кому ти хочеш упевнитися, і «Я зачекаю, поки ти повернешся». Гедеон пішов додому, заколов козеня, зварив його, напік опрісноків, поклав у кошик, а бульйон налив у горщик і приніс усе це гостю. Ймовірно, він боявся одразу принести жертву (в жертву приносили сире м’ясо тварини, варити не треба було), вирішив вчинити як Авраам, тобто прийняти гостя як мандрівника, запропонувати йому частування, потай сподіваючись, що це частування якимось чином перетвориться на жертву. Гедеон отримав те, чого бажав. Йому велено було скласти хліб, м’ясо біля каменя (або на камені), вилити зверху бульйон (для жертви потрібно вино). Одна чудесна мить — і вогонь без дров запалюється від дотику жезла Ангела Господнього до каменя, все згорає, і вже нічого немає перед Гедеоном. Він отримав бажане. Він переконався, що говорив із ним Бог. Переконався і злякався. Чого? Смерті, бо сказано Мойсеєві, що не залишиться жити людина, яка побачила Бога. Доки не надто вірив Гедеон, то й не боявся. Впевнився — і жахнувся. «Мир тобі, не бійся, не помреш», — почув він у відповідь. Оговтавшись від переляку, він створив жертовник. Точніше, це був не жертовник, на якому приносять жертву, а пам’ятник, щоб нащадки пам’ятали, що на цьому місці мир зійшов в душу Гедеона, мир від Бога, Який тут йому явився; мир настав і для всього народу, коли покарані були гнобителі.
ТРЕТЯ ПАРЕМІЯ
У третій паремії розповідається про плачевну долю вавилонського царя в пеклі, де він буде, і про радість усієї землі, звільненої від його панування (див.: Іс. 14: 7–20). Вся земля полегшенно зітхне, позбувшись мучителя. Згадування кедра тут не випадкове. Зазвичай усі завойовники рубали кедри ліванських гір, щоб там не ховалися жителі, готуючи напад на поневолювачів, і щоб ще більше пограбувати країну, оскільки кедри ці становили її багатство, гордість і красу.
Засмучення пекла, яке побачило полоненого смертю нещодавно могутнього халдейського царя, удаване. Цим тільки підкреслюється насмішка, зловтіха над недавнім владикою, якого всі боялися і ненавиділи. Тепер уся слава його — пекло. Вона розіб’ється, як крихка посудина, кинута на землю і перетворена на купу уламків. Халдейський цар мріяв так високо піднестися над усіма живими на землі, щоб не тільки землею володіти, а піднятися на небо, стати подібним Вишньому. Цю гординю, зарозумілість, шаленість можна порівняти тільки із сатанинськими. «Во ад снидеши» — результат його. Досяг він цього тим, що розоряв, руйнував землі, знущався над народами, відводив полонених у чужі краї, не дозволяючи повертатися додому. Все це викликає гнів Божий, який виявиться в загибелі царя від рук його ворогів, у позбавленні звичайного, з почестями, поховання, у викоріненні всього його роду (не кажучи вже про полонення душі його в пекельних темницях, про що вже говорилося).
Чому пророчі слова про загибель земного володаря приурочені до святкування на честь Ангелів? На думку святих отців (Афанасій Великий, Григорій Богослов), згадуваний у цій паремії образ денниці, який сяяв славою більше за інших, можна зіставити тільки з дияволом, який був першим світлоносцем, але, загордившись, відмовився визнати Бога Джерелом світла, себе ж хотів прирівняти до Нього, щоб привласнити собі Його честь. Однак якщо говорити про падіння першого ангела, то слід сказати і про те, що не всі за ним пішли. Ті, хто встояв у вірності Богу, продовжують Його славословити під проводом Архістратига Михаїла та Архангела Гавриїла, невидимо охороняючи нас від духів злоби й відкриваючи глибину радості богоспілкування.
Підготував Максим Мудрак

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.