ЦІВНИЦЯ ДУХОВНА. Преподобний Іоанн Дамаскін (день пам’яті — 17 грудня за н. ст.)

Близько 680 р. у столиці Сирії, м. Дамаску, в сім’ї скарбничого, який служив при дворі халіфа, народився син Іоанн. Його батько, Сергій Мансур, згодом узяв у сім’ю прийомного сина Косму. Коли хлопчики підросли, Сергій купив на невільничому ринку вченого ченця з Калабрії, доручивши йому навчати дітей. Вони виявили незвичайні здібності й легко засвоїли курс світських та духовних наук. Після смерті батька Іоанн обійняв високу посаду міністра і градоправителя.

Тоді у сусідній Візантії виникла єресь іконоборства. Її ініціатором став імператор Лев III Ісавр. Ставши на захист православного іконошанування, Іоанн Дамаскін написав три трактати «Проти осудників святих ікон», де зумів спростувати основні тези єретиків. Реакція імператора була цілком передбачуваною. Проте його опонент знаходився в іншій державі, й, щоб прибрати зухвалого автора, василевс вигадав хитру комбінацію. З його наказу, від імені Іоанна було складено фальшивого листа, в якому дамаський міністр нібито пропонував імператору свою допомогу в завоюванні сирійської столиці. Цей лист і свою лицемірно-улесливу відповідь на нього Лев Ісавр надіслав халіфу. Той негайно наказав звільнити Іоанна з посади, відрубати йому кисть правої руки й повісити її на міській площі. Того ж дня, надвечір, страждальцю повернули відрубану руку. Іоанн став молитися Пресвятій Богородиці, просячи зцілення. Уві сні він побачив ікону Божої Матері й почув Її голос, який повідомив праведному, що він буде здоровий. Водночас Дамаскін отримав повеління невпинно працювати зціленою рукою. Прокинувшись, преподоб­ний побачив, що його рука зовсім здорова. Переконавшись, що це дійсно так, халіф попросив у Іоанна прощення і хотів повернути йому колишню посаду, але преподобний відмовився. Він роздав своє численне майно бідним і пішов разом із прийомним братом Космою до Єрусалима. Там вони вступили в монастир Савви Освященного. Досвідчений старець, який подвизався в обителі, погодився взяти колишнього міністра в духовні чада. Вирішивши виховати в Іоанна послух і смирення, подвижник заборонив ченцю займатися письменницькою діяльністю, вважаючи, що успіхи в цій сфері призведуть до гордині. Одного разу він послав преподобного в Дамаск для продажу (причому за завищеною вартістю) кошиків, зроблених у монастирі. Після виснажливого шляху Іоанн дістався до міста й опинився на ринку. Незважаючи на те що він був одягнений у лахміття, його впізнав колишній домоправитель, який і купив у святого всі принесені ним вироби.
Сталося так, що в обителі, де подвизався Дамаскін, помер чернець. Брат покійного попросив Іоанна написати що-небудь для розради. Тривалий час преподобний відмовлявся це зробити, але чернець так сумував, що святий поступився і написав відомі надгробні тропарі, серед яких «Кая житейская сладость», «Вся суета человеческая», «Человецы, что всуе мятемся». Коли про це дізнався старець, то розгнівався на Іоанна й доручив йому один із найважчих послухів — прибирати з монастиря нечистоти. Преподобний і тут показав зразок слухняності. Незабаром старцю явилася Сама Діва Марія і веліла зняти з Іоанна заборону на написання богословських праць.
Коли про Дамаскіна дізнався Єрусалимський патріарх, то закликав його до себе, висвятив на священика і благословив проповідувати за богослужіннями. Проте прагнення до усамітненого життя змусило Іоанна залишити Єрусалим і повернутися у свою обитель, де він повністю присвятив себе написанню духовних книг і піснеспівів. Вийти за стіни монастиря його змусило бажання викрити іконоборців на Константинопольському Соборі, що проходив 754 р. Іоанна ув’язнили й катували, але він витримав усі випробування. Помер преподобний близько 780 р., у віці 104 років.

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.