ЦЕРКВА І НАУКА: ДІАЛОГ ЧИ ПРОТИРІЧЧЯ?

Людина, як образ і подоба Божа, багато чим відрізняється від інших істот, що живуть у нашому світі. Вона має самосвідомість, особистість, розум, що набагато перевершує рівень, необхідний для нашого повноцінного біологічного існування. Ми маємо совість, що морально нагороджує нас за добрі вчинки і гризе нашу душу муками за злі справи. Ми здатні сміятися і плакати, радіти і страждати, любити, просити вибачення і прощати. Даровані нам Богом здібності вражають і дивують нас, тому ми прагнемо зрозуміти нашу природу, її ще не відомі нам здібності. Прагнення до богопізнання та самопізнання — головна причина будь-якої людської діяльності, зокрема й наукової. Як же Православна Церква ставиться до наукової діяльності людини?

СПІЛЬНІСТЬ ПОГЛЯДУ ЦЕРКВИ І НАУКИ НА БУТТЯ БОЖЕ
Тема діалогу між наукою та церквою давно й активно висвітлюється на сторінках наших церковних видань. Бажання пізнавати Бога, себе, навколишній світ закладено у природі людини Самим Господом і благословенно Ним. Краса і гармонія навколишнього світу, взаємозв’язок процесів, що відбуваються в ньому, приводили великих філософів і мислителів, які жили ще до Різдва Христового (Фалес, Піфагор, Плутарх, Зенон Елейський, Солон, Сократ, Платон, Аристотель), до думки про існування Єдиного Бога — Творця світу.
Що й не дивно. Апостол Павел ясно говорить, що досконалість створеного Богом світу — це природне одкровення, через яке Він сповіщає нам про Самого Себе. Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі (Рим. 1: 20).
У християнській історії більшість відомих європейських учених були віруючими. Вчений і християнин мирно співіснували в одній людині. Більше того, багато священнослужителів були великими вченими: наприклад, священик і астроном Миколай Коперник, настоятель монастиря і великий біолог абат Грегор Йоганн Мендель, святитель і хірург Лука (Войно-Ясенецький), священик, геолог і філософ Павел Флоренський та ін. З цих прикладів ми ясно бачимо, що у Церкви немає жодного неприйняття наукового знання. Вчені-атеїсти раніше були явищем рідкісним, але й вони не стверджували, що мають наукові дані, які свідчать про небуття Бога. Засновник російської науки М. В. Ломоносов сказав чудові слова про взаємозв’язок науки та релігії: «Творець дав роду людському дві книги. Перша — видимий світ. Друга книга — Святе Письмо. Обидві запевняють нас не тільки в бутті Божому, але і в несказанних нам Його благодіяннях. Гріх сіяти між ними плевели і чвари. Наука і релігія у суперечку прийти не можуть, хіба що хтось, через певне марнославство та аби показати своє мудрування, ворожнечу на них наведе».
ВІРА — ОСНОВА ЦЕРКОВНИХ ДОГМАТІВ І НАУКОВИХ ЗНАНЬ
До XVIII ст. європейська наука вела в основному мирний діалог із релігією та Церквою. Але потім, під впливом ліберальних ідей французької революції, частина європейського суспільства стала стверджувати, що висновки природничих наук нібито спростовують християнство. А в нашій країні після 1917 р. більшовики оголосили науку галуззю єдино достовірного знання, яке доводить небуття Бога. Християнська ж релігія виявилася, з їхнього погляду, антинауковим світоглядом. Та чи насправді так?
Для того щоб відповісти на це запитання, погляньмо, на чому ґрунтується наука. У науці (в нашому випадку — природознавстві) існують такі, безумовно прийняті всіма вченими початкові положення (науковою мовою — постулати), що теоретично не доказові, але реальні й необхідні для побудови системи думки.
Природознавство має принаймні два такі постулати: по-перше, реальність буття світу, по-друге, закономірність світобудови і пізнаваність світу людиною. Як не дивно, проте ствердження об’єктивного, незалежного від свідомості людини існування світу — безпосередня очевидність, предмет віри вченого, підтверджений людським досвідом, але не науково доведений факт. Уже тут можна бачити зв’язок наукових постулатів із богоодкровенними догматами Православної віри. Ці догмати відкрив Церкві Сам Спаситель, їхню істинність кожен віруючий пізнає у досвіді віри й церковного життя, таїнствах, молитві, але не в теоретичних доказах.
Другий постулат науки — переконання вчених у розумності, закономірності будови світу та його пізнаваності — головна рушійна сила всіх наукових досліджень (можна сказати, науковий догмат). Він є таким самим предметом віри, як і перший постулат. Альберт Ейнштейн стверджував: «Без віри в те, що можливо охопити реальність нашими теоретичними побудовами, без віри у внутрішню гармонію нашого світу не могло б бути ніякої науки. Ця віра є і завжди залишиться основним мотивом будь-якої наукової творчості».
ЧИ МОЖЕ НАУКА БУТИ СВІТОГЛЯДОМ?
Але якщо реальність існування світу, розумність світобудови, її закономірність і пізнаваність людиною — очевидні факти нашої життєдіяльності, то чи може наука дати цілісне знання про світ? Чи може вона бути світоглядом?
Відомо, що способами отримання знань у природничих науках є спостереження, експерименти, вимірювання та припущення (гіпотези, теорії). Але залишається ще цілий ряд галузей творчої людської діяльності: гуманітарні науки (історія, психологія, педагогіка тощо), мистецтво, спорт тощо. Таким чином, природничо-наукове знання — лише мала частина людського знання в цілому. У зв’язку з цим завжди актуальні слова давньогрецького філософа Сократа: «Я знаю, що нічого не знаю», адже знання постійно оновлюються і розширюються, а те, що відкидалося вчора, сьогодні приймається. Адже наука — система знань про матеріальний світ, які розвиваються і безперервно змінюються, тому вона, на відміну від релігії, ніколи не зможе дати повного й закінченого уявлення про світ у цілому.
Інакше кажучи, наукового світогляду як такого не існує, а термін «науковий світогляд» — лише мовний зворот. Що ж таке світогляд? За своєю суттю, це цілісний погляд на буття світу й людини, який включає щонайменше такі характеристики: розуміння самого буття, що в першу чергу передбачає визнання існування Бога (релігія або ідеалістична філософія) чи заперечення Божественного існування (атеїзм), прийняття певних критеріїв добра і зла, гріха і чесноти. При цьому для цілісності світогляду віруючої людини не мають значення обсяг наукових знань про матеріальний світ і фізичні процеси, що відбуваються у Всесвіті.
Для спасіння людини у Христі не має значення, чи Земля обертається навколо Сонця або ж Сонце — навколо Землі. Тому бабуся з далекого села й академік можуть мати різний рівень наукових знань про матеріальний світ, але водночас і бабуся, й академік можуть мати християнський релігійний світогляд, бути віруючими християнами і спастися у Христі. Незважаючи на значну практичну користь від багатьох наукових досягнень, що підвищують якісний рівень нашого матеріального життя, наука не може бути спасительним світоглядом, який веде нас до зустрічі з Богом і ближніми у вічному житті. Це дано тільки християнському світогляду.

Віктор Науменко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.