ЦЕРКОВНА ПРЕСА — «СЬОГОДНІ НАЗАВЖДИ»

У зв’язку з виходом у світ 300-го номера «Церковної православної газети» та початком нового видавничого року в редакції нашого видання відбувся круглий стіл, присвячений церковній пресі. У ньому взяли участь голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу, прес-секретар Предстоятеля Української Православної Церкви прото­ієрей Георгій Коваленко, відомий православний місіонер, настоятель столичної парафії в ім’я преподобного Агапіта Печерського протоієрей Андрій Ткачов, літературний редактор черниця Євтропія (Бобровнікова) (Видавничий відділ УПЦ), журналіст і психотерапевт Анастасія Бондарук, а також співробітники «Церковної православної газети». Пропонуємо до вашої уваги фрагменти цієї бесіди.

РЕСУРС ВИЖИВАННЯ
— У зв’язку з розвитком інтернет-ЗМІ багато медіаекспертів прогнозують «смерть» паперової преси у недалекому майбутньому. Водночас побутує думка, що хоча традиційні друковані ЗМІ поступаються інтернет-виданням в оперативності, вони можуть дозволити собі більшу докладність, аналітичність. Які з цього погляду подальші перспективи церковної періодики?
Протоієрей Георгій Коваленко:
— Якщо звичайна преса поступово переміщується в електронний формат, то те ж саме буде і з церковною друкованою пресою. Але з нею це відбудеться повільніше, бо сучасні технології все ж не так швидко поширюються серед віруючих. Наші парафії відкриваються там, де сьогодні закриваються школи та лікарні. Про який Інтернет тут можна говорити? 
Газета (притому церковна) у таких населених пунктах може протягом довгого періоду часу залишатися єдиним джерелом інформації. «Смерть» паперової преси може настати тоді, коли впадуть її тиражі, коли її перестануть виписувати та читати. 
Варто зазначити, що ось уже декілька років тираж нашої «Церковної православної газети» адекватний реальній кількості передплатників. Ми провадимо з ними роботу, водночас всіляко нагадуючи правлячим архієреям та духовенству про поставлений Священним Синодом обов’язок кожній парафії передплачувати газету і для себе, і для місцевих органів влади, для місцевої школи тощо. Поки тенденція за передплатою — позитивна.
Протоієрей Андрій Ткачов:
— Одна репліка. Річ у тім, що церковні ЗМІ мають більший ресурс виживання, ніж світські, бо християнство — релігія Книги, релігія читання та пояснення, тоді як у світському суспільстві майже втрачено культуру книги як такої за межами юриспруденції та деяких інших сфер діяльності.
Протоієрей Георгій Коваленко:
— У цьому контексті важливо, щоб церковна преса відповідала завданням, які стоять перед словом у Церкві, щоб вона була не просто офіціозною статистикою чи переліком того, хто куди приїхав і що зробив, а ще й виконувала просвітницьку функцію.
З іншого боку, для нас важливо не те, чи виживе преса у друкованому вигляді, а чи поширюватиметься в Церкві інформація, а вона не може не поширюватися, бо Церква немислима без Євангелія, без благовістування. Питання — в джерелі та форматі подачі інформації. Ми повинні працювати багатоформатно, не зациклюючись на тому, газета це, Інтернет чи радіопрограма. Дуже важливо, щоб був споживач інформації. І адекватність наша перевіряється саме наявністю передплатника, слухача, читача.
Відповідно до цього ми повинні ставити питання про те, яка інформація затребувана. Справді, в чомусь ми повинні стати помічниками священику у справі проповіді і будь-якому віруючому — в орієнтуванні в сучасному світі.
Слід брати до уваги і сучасний розвиток соціальних мереж, можливості яких Церква повинна використовувати. І це, у свою чергу, змінить формат преси. Адже навіть катехізис у його класичній формі — це запитання й відповіді. Тільки наш катехізис — це правильні запитання з правильними відповідями, а реальне життя — це неправильні запитання і правильні відповіді. Свій катехізис повинен писати кожен настоятель парафії, кожен священик, який спілкується з людьми. Під час розвитку соціальних мереж та інтерактивних можливостей ми стаємо свідками постійного запитування та постійного відповідання Церкви сучасній людині, кожній людині особисто, а не взагалі…
Звичайно ж, дуже важливо думати над форматами. І якщо про вмирання центральної паперової преси не йдеться, то, можливо, в деяких єпархіях варто перейти на видання у вигляді вкладки, тобто коли в центральну газету, частина тиражу якої друкується для регіону, вкладаються сторінки з місцевою інформацією. Так, є єпархії, яким під силу видавати і одну, і дві газети, але є й єпархії, для яких, через об’єктивні причини, видання у вигляді вкладки — оптимальний формат.

Протоієрей Андрій Ткачов:
— Хочу додати наступне. Якщо порівнювати, наприклад, з їжею, то сучасна інформація для сучасної людини — це фаст-фуд, це не хліб і не вода, це інформаційне гортанобісся. Сьогоднішні газети — це видання «сьогодні на сьогодні», які наступного дня втрачають свою актуальність. А церковна преса — це те, що перетворюється на підшивку, те, що зберігає актуальність. Її контент — «сьогодні назавжди». 
У цьому розумінні необхідно подивитися уважним оком на ті видання, які на українському ринку працюють не «сьогодні на сьогодні», а на перспективу. Тобто будь-який більш-менш розумний аналітичний журнал перетинається з нами деякими цілями впливу на аудиторію. Відповідно, ми можемо бути цікаві одне одному.
СПОКУСА ХАМОВОГО ГРІХА
— Як професія журналіста впливає на людину? Сьогодні ми нерідко спостерігаємо, що журналісти церковних ЗМІ копіюють манеру поведінки і роботи, підходи до отримання й подачі інформації світських журналістів…

Анастасія Бондарук:
— У деяких журналістів, які працюють у світських ЗМІ та спілкуються з огляду на свою професію з досить відомими людьми, виникають певні фантазії про свою велич: журналіст сприймає себе на рівних зі співрозмовником, хоча не несе тієї відповідальності, з якою стикаються люди, які стоять вище за нього в соціальній системі. 
У зв’язку з цим виникає позиціонування себе як певної владної структури (не дарма ж з’явилося словосполучення «четверта влада»), як глашатая істини. І хоча у преси немає можливості прямо на щось впливати, але, тим не менш, це влада над розумами. Якщо ж людина пише від імені Церкви, вона нібито приєднується до церковного авторитету…
Черниця Євтропія (Бобровнікова):
— Тут є й небезпека, пов’язана з тим, що не можна свій особистий досвід співвідносити з досвідом усієї Церкви.
Протоієрей Георгій Коваленко:
— Є більш глобальна проб­лема, якщо продовжувати цю лінію дискусії, — відсутність культури діалогу і обговорення непростих питань. Ми дуже часто не слухаємо одне одного, категоричні у своїх висновках, готові з легкістю звинуватити представника іншої думки в єресі… Насправді, йдеться про відсутність відповідальності та взаємної любові, про що свідчать інформаційні війни 2011 р. тобто заради ідеології люди готові розривати єдність, нехтувати любов’ю.
Будь-який церковний журналіст обов’язково повинен бути професійним журналістом. Так само як будь-який журналіст, якщо він віруючий, свою віру має сповідувати і в своїх діях, і в своїх текстах. А то у нас нерідко дивуються з того, що деякі вельми різкі, скажімо так, та епатажні автори по неділях відвідують храми та дуже смиренні молитвеники — знову ж, по неділях, а протягом усього тижня їх дуже важко запідозрити у християнському світогляді.
Якщо ми говоримо про церковних журналістів, то вони відрізняються від світських завданням. У них відповідальність набагато вища, але й спокуса Хамового гріха, властивого журналістам, у них теж більша. А відповідальність церковної людини полягає в тому, щоб все-таки наготу батька свого прикрити (див.: Бут. 9: 18–27). При цьому йдеться не про те, щоб ухилитися від проб­леми, а про те, щоб інформація церковного журналіста була просвітницькою, а не інформацією заради інформації.
ГОВОРИТИ ПРО ВІЧНЕ
— Чи повинна церковна преса реагувати на злободенні суспільні події?
Протоієрей Георгій Коваленко:
— З одного боку, ми повинні адекватно оцінювати ті події, які відбуваються в суспільстві. З іншого, навіть коментуючи суспільні події, ми повинні говорити про вічне. Іншими словами, не намагатися привести до вирішення політико-економічних питань, а розкрити біблійно-євангельську моральну перспективу. 
На жаль, дуже часто наші коментарі до поточних подій неадекватні з погляду Євангелія. Для нас будь-який привід говорити, навіть якщо він соціальний, — це привід говорити про вічне, про віру. Саме цього від нас чекають люди. Вони не чекають від нас порад, як управляти державою чи, так би мовити, як грати у футбол. Вони від нас чекають євангельського слова. І кожна людина, яка позиціонує себе як людина церковна, даючи коментар з того чи іншого приводу, повинна про це думати.
Для народу Церква — це моральний авторитет. І представники Церкви повинні говорити про віру, про моральність, про заповіді, про Євангеліє, про Христа. Вони можуть говорити і про соціальне, політичне і так далі, але з розумінням того, заради чого це говорять, тобто вони не повинні говорити про політику заради політики.
— Чи варто на сторінках церковної преси обговорювати внутрішньоцерковні проблеми?

Протоієрей Георгій Коваленко:
— Проблеми потрібно обговорювати. Але важливо при цьому пам’ятати слова Господа: «По тому знатимуть усі, що ви ученики Мої, якщо будете мати любов між собою» (Ін. 13: 35). Господь заповів єдність. І ніякі ідеологічні розбіжності не повинні в нас це придушувати. Ніщо не може виправдати розрив любові, розрив взаємного спілкування.
ПЕРСПЕКТИВА — СТВОРЕННЯ ЗАГАЛЬНОЦЕРКОВНОЇ СИСТЕМИ ЗМІ
— Які, на ваш погляд, основні досягнення та проблеми сучасної православної журналістики.
Протоієрей Георгій Коваленко:
— Досягнення — факт її існування; здійснення проповіді у всіх форматах сучасних засобів масової інформації та комунікації. Досягнення і в тому, що ми динамічно розвиваємося, не втрачаємо позицій. Хоча, якщо вже переходити до проблем, реально наша аудиторія все-таки поступається аудиторії світських ЗМІ кількісно. Наші видання, якщо дивитися на них професійно, усе-таки поступаються світським за зовнішніми (не за внутрішніми) параметрами. Не варто надмірно радіти з того, що зроблено, — слава Богу за це. 
З іншого боку, дякуючи Богові за те, що маємо, потрібно прагнути до кращого. Наша перспектива — створення загальнонаціональної загальноцерковної системи православних засобів масової інформації та комунікації, яка була б єдиним інформаційним та просвітницьким організмом і єдиною громадою, зрештою. Ми повинні одне одному допомагати, а не конкурувати.

Черниця Євтропія (Бобровнікова):
— Як найстарша за віком і, напевно, навіть за видавничим досвідом із учасників круглого столу хочу сказати про досягнення. Іноді, коли у нас щось є, ми сприймаємо це як належне. Коли я починала працювати в церковній пресі, був один журнал «Православний вісник» на всю Україну (не рахуючи «Журналу Московської Патріархії»). 
Потім з’явилася «Православна газета». Сьогодні у нас є центральні, єпархіальні, тематичні церковні ЗМІ. Це — досягнення. Дуже багато чого змінилося. Звичайно, як завжди, залишається проблема з кадрами. І, можливо, спостерігається деяка одноманітність. Але вже з’явилися видання зі своїм обличчям, не схожі на інші. Так що у нас є і проблеми, і достоїнства, не можна про це не говорити.
Протоієрей Георгій Коваленко:
— Дуже важливий момент — ми не можемо в Церкву набрати нових людей: нових священиків, нових віруючих або нових редакторів. Їх усіх Господь нам дав такими, якими вони є. І питати з нас Він буде не за те, чого у нас не було, а за те, як ми розпорядилися тим, що нам дано. Ми повинні працювати в тій ситуації, яка є, і намагатися при цьому робити свою справу якнайкраще.
Бесіду вели 
ігумен Лонгин (Чернуха), 
Олена Головіна,
В’ячеслав Дарпінянц, 
Олег Карпенко, Михайло Мазурін

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.