ЦАРСТВО БОЖЕ ТАМ, ДЕ ТИША, СПОКІЙ, ЛЮБОВ

Уже понад 20 років стародавнє місто Коломию, що на Івано-Франківщині, прикрашає Миколаєво-Успенський кафедральний собор, у якому звершуються щоденні богослужіння. Величний храм кольору неба й невеликі сучасні будівлі утворюють мальовничий комплекс: тут є своя просфорна, хлібопекарня тощо.
Про життя парафії та історію собору розповів його настоятель — протоієрей Миколай Сметанюк.

— Отче Миколаю, як було створено Миколаєво-Успенський собор?
— На початку 1990-х майже всі місцеві храми відійшли греко-католикам, зокрема й той, у якому я служив. Тоді мене направили служити у старовинний храм біля автостанції (йому минуло 400 років; за переданням, у ньому молився Богдан Хмельницький), і на першу службу прийшло 15 осіб. Я сказав: «І за те спасибі, бо, за словом Спасителя, де двоє або троє зібралися в ім’я Його, там і Він серед них». Церква була невелика, й тим, хто прийшов, було добре молитися. За тиждень тут молилося вже 30–40 осіб, а на Різдво людей було так багато, що стояли навіть на подвір’ї — у 25-градусний мороз — і слухали службу Божу. Подивилися люди, як складаються справи у греко-католиків — і до нас хлинув народ. Церковний комітет вирішив будувати Божий храм. Не було грошей, виникали труднощі з документами, але Господь допоміг, і міська рада ухвалила виділити 50 соток землі в центрі міста, щоб ми будувалися. Починали на порожньому місці в 1991 р. Люди приходили працювати безкоштовно хто скільки міг — на дві години, на півдня, на день. Ми готували їжу на вулиці й усіх годували: і помічників, і нужденних. Ми давали людям, і Бог давав нам. Фундамент заклали в 1992 р. і наприкінці того ж року відкрили храм в ім’я святителя Миколая, на першому поверсі почали служити. Інженер навіть не встигав креслити нам проект і робити розрахунки. Я казав: «Наздоганяйте, бо у нас немає часу». Храм заввишки 37 м, проте будувався без крана та іншої техніки, усе вручну. Ставили риштовання, і люди передавали цеглу та розчин відрами аж до самісінького купола. У 1999 р. відкрили другий поверх, приїздив Блаженніший  Митрополит Володимир. Зараз собор — друга кафедра єпископа Івано-Франківського і Коломийського.

— На території собору є й інші будівлі.
— Ми побудували їдальню, сільськогосподарські приміщення. Коли ми безкоштовно годуємо понад три десятки бідних, то необхідно якось цю їдальню забезпечувати. Спочатку тримали корови, але потім припинили, бо центр міста. Зараз маємо птахофаб­рику, теплицю; будуємо ще одну, позаяк потрібні зелень, огірки, помідори. Випікаємо пиріжки, булочки та хліб. До речі, хліб без дріжджів, на своїй заквасці, без добавок, випечений на дровах, дуже смачний. По нього приїздять з Івано-Франківська, навіть із Києва купують наш хліб. Місцеві жителі теж люблять нашу випічку та хліб, біля кіоску пиріжкової завжди багато людей. При храмі є великий зал-трапезна, де проходять святкові трапези. Його орендують для проведення весіль, хрестин, поминок. Також діє невеликий жіночий монастир, у якому доглядають самотніх хворих бабусь.

— Чим живе Ваша парафія?
— У нас дуже сильний хор, який складають викладачі музичного факультету. Ми посіли перше місце в конкурсі «Глас Печерський», стали дипломантами міжнародних конкурсів. Наші богослужіння щонеділі транслюються по Коломийському радіо «Сяйво» з 10-ї до 12-ї години. І по интернету нашу недільну службу, наші проповіді можуть слухати в Польщі, Італії, США та інших країнах. Крім того, щонеділі я виходжу в прямий ефір із десятихвилинною проповіддю на телекомпанії НТК. Хворі, паралізовані люди мають можливість чути православне богослужіння та проповідь. Потім телефонують і дякують: «Ми неначе побували в церкві».
Ще наші священики двічі на тиждень викладають Закон Божий у коледжі Київського торгово-економічного університету.

«Починали на порожньому місці в 1991 р. Люди приходили працювати безкоштовно хто скільки міг — на дві години, на півдня, на день. Ми готували їжу на вулиці й усіх годували: і помічників, і нужденних. Ми давали людям, і Бог давав нам. Фундамент заклали в 1992 р. і наприкінці того ж року відкрили храм в ім’я святителя Миколая, на першому поверсі почали служити. Інженер навіть не встигав креслити нам проект і робити розрахунки. Я казав: «Наздоганяйте, бо у нас немає часу». Храм заввишки 37 м, проте будувався без крана та іншої техніки, усе вручну. Ставили риштовання, і люди передавали цеглу та розчин відрами аж до самісінького купола. У 1999 р. ми відкрили другий поверх, приїздив Блаженніший  Митрополит Володимир».

— Учнівська молодь відвідує православний храм?
— Так. За тиждень до Пасхи на сповідь та причастя приходять 600–700 учнів, організовано, з викладачем.
Ще ми опікуємо тюрму суворого режиму в с. Товмачик, де відбувають покарання майже 1,5 тисячі осіб. Там є церква, і щонеділі, по черзі, туди їде служити один із п’яти наших священиків. Для учнів коледжу ми зробили екскурсію у Товмачицьку тюрму, щоб вони побачили, як живуть люди, що засуджені до тривалого ув’язнення. Щоби молоді люди знали, що треба жити чесно, й не потрапляли в неволю…

— Існує думка, що в Західній Україні Православна Церква зазнає утисків.
— У Коломийському районі налічується 18 церков греко-католиків, є дві церкви «філаретівські», дві наші православні церкви, синагога, протестантські церкви. Люди живуть мирно, ніхто нікого не ображає.
У 1991 р., коли Греко-Католицька Церква вийшла з підпілля, то виникала ненависть до православних. Чимало священиків перейшли до греко-католиків; я не перейшов. Люди, які десять років слухали мої проповіді й плакали, вони ж через тиждень мене вигнали із храму. Спочатку «осанна у вишніх», а потім «розіпни». І так має бути. Христос казав: «За Мною важко іти, але легкої дороги не шукайте. Вузький шлях веде до Царства Божого».
Греко-католики вважають, що якщо ти православний, то ти не українець. Хто посіяв ці зерна? А вони проростають. Але Господь не прийшов спасати якусь одну націю.

— Під час Божественної літургії я помітила особливе благоговіння парафіян. Повний храм народу, та навіть після «Отче наш» всі тихо стоять на колінах, моляться, чекаючи винесення Чаші…
— Треба людей вчити, що, доки не закінчилася служба, не можна без благословення виходити з храму. Після «Отче наш» священики причащаються у вівтарі, а люди моляться, спілкуються з Богом, у храмі тиша. 

Є світ зовнішній і є світ внутрішній — наше серце. Якщо на серці спокій, тоді людина не квапиться, вона стоїть на колінах і говорить з Богом. У неї все зосереджено в одному напрямі — до Неба, до Бога. Христос сказав: «Царство Боже близько біля вас, воно у серці вашому». Якщо ти прийшов до Церкви, то треба всього себе віддати Богу. Потрібно відкрити серце Господу, говорити з Ним і більше Його не відпускати. Нехай Бог буде з нами завжди. Якщо людина стривожена, зла, то її внутрішній світ зайнятий зовсім іншим. Царство Боже там, де тиша, спокій, любов. 

— У Вашому храмі читають особливу молитву про зцілення, і багато людей приходять саме на цю молитву.
— Зараз люди дуже хворіють, здорових обмаль. Якщо до нас приходить хворий, який вірить, що Господь зцілить його, то ми читаємо молитву, й буде людині по вірі її. Одного разу до мене прийшла лікар-гінеколог і каже: «У мене онкологічне захворювання, я знаю свій діагноз, бо сама лікар». Я відповідаю: «Бог вас вилікує, якщо ви повірите». Вона сповідалась, причащалась, ми прочитали молитву. Через кілька років вона знову прийшла і сказала, що одужала, діагноз знятий. Господь лікує по вірі нашій. Якщо віриш у Бога — не сумнівайся. Людина, яка сумнівається, схожа на велику хвилю, що розбивається об скелі, й нічого від неї не залишається. Бог не хоче смерті грішника, Він прийшов спасти нас. А ми відходимо від Господа, ідемо до зла, а зло спричиняє хворобу і смерть.

— Кажуть, що на заході країни сім’ї міцніші, ніж в інших регіонах. Чи це так?
— Під час Таїнства Шлюбу молодята складають присягу на Святому Євангелії. Молода кладе руку на Євангеліє, молодий кладе зверху свою, я прикриваю єпитрахиллю, ставлю хрест, і наречений виголошує: «Я, такий-то, беру тебе собі за дружину і шлюбую тобі любов, вірність, подружню повагу і не залишу тебе до смерті». Потім так само повторює наречена. Це така присяга на все життя. Після звершення Таїнства я їм кажу: «Завжди пам’ятайте ці слова, якими ви заприсяглися на Святому Євангелії. Ваша любов вас з’єднала, і ніщо вас не повинно роз’єднати до кінця вашого життя. Якщо любов ваша роз’єднається, то ви станете перелюбниками. А перелюбники Царства Божого наслідувати не можуть. Якщо буде важко — моліться, якщо матимете радість — дякуйте Богу, але одне одного не залишайте, навіть на короткий час». Ця присяга підкріплює молодих людей, дарує їм терпіння. Дитина, що народжується у такій побожній сім’ї, надалі і власну родину будуватиме на прикладі своїх батьків.

Бесіду вела Тетяна Гончаренко

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.