ТРУДІВНИК (До 150‑річчя з дня народження Миколи Пимоненка)

«Автопортрет», бл. 1912 р.

Серед картин художника Миколи Пимоненка відсутні величні полотна, його творчий шлях не був позначений активними пошуками нового стилю у мистецтві, у його життєписі немає несподіваних поворотів, буремних подій чи геніальних осяянь. А проте він один із найвідоміших та найпопулярніших нині українських митців.

Усі найбільш значимі для подальшої реалізації себе та свого обдарування події в житті Миколи Пимоненка відбулися рано. Він народився 21 березня (9 березня за ст. ст.) 1862 р. у Києві в родині власника іконописної майстерні та різьбяра по дереву Корнилія Пимоненка. 

Микола рано почав учитися малюванню, так само рано отримав перші враження від народного побуту та життя, адже разом із батьком хлопчик їздив навколишніми селами, допомагаючи йому у спорудженні вівтарів та розписуванні церков. Вочевидь, здібності Миколи були винятковими для його віку: коли їх помітив батько, то віддав сина навчатись до іконописної школи при Києво-Печерській Лаврі; коли у 1876 р. їх помітив художник Микола Мурашко, він доклав усіх зусиль, аби переконати мецената Київської малювальної школи Івана Терещенка прийняти хлопця на навчання безкоштовно. Вже через два роки перебування у школі Микола Пимоненко, ставши кращим учнем, починає працювати репетитором молодших класів.
«Косовиця»
Закінчення школи давало Миколі право бути вчителем малювання, проте він прагнув більшого. 1882 року Микола вступає до Академії мистецтв у Петербурзі, але через важкий північний клімат та знач­ні нестатки у молодому віці отримує важку хворобу легенів, що мучитиме його все життя. За два роки художник був змушений покинути навчання та повернутися до Києва, проте вчителі Пимоненка — Ілля Рєпін та Володимир Орловський — вважали здіб­ності свого учня настільки особливими, що Миколі було дозволено надсилати свої роботи на академічні виставки як екзаменаційні. 
«Вечоріє», 1900 р.
Тож сім років потому художник отримав повноцінний диплом. Проте ще перед цим до Києва переїжджає вчитель Пимоненка — Володимир Орловський, талановитий художник-пейзажист. Учителя й учня пов’язувала не тільки дружба, вони були родичами та мешкали у Києві в одній садибі, адже Микола був чоловіком прийомної дочки Орловського Олександри. Винятково щасливий шлюб сусідував із на диво плідною дружбою. Саме впливові тестя приписують поетичні яскраві пейзажі жанрових картин Пимоненка.
Талант, помічники, вчителі, хвороба, робота, друзі, шлюб — усе це за перші 30 років життя. До наведеного переліку можна сміливо додати славу, адже полотна Миколи Пимоненка стають відомими та популярними вже у 90‑х рр. ХІХ ст. завдяки участі у виставках Товариства пересувних художніх виставок. Зовні здавалося, що все подальше життя Миколи  — один суцільний шлях визнання та винагород: статський радник, академік живопису, нагороджений орденом святої Анни за розписи у Володимирському соборі (образи святого Миколая та святої Олександри), член міжнародних художніх товариств та учасник міжнародних виставок (під час однієї з них Лувр викупив для свого зібрання картину Пимоненка «Гопак»).
«Ранок Христового Воскресіння», 1891 р.
Рибінський державний історико-архітектурний
і художній музей-заповідник
Неважко помітити, що переважна більшість винагород стосується не так конкретних визнач­них досягнень, як роботи художника загалом. Роботи щоденної, безперервної, часто виснажливої через слабке здоров’я, але улюбленої та захоп­леної. Від багатьох художників-жанристів свого покоління Пимоненка відрізняла осяйна закоханість у щоденне життя та простих людей. Можливо, тому у його творчості майже відсутні соціальні, тим більше політичні мотиви. Так само притлумлені акценти на етнографічних особливостях. 
«Із лісу», 1900 р.
Селяни та міщани (точніше, кияни) на його полотнах живі, наче на секунду завмерли, щоб рухатися далі; вони спілкуються, сміються, сумують, мріють, моляться… Єдина ідея, яку дозволяв собі пропагувати своїми творами Пимоненко, — зачарованість навколишнім життям в усіх його проявах, і саме ці прояви він ніколи не втомлювався відображати.
За своє 50‑річне життя Микола Пимоненко 27 років працював як самостійний та самобутній митець (його спадщина становить 180 закінчених картин, близько 400 етюдів і понад 100 малюнків). Учителем малювання (у Київській малювальній школі, потім — у Київському політехнічному інституті, крім того, був організатором першого у Києві державного художнього училища) він пропрацював 32 роки. «Він завжди носив із собою маленьку скриньку з полотном, пензлями й фарбами та альбомчик із олівцем», — писала у спогадах про чоловіка Олександра Пимоненко. Художник ані на мить не переставав працювати, реалізовуючи себе, свій талант. Сучасники згадували, що це сповнювало його сумну душу постійною радістю.
Катерина Усачова

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.