Три риби від святителя Миколая

Батюшка Михаїл, немолодий сільський священик, подався ловити рибу. Річка після паводка ще не увійшла у свої береги, не клювало, але батюшкою керувало почуття обов’язку, яке, втім, керувало ним завжди. Однак в останні дні це почуття вкрай загострилося. Наближалося свято Трійці, особливо шановане в тутешніх краях, а отже — з обов’язковими рибними пирогами. Проте у селі, де мешкав священик, жодного рибалки не лишилося.
А він ніяк не хотів залишити сусідів без святкового пирога. Ось і довелося взяти вудку і спуститися до річки. Слід зазначити, що діло було 22 травня, тобто на Миколин день, коли батюшка вже відслужив Літургію і повернувся додому.
Підійшовши до води, він насамперед перехрестився, а потім звернувся до святителя Миколая, архієпископа Мір Лікійських, чудотворця. Звернувся не вголос, а подумки. Мовляв, так і так, я розумію, що риба зараз не клює і клювати не може. Але мені вкрай потрібні дві рибки: для директора школи Петра Олександровича і для Євстолії. Лише дві! Петро Олександрович, хоч він до церкви не ходить, мужик непоганий, тямущий — це ж він дозволив викладати мені Закон Божий, а районна влада перешкоджала, заважала… Знову ж узимку: вечорами, бува, вийдемо на вулицю, поговоримо, і котики наші поряд сидять — такі собі присутні. Мій Барсик з його Мурочкою дуже дружний.
Ну ось. А в минулий сінокіс син Петра Олександровича — Олександр Петрович — потонув: від спеки перегрівся, пірнув у річку — серце й обмерло. Річка ж у нас ціле літо холодна. Молодий хлопець був — 30 років, теж у школі працював: учителем фізики. Троє дітлахів залишилося.
Я його під батькові іменини саме відспівував — під свято Петра і Павла. Кажуть, у колишні часи до Петрового дня не косили, але тоді, може, клімат нормальний був? А тепер — годі зрозуміти. Петро Олександрович з дитинства погодний журнал веде — півстоліття вже, і виходить, що нинішня погода жодному розумінню не підлягає.
І ось, думаю, сядуть вони всією сім’єю за святковий стіл, а рибного пирога немає. Завжди рибник був, і раптом не стало. Петру Олександровичу самому тепер не зловити: хворіє він сильно. Цього року навіть до річки не спускався.
Викладаючи таким чином свій інтерес, отець Михаїл тим часом закинув вудку і вдивлявся в поплавок. Поплавок не ворушився. Схаменувшись, батюшка спішно додав, що сім’я у директора школи не маленька: дружина, донька з чоловіком, невістка, троє онуків, — тож і рибник потрібен великий, щоб усім вистачило. І, сподіваючись на розуміння, попросив у святителя Миколая помолитися перед Господом за недостойного ієромонаха Михаїла.
Тут поплавок різко пішов під воду, батюшка підсік і витягнув на берег щуку: вперше у житті йому довелося зловити на черв’яка, та ще й біля самого берега, таку велику щуку. Волосінь не витримала і обірвалася — добре, що рибина була вже на землі. Він подякував Господу, зв’язав волосінь і знову закинув вудку. Після чого став розповідати про сусідку Евстолію.
Про те, що вона нещодавно овдовіла, що покійний чоловік її — дід Сергій — під час війни був підводником. Останню обставину отець Михаїл повторив і навіть зробив невелику паузу, натякаючи цими знаками, що розраховує на особ­ливу прихильність святителя Миколая до моряків. Повідомив, що на службу Евстолія ходить кожного недільного дня і щоразу приносить березове полінце для опалення. Така ось лепта вдовиці. Раніше-бо дід Сергій ставив на річці сіточку, а тепер Евстолія може без пирога залишитися. У зв’язку з її самотністю та малою комплекцією батюшка і рибку просив дрібну. Тільки одну!
Попалася плотиця грамів до 600: з такої виходить соковитий пиріг класичного розміру. Ще раз подякувавши Господу, а потім і святителю Миколаю за швидко почуті молитви, батюшка змотав вудку і пішов додому.
Усе, що відбувалося до цієї хвилини, навряд чи здивує віруючу людину: завдяки молитвам, відомо, і не таке трапляється, — найцікавіше почалося саме тепер. Отець Михаїл раптом зупинився і в повному сум’ятті вимовив: «Господи, прости мене, грішного: про Анну Василівну забув!».
Його охопило почуття палючого сорому: просив дві риби, дві отримав, і після цього починає молитися ще про одну? Ну, звичайно ж, сором! «Господи, якщо можеш, прости!» — повторював він. У благаннях повернувся до річки, але закидати вудку не поспішав, вважаючи це божевільною зухвалістю. Спочатку слід було пояснити. І знову подумки: мовляв, так і так, потрібна третя риба. Анна Василівна, звичайно, превелике стерво! Тут отець Михаїл злякано озирнувся — чи не чув хто його лайливої і засуджувальної думки? Але поруч нікого не було. Цікаво, що святителя Миколая, до якого, власне, і було розумове послання, батюшка при цьому анітрохи не забоявся. І потім розповів, що стара розпускає про нього всілякі чутки, що не дає користуватися своїм колодязем — найближчим від будинку священика, і тому доводиться ходити з відрами мало не за тридев’ять земель. Але це все — дурниці, визнавав батюшка: чутки і плітки для нас — ніби ордени та медалі, подорожі з відрами — гімнастика. Головне — в Анни Василівни батько священиком був, його в лихі роки замучили. Батюшку Михаїла бентежила майбутня зустріч із ним. Дійсно, зустрінуться ТАМ, а протоієрей Василій і запитає: «Що ж ти — не міг моїй дочці рибки для пирога впіймати?». Тож, продовжував міркування отець Михаїл, хоч вона і капосниця, та рибинку треба зловити: може, це останній пиріг в її житті. А що вредна, мовляв, — не її провина: скільки вона змалку  через батька-священика зазнала! І попросив ну хоч малесеньку рибку. Клюнув якийсь підлящик — на невеликий пиріжок. Отець Михаїл сказав: «Усе, усе, винен, йду», — і без зупинки до села.
Звістка про вдалу риболовлю облетіла околицю, народ побіг до річки. Ловили день, ловили другий — усе дарма. Вирішили, що священик зловив випадково, через непорозуміння, і заспокоїлися.
Священик Ярослав Шипов

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.