ТОЙ, ХТО ПОЛЮБИВ ЧЕСНОТУ. Преподобний Дорофей, з обителі авви Серіда (день пам’яті — 18 червня за н. ст.)

Порівняно невелика письмова спадщина цього Божого угодника отримала широку популярність у християнському світі та стала класикою аскетичної літератури. Перу преподобного авви Дорофея належить понад 20 повчань, 10 послань, 87 питань із записаними відповідями преподобних Варсонофія Великого та Іоанна Пророка. Крім того, відомі його 30 слів про подвижництво, а також запис настанов преподоб­ного авви Зосими, які знаходяться в рукописному вигляді. Багато зі згаданих праць дуже любили на Русі та користувалися великою популярністю нарівні з «Ліствицею» преподобного Іоанна Ліствичника і творіннями преподобного Єфрема Сиріна. Праці святого Дорофея наповнені глибиною духовної мудрості, вирізняються чітким, відточеним стилем, простотою і доступністю викладу.

Праведник жив у VI ст. і був родом з палестинського міста Аскалон (сучасн. Ашкелон, Ізраїль). Дитячі та юнацькі роки Дорофея минули в місті Газа, де він і здобув освіту. Ось як святий описує цей час: «Коли навчався я зовнішнього вчення, то спочатку дуже обтяжувався вченням, так що коли приходив брати книгу, то йшов ніби до звіра. Але коли став я примушувати себе, то Бог допоміг мені, і я так звик, що не знав, що їв, що пив, як спав, від теплоти, що відчувалася при читанні. Ніколи не могли заманити мене на трапезу до кого-небудь із друзів моїх, навіть не ходив до них і для бесіди під час читання, хоча любив я товариство і любив друзів моїх. Коли відпускав нас філософ… я відходив туди, де жив, не знаючи, що буду їсти, бо не хотів витрачати часу для розпорядження щодо їжі».

Праведник прийняв чернечий постриг в обителі преподобного Серіда і став келейником святого Іоанна Пророка, перебуваючи у нього в послуху близько десяти років. «Коли прийшов я в монастир, — згадував авва, — то казав собі: якщо стільки любові, стільки теплоти було для зовнішньої мудрості, то тим більше має бути для чесноти, — і тим паче зміцнився».
Головним заняттям подвижника стало зустрічати паломників, які приходили в обитель, і влаштовувати їх у готелі. На кошти свого рідного брата Дорофей побудував у монастирі лікарню, в якій також прислужував. Ось як описує цей період свого життя сам преподобний: «Тоді я щойно встав від хвороби тяжкої. І ось приходять прочани увечері, — я проводив з ними вечір, а там погоничі верблюдів, — і їм готував я потрібне; багато разів траплялося, що, коли відходив я спати, виникала інша потреба, і мене будили, — а потім наближався час молитви». Щоб боротися зі сном, преподобний Дорофей попросив одного ченця будити його до служби, а іншого — не давати йому заснути під час богослужіння. «І повірте мені, — каже праведник, — я так поважав їх, ніби від них залежало моє спасіння».
Після смерті святого Іоанна Пророка преподобний Дорофей залишив монастир авви Серіда, щоб стати пустельником. Але незабаром навколо усамітненої келії подвижника почали селитися ті, хто, як і він, прагнув досягти Царства Небесного. Так виник новий монастир, де святий Дорофей став ігуменом. Цей послух праведник ніс до кінця життя. Завдяки найближчому учню авви, преподобному Досифею, нам відомо, як ченці сприймали свого ігумена. «До братії, яка подвизалася з ним, — говорить преподобний Досифей, — він ставився із соромливістю, зі смиренням та привітно, без гордості й зухвалості; йому були властиві добродушність і простота, він поступався в суперечці, — а це ж початок благоговіння, доброзичливості й того, що солодше за мед — однодушності, матері всіх чеснот».
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.