ТІ, ЩО ВИТЕРПIЛИ ДО КІНЦЯ. Мученик Сухій Месукевійський, Грузинський, і дружина його (день пам’яті — 28 квітня за н. cт.)

Після спалення їхнi тіла булo порубанo та розкиданo по всій горі Сукакеті, від чого святі страждальці й отримали назву Месукевійських мучеників, або Сукакетських. Ця подія стала одним iз характерних епізодів для історії ранньохристиянської Церкви, а відбулася вона близько 123 р.

Їх було 17: Сухій, Андрій, Анастасій, Талале, Феодорит, Івхіріон, Іордан, Кондрат, Лукіан, Мимненос, Нерангіос, Полієвкт, Яків, Фока, Доментіан, Віктор та Зосима. Усі вони походили з вельмож і обiймали високі посади при дворі Албанського царя (територія сучасного Азербайджану). За дорученням правителя Сухій разом із 16-ма своїми соратниками вирушили у вірменську столицю — м. Арташат, щоб супроводжувати туди доньку Албанського царя Сатеніку, яка була дружиною вірменського правителя Артаксара. Тодi у місті проповідував Євангеліє священик Хризос, який був висвячений у сан апостолом Фаддеєм. Слова про воскреслого Христа глибоко зворушили серця 17-ти грузинiв, які прийшли в Арташат, і вони стали учнями Хризоса. Святе Хрещення Сухiй та його соратники прийняли у водах Євфрату. Під час звершення Таїнства вони удостоїлися явлення Самого Господа Слави Іiсуса Христа. На місці Хрещення святі встановили хрест і назвали його «Хрестом Благовіщення». Після мученицької смерті священика Хризоса духовне керівництво братією взяв на себе Сухій. Незабаром подвижники переселилися у дикі місця гори Сукакеті. Їхньою їжею була убога гірська рослинність, а питтям — холодна джерельна вода.
У цей час в Албанії царський трон посів правитель Датіанос. Коли він дізнався про колишніх вельмож, які прийняли християнство і стали подвижниками, то негайно розпорядився розшукати їх, навернути до колишньої віри, щоб вони змогли продовжити служіння при дворі. З цією метою було сформовано військовий загін на чолі iз царським наближеним на ім’я Барнапас. Коли він розшукав Сухія та його сподвижників, то взявся переконувати праведників зректися Христа. Отримавши рішучу відмову після численних умовлянь, Барнапас вдався до тортур. Потiм усі 17 подвижників були хрестоподібно прибиті цвяхами до землі та спалені живцем. Вмираючи, святий Кіндрат, а за ним й інші мученики співали 21-й псалом: Боже мій! Боже мій! чому Ти мене покинув?.. (Пс. 21: 2).
Минуло чимало часу, перш ніж святі останки сповідників було поховано. Тільки у IV ст. християни виявили розкидані нетлінні мощі грузинських мучеників. Бiля місця їхнього поховання стояла скеля, на якій було залишено напис з іменами тих, хто віддав життя за Христа. У тому ж столітті просвітитель Вірменії священномученик Григорій побудував там храм, при якому з часом була влаштована чернеча обитель. А на місці, де святий Сухій і його сподвижники віддали душі Господу, із землі забило цілюще джерело.
Підготував Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.