Свято Преображення та його історія

Свято Преображення Господнього стало місцево відзначатися в Палестині з IV ст., з часу, коли імператриця Єлена побудувала на г. Фавор храм на честь Преображення. На Сході свідчення про свято належать до V ст. Святкові Сло­ва про Преображення є у Єфрема Сиріна, Іоанна Златоуста, Кирила Олександрійського та інших святих отців.

Євангелія оповідають, що Іісус пророчо сказав: «…істинно говорю вам, що деякі з тих, що стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9: 1), а через шість днів узяв трьох найближчих учнів: Петра, Якова та Іоанна, і зійшов разом з ними на гору помолитися. Там, під час молитви, Він «преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17: 2). При цьому явилися два старозавітних пророки, Мойсей та Ілія, які розмовляли з Іісусом «про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі» (Лк. 9: 31). Побачивши це, вражений і перестрашений Петро сказав: «Равві! добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один, та Ілії один» (Мк. 9: 5). Після цих слів з’явилася хмара, що осяяла всіх, і учні почули голос із хмари: «Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17: 5). Спускаючись з гори, Іісус заборонив учням говорити про побачене ними, «доки Син Чоловічеський не воскресне з мертвих» (Мк. 9: 9). Про цю подію повідомляють усі євангелісти, крім Іоанна (див.: Мф. 17: 1–6, Мк. 9: 1–8, Лк. 9: 28–36).

Традиційно місцем Преображення вважають г. Фавор у Галілеї, однак існує версія, що місцем Преображення був один з відрогів г. Єрмон (Хермон) в околицях Кесарії Филипової.

Згідно з євангельським текстом ця подія відбулася в лютому, за 40 днів до Пасхи, але Православна Церква перенесла святкування на 6 серпня (19 серпня за н. ст.) для того, щоб воно не припадало на дні Великого посту. При цьому на 40-й день після Преображення завжди святкується Воздвиження Хреста Господнього, коли Церква знову згадує хресні страждання Спасителя. Тому навіть у день віддання співається не катавасія свята Преображення, а катавасія Воздвиження.

Паримії свята

Три паримії (старозавітні читання) цього свята оповідають про явлення Бога Мойсею та Ілії на г. Синай, бо дуже доречно, щоб великі боговидці Старого Завіту були присутні при явленні слави Божої в Новому Завіті, вперше бачачи Його людськість так само, як учні вперше бачили Його Божество.

Перша паримія

У першій паримії (Вих. 24: 12–18) ми чуємо про сходження Мойсея на г. Синай для отримання заповідей Божих. Про них перед цим було оповіщено народу, і всі висловили згоду слідувати велінням Божим. Але Бог, знаючи мінливість волі як окремої людини, так і цілого народу, наказав Мойсеєві піднятися на гору й бути там до часу, який Він укаже. Він обіцяв дати Мойсеєві кам’яні скрижалі, на яких будуть закарбовані заповіді. Скрижалі — це дві кам’яні дошки, на яких кожне слово Закону було наче висічене, тобто незмінне на всі віки, постійне, непохитне, тверде, надійне, безсумнівне. Вони були написані Богом, дані Богом народу, і Бог обіцяв зберігати Свій народ, якщо народ буде вірний Йому. Скрижалі Завіту кам’яні, як знак міцності, але вони цілком легко піднімалися; це символізувало те, що виконання велінь Божих під силу як окремій людині, так і всьому народу.

На Синай Мойсея супроводжував Іісус Навин, якого Мойсей готував собі в наступники, але на вершину гори піднявся лише пророк, де сам на сам розмовляв з Богом. Біля підніжжя гори залишилося 70 старійшин, яким Мойсей заповідав у мовчанні чекати його. Коли Мойсей піднявся на вершину гори, то побачив хмару — знак присутності Божої. Слава Божа, немов світлосяйна хмара, шість днів покривала гору, і всі шість днів Мойсей мовчки чекав, коли Господь покличе його. Навіщо так довго? Щоб за цей час, залишивши «всяку житейську турботу», мовчки, зосереджено, благоговійно споглядаючи близьке й недоступне сяйво Божества, підготуватися до бесіди з Богом. Хмара тільки Мойсею здавалася світлосяйною і не лякала його, ізраїльтяни ж бачили її як грозову, що постійно пломеніла спалахами блискавок, тож вершина гори їм здавалася вогненною.

Коли Мойсей почув заклик, то зійшов на вершину, увійшов у хмару і пробув там 40 днів, включаючи і ті шість днів, які провів в очікуванні. Чим він харчувався тоді? Швидше за все, він навіть не думав про їжу. Якщо натхненні якоюсь ідеєю творці земних цінностей можуть забути на час про все на світі, то тим паче Мойсей, підготовлений колишнім досвідом утримання і захоплений горнім світом, що відкрився йому, міг не думати про жодні життєві потреби.

Чому цей момент Виходу згадується на Преображення? Бо Преображення нагадує сходження Мойсея на Синай і явлення йому Бога у хмарі. Ось які паралелі можна провести: Синай був покритий хмарою, в якій звучав голос Божий, — і Фавор зодягнувся хмарою, з якої учні Христові почули голос Отця Небесного. На Синай були допущені обранці народу — і на Фавор піднялися лише обрані з обраних учні Христові. На Синаї Мойсей перебував у трепеті та радів близькості Божій — і на Фаворі учні спочатку закричали від страху (див.: Мк. 9: 6), а потім зраділи так, що не пам’ятали і не розуміли того, що говорили.

На Синаї Мойсей отримав заповіді Божі — і на Фаворі учні почули стисле висловлення волі Отця Небесного, Який у небагатьох словах засвідчив про Христа як про Свого улюбленого Сина, велівши: «Його слухайте». Це можна назвати двома новозавітними скрижалями, на яких утверджувалися віра і послух.

Мойсей отримав заповіді Старого Завіту на Синаї і, з’явившись на Фаворі, підтвердив кінець Старого і початок Нового Завіту, схиливши перед Христом голову, як колись на Синаї перед Богом. Мойсей приніс народу заповіді Божі, а учні Христові передали всім веління слухати Господа, Який сказав у Євангелії все необхідне для спасіння.

Друга паримія

У другій паримії (Вих. 33: 11–23; 34: 4–6, 8) продовжується оповідь про Мойсея. Поки він був на Синаї, народ (хоча й обіцяв зберігати заповіді) робив, що хотів. Мойсея не було поряд, і всі, як нерозумні діти, відразу ж повернулися до звичного: свято врожаю гучно відзначали перед відлитим биком. Бог дав знати про це Мойсеєві, маючи намір знищити народ, такий невірний і непостійний. Мойсей почав благати Бога пробачити народ. Просити на віддалі легше. Тільки-но Мойсей почав спускатися з гори і сам побачив гуляння і танці перед биком, відразу з досади розбив скрижалі. Навіщо вони, якщо люди не хочуть ні про що думати? Марне знамення порушеного завіту — розбиті скрижалі — тільки терзали душу Мойсея, який ще зберігав у пам’яті велич милості Божої до народу. Наступного дня, покаравши призвідників безчинства і розбивши ідола, Мойсей знову пішов на гору, де 40 днів молився про прощення неслухняного народу. Господь змилостивився, але сказав, що тепер Сам Він не супроводжуватиме їх, а накаже Ангелу Своєму. До цього шатро, що тимчасово заміняло скинію, перебувало посеред народу. Над ним часом з’являвся світлосяйний стовп як знак присутності Божої. Мойсей входив у шатро і розмовляв з Богом. Тепер шатро було поза табором. Кожен міг дивитися на нього лише здалеку, знаючи, що викликано це гріхопадінням народу. Мойсей входив у шатро, до якого ніхто не смів наблизитися. Знаючи це, легше зрозуміти сенс рядків паримії.

«Глагола Господь к Моисею…» Спілкування Мойсея з Богом дивовижне тим, що Господь без посередника, не в прикровенних образах чи знаменнях, а просто, як друг, розмовляв, відкриваючи цим йому таємницю Свого благовоління. Таємниця ця полягає в тому, що Бог може усунути всі перепони, не підкреслювати різниці між Творцем і творінням, щоб людина повірила: Бог хоче бачити в ній друга. Зі старозавітних праведників лише Мойсей явив нам такий приклад. Близькість спілкування з Богом зміцнювала Мойсея в трудах його надзвичайного служіння. Для народу це теж було важливо, щоб він вчився поважати і слухатися для своєї ж користі. Мойсей входив у шатро для бесіди з Богом, залишаючи як вартівника Іісуса Навина. Тепер, пам’ятаючи сказане про Ангела, Мойсей говорить Богу, що не знає, хто буде вести їх. Говорить це тому, що в душі він дуже не хотів, щоб Бог відступив від Свого народу. Нагадуючи про колишні обітниці Мойсею, вождь народу Ізраїлевого просить явних доказів того, що Бог знову буде з ними, буде їхнім керманичем і тим самим доведе всім племенам і народам, що народ ізраїльський — Божий, обраний народ. Бог обіцяє вести народ, як і раніше, і покоїти його. Проте Мойсей наполегливо повторює, що готовий відмовитися від надії прийти в обітовану землю, готовий залишитися в пустелі, якщо Бог Сам не піде з ними. Чому Мойсей не хоче заспокоїтися? Він не впевнений у людях, боїться за них і поспішає заручитися обітницею Божою, хоче знову почути від Бога, що Господь не залишить народу Свого, якщо він і знову виявиться непостійним і невірним. Бог підтверджує раніше дану Мойсеєві обітницю. Пророк з ще більшою звагою просить показати славу Божу. Чого він хоче? Слава Божа була явлена йому у хмарі, він бачив її на Синаї, у скинії. Тепер він хоче бачити Бога віч-на віч. Хоче, щоб ніщо не заважало, не закривло, не туманило цього видіння: ні хмара, ні дим, ні вогонь, ніяка тінь. Бог йому обіцяє, додаючи: «воззову о имени Моем», тобто через Бога Сина, Який може являтися в чуттєвому образі. Зараз, як відповідь Бога, Мойсей чує: «помилую, егоже аще милую», тобто  милість і щедрість відкриє йому Бога, але побачити Бога віч-на-віч неможливо ні для кого зі смертних. Безпечніше Мойсею сховатися в ущелині скель, і Бог покриє його, щоби промені Божества не зашкодили немічній людині, навіть якщо це Мойсей. Після цього звелено було підготувати нові скрижалі і зійти на Синай. Там знову будуть написані заповіді Божі. На Синаї Мойсей бачить славу Божу і вклоняється Богові у благоговійному трепеті.

На Преображенні це читається тому, що на Фаворі Мойсей побачив обітуване йому Богом: через Іісуса Христа він побачив Бога віч-на-віч, як і просив раніше. Він отримав виконання прохання через віки. Тепер не треба ховатися в ущелину, тепер в особі Бога Слова Мойсей бачить підтвердження обіцяної милості і щедрот. Ставши Боголюдиною, Син Божий, Якого могли бачити люди, — Той самий неприступний Бог, Який зберігає вірність обраному народу, зараховуючи до числа обранців усіх вірних християн. У Новому Завіті обітниці Божі набули повної ясності й конкретності для тих, до кого звернене слово Боже: «Його послухайте».

Третя паримія

Третя паримія (3 Цар. 19: 3–9, 11–13, 15–16) присвячена другому свідку слави Преображення — пророку Ілії.

Пророк Ілія чудесно довів усьому народові істинність отцівської віри в єдиного Бога, звільнив його від впливу служителів Ваала і втік від гніву Єзавелі. Здавалося б, навіщо йому, який запечатав небо і звів дощ, боятися Єзавелі? Блаженний Феодорит говорить, що й пророку (особливо після явлених чудес) допускалося перенести тяжкий стан душі, щоб не підпасти під владу гордощів. Страх ослаблює душу, пригнічує, а пережите нагадує про власну неміч. Ілія боявся Єзавелі не тому, що вона могла його вбити. Смерть здавалася йому позбавленням від страждань. Йому була нестерпною думка про те, що лють Єзавелі призведе до викорінення істинного богошанування. Він втік у Вірсавію, але там не залишився, пішов у пустелю один, відпустивши слугу. Цілий день йшов Аравійською пустелею, саме там, де колись проходили ізраїльтяни, на шляху до землі Обітованої. Гнітючий настрій не розсіювався. Присівши в невелику тінь ялівцевого куща, втомлений, голодний, засмучений, його терзала думка про те, що всі його зусилля відновити справжнє богошанування ні до чого не привели. Здавалося, що легше вмерти, ніж миритися з цим. І Ілія просить у Бога смерті. З такими думками він заснув під цим кущем. Ангел Божий розбудив його, велів встати і поїсти. Ілія побачив хліб і воду. Навряд чи він ясно бачив Ангела (якби так було, він би остаточно прокинувся і більше не заснув), швидше за все він був у напівдрімоті. Воду і хліб він не тільки бачив, а й підживився, заснувши знову. І знову його будить той самий голос. Ілія знову їсть, остаточно прокидається і розуміє, що треба йти. Встає і йде до Хориву. Йшов Ілія 40 днів і ночей. Чому так довго? Мабуть, він ледве рухався, не в змозі подолати внутрішнього розслаблення, посиленого втомою, вимушеним постом, труднощами шляху і поганим настроєм. Нарешті він знайшов печеру і сховався в ній. Господь кличе його: «Навіщо ти тут, Іліє?». Ілія повторює те ж саме: вівтарі зруйновано, пророків Божих вбито, залишився він один, і його шукають, щоб убити. Правда, смерті собі він уже не просить, але гіркота самоти отруює життя. Надія на Бога й віра в Нього ще не окрилили його збентеженої душі. У відповідь Господь велить йому завтра вийти з печери і стати на відкритому місці. Він почує бурю, від якої тріскатимуться гори і падатиме каміння. Бурю змінить землетрус. Пронесеться вогонь. Все це ознаки наближення Господнього, як було і на Синаї. Але присутність Божа не в цих могутніх і жахливих явищах. Господь відкрився в тихих звуках легкого вітерцю. І ось, коли Ілія відчув присутність Божу, він знову повинен був відповісти на запитання: навіщо він тут? Він повторив те ж саме, але вже без скарг і сум’яття. Тепер він сповідує Богові свою провину: малодушність і страх. Господь наказав йому повернутися туди, звідки він утік, і продовжити своє служіння.

Чому пророк Ілія, який був свідком Преображення Господнього на Фаворі, представлений у це свято спогадами не кращих своїх днів? Можливо, для того, щоб ніхто ніколи не вважав, що може без Бога чогось досягти, щось зрозуміти, засвоїти. Пророк Ілія був ревний і рішучий, поки Бог давав йому мужність і сили. Той же пророк пережив втому і малодушність, коли Бог дав йому зрозуміти, що все творить Він, а людина лише тоді сильна і смілива, коли з нею перебуває Господь. Приклад пророка Ілії, який відчув Бога в легкому подиху вітерцю і сповідав Йому свою неміч і страх, буде для всіх вірною вказівкою шляху: до сяйва слави Божої на Фаворі великі обранці Божі йшли шляхом важким, скорботним і самовідданим. Тут, на Фаворі, для Ілії було і одкровення Святої Трійці у словах: «изыди, и стани… пред Господем». Господь (тобто Бог Отець) говорить і Господь закликає предстояти Господу (Богу Сину), що можливо почути і зрозуміти дією Святого Духа. Слідуючи цьому велінню вже остаточно, пророк Ілія представ перед Господом Іісусом Христом на Фаворі. Обидва вони: і пророк Ілія, і пророк Мойсей явили Новозавітній Церкві зв’язок часів і виконання велінь Господніх, для яких немає перешкод, немає переміни, немає минулого. Все Боже живе і перебуває завжди.

Ніби продовжуючи ці паримії, преподобний Єфрем Сирін у своєму слові на свято Преображення наводить зв’язок між Старим і Новим Завітом у цій події: «Раділи Пророки, бо побачили тут Його людськість, якої раніше не бачили. Раділи й Апостоли, бо побачили тут славу Його Божества, якого раніше не розуміли, і почули голос Отця, який свідчив про Сина… Триєдиним було тут свідоцтво: глас Отця, Мойсей та Ілія. Вони предстояли перед Господом, як служителі, і дивилися один на одного, — Пророки на апостолів, і Апостоли на пророків, святий Мойсей бачив освяченого Симона — Петра, домоправитель, поставлений Отцем, дивився на домоправителя, поставленого Сином; Старозавітний цнотливо непорочний Ілія бачив новозавітного непорочної чистоти Іоанна, той, хто вознісся на вогненній колісниці, дивився на того, хто лежав на полум’яних персах Христових. Таким чином, гора являла собою Церкву, бо Іісус поєднав на ній два Завіти, прийнятих Церквою, і показав нам, що Він є Подателем обох».

Підготував
Максим Мудрак

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.