СВЯТИЙ ЕДУАРД — КОРОЛЬ-СТРАСТОТЕРПЕЦЬ

Православна Англія. Багатьом це словосполучення може здатися незвичним, бо сьогодні у Великобританії діє безліч християнських конфесій, серед яких домінує англіканство, тоді як православні займають одне з останніх місць за кількістю парафіян. Проте так було не завжди. Першим, хто посіяв насіння християнської віри на Британських островах, був святий апостол від сімдесяти Аристовул, брат апостола Варнави і співпрацівник апостола Павла.

До 1051 р., коли в розколі опинилася вся Західна частина Вселенської Православної Церкви, Православна Церква в Британії прославила у лику святих понад двохсот мучеників, святителів, преподобних, благовірних королів і страстотерпців. Через майже тисячу років ми спробуємо воскресити їхні імена і прославити Бога, дивного у святих Своїх.
Руїни замку Корф сьогодні є однією з найчудовіших історичних пам’яток на півдні Англії. До недавнього часу його стіни були будівельним матеріалом для навколишніх мешканців. А тепер руїни взяті під охорону і дбайливо охороняються. Коли був заснований замок, ніхто не знає. Однак у другій половині X ст. на його місці вже були досить потужні укріплення. Вони були настільки міцними, що власники замку могли відчувати себе в ньому в безпеці.
Поряд із замковою горою біг струмок, залишки якого можна бачити й тепер. У 979 р. його дзеркально-чисті води обагрилися кров’ю з рани молодої людини, яка бездиханно лежала на дні струмка. Незабаром тіло юнака було знайдено. Декілька людей схопили його за ноги і потягли до хатини, що стояла неподалік. Прикривши мерця першим-ліпшим лахміттям вони залишили його до ранку в цій хатині. У ній жила одна літня жінка, сліпа від народження. Залишившись з тілом наодинці, вона раптом відчула присутність навколо себе такого яскравого світла, що від здивування вигукнула: «Господи, помилуй!», — й одразу  ж прозріла. Тепер вона могла подивитися на джерело свого зцілення. Жінка підняла лахміття й побачила тіло юнака, яке лежало на столі в ошатному одязі, з якого все ще точилася вода. Це був король Англії святий страстотерпець Едуард. Сьогодні на тому місці, де сталося диво, стоїть храм, а води струмка, в якому лежало тіло страждальця, отримали цілющу силу й до тепер приносять користь тим, хто хворіє на очі.
Вранці за тілом повернулися ті, що витягнули його з води. Коли вони побачили жінку, яка зцілилася від сліпоти за ніч, вони злякалися. До тями їх привела королева Ельфреда, мачуха мертвого короля, що зажадала скоріше віддати тіло пасинка землі. Король був похований без будь-яких почестей і церемоній у безіменній могилі. Незабаром на трон зійшов зведений брат короля Едуарда Етельред, а про його попередника королева-мати намагалася не згадувати і радила не робити цього іншим. Покірливе мовчання підданих було на руку англійському двору, який докладав багато зусиль, щоб викреслити з народної пам’яті чотири роки правління Едуарда. Це були непрості чотири роки. Вони пройшли під знаком внутрішніх негараздів, голодних повстань, міжусобних розбратів знаті й настійних спроб верховної влади навести порядок.
Головною причиною проб­лем, що звалилися на голову юного Едуарда, були реформи, які проводилися в Церкві, ініційовані його батьком — святим королем Едгаром Миролюбним, який вирішив упорядкувати життя монастирів, храми і землі яких поступово зайняли парафії, де служили одружені священики. Едгар повернув монастирям церкви й земельні наділи, цим він викликав хвилю обурення не тільки з боку одруженого духовенства, а й знаті, оскільки парафіяльні священики, як правило, перебували в тісних родинних зв’язках із сильними світу цього. Своїм авторитетом Едгар Миролюбний зміг загасити внутрішній розбрат, але у 975 р. він помер. Подальше правління мав успадкувати один з двох його синів. Ситуація погіршувалася тим, що дванадцятирічний Едуард і семирічний Етельред були синами одного батька, але різних матерів. Після смерті короля Едгара його старший син Едуард залишився круглим сиротою, тоді як Етельред перебував під опікою своєї матері Ельфреди. Остання негайно зажадала увінчати короною свого рідного сина, всупереч традиції, за якою спадкоємцем трону міг стати тільки старший син померлого правителя. 
Річ у тім, що Ельфреда ще за життя Едгара отримала право носити королівські відзнаки, чого не було у матері Едуарда. Факт народження від двох коронованих батьків, на думку королеви-вдови, давав Етельреду перевагу. Супе­речка про наступництво була розв’язана завдяки втручанню архієпископа Кентерберійського — святого Дунстана, який, як вимагали того закони наступництва, помазав на царство Едуарда, а не його молодшого брата. Конфлікт було вичерпано, але, як виявилося, ненадовго.
Щоб в Англії знову запанували мир і порядок, новому королю необхідно було остаточно вирішити питання про монастирські землеволодіння і храми, які після смерті Едгара почали розкрадатися місцевою знаттю. Противники реформ стали ще сміливішими у своїх розбійних діях, коли отримали підтримку з боку впливового аристократа Елфера. Проте Едуард і архієпископ Дунстан твердо відстоювали інтереси чернецтва. Вирішення спору було віддано на розгляд собору, що зібрався в Кіртлінгтоні (графство Оксфордшир) у 977 р. Суперечки на засіданнях настільки загострились, що під час дебатів помер єпископ, який був учителем молодого короля. Обговоренням того самого питання був зайнятий і собор в Калні (графство Уїлтшир). Коли суперечка досягла кульмінації, архієпископ Дунстан заявив: «Тепер, коли я постарів, ви вирішили згадати старі образи. Я не здаюся, і нехай Вищий Суддя вирішить справу Своєї Церкви». Коли він вимовив ці слова, стався землетрус. У цей момент підлога на верхньому поверсі будівлі, в кімнаті, де відбувалися збори, провалилася. Вціліла лише балка, на якій стояв архієпископ. Проте думку короля так і не було прийнято. Противники реформ об’єдналися навколо королеви Ельфреди, оскільки вважали, що якщо престол посяде її син, це допоможе якнайшвидшому вирішенню накопичених проблем. Задум щодо зміни влади визрів швидко. Тепер тільки залишилося його втілити.
18 березня 979 р. король Едуард з невеликою свитою полював неподалік від замку Корф. Юний правитель вирішив відвідати свого брата Етельреда й вирушив до фортеці. Під’їхавши до воріт, правитель помітив, що залишився зовсім один: його слуги, жартуючи, раптом роз’їхалися в різні боки. Дізнавшись про приїзд Едуарда, мачуха удавано висловила свою дружелюбність і запросила сина до своїх покоїв. Король відмовився, сказавши, що бажає поговорити з братом. У цей момент до нього підійшов слуга Ельфреди і, поцілувавши, запропонував випити вина. Коли царствений юнак підніс чашу до уст, слуга вихопив ніж і завдав йому смертельної рани. Убитий Едуард впав з коня, заплутавшись однією ногою в стременах, у ту саму хвилину кінь здригнувся й поніс тіло страждальця до лісу. Коли короля знайшли, він лежав у струмку вже мертвий.
Дізнавшись про все це від наближених, Етельред був сильно засмучений. Скорботою про загиблого сповнилось і серце архієпископа Дунстана. Коли владика помазував на царство Етельреда, то передрік Англії лихі часи. Після смерті святителя у 988 р. його пророцтво почало збуватися. На острів вторглися орди данців-язичників і після більш ніж двадцяти років кровопролитних війн повністю заволоділи ним. Етельред царював майже сорок років: з 978 до 1016 року. За час свого довгого перебування при владі він так і не завоював любові своїх підданих, завівши країну в хаос війни,  за що й отримав прі­звисько Нерозумний. На відміну від своєї матері, король Етельред щиро шанував пам’ять убитого брата, про святість якого говорили численні факти. Не минуло ще й одного року правління нового короля, як над місцем поховання Едуарда жителі тих місць помітили вогняний стовп, який силою свого сяяння привертав увагу всієї округи. Зібравшись, люди викопали нетлінне тіло страстотерпця і поховали його біля храму на честь Пресвятої Богородиці в Уорхемі. Дізнавшись про безліч чудес, що відбувалися на місці поховання праведника, аристократ Елфер покаявся й організував на свої кошти урочисту церемонію перенесення мощей святого до жіночого монастиря у Шафтсбері. Дорогою до обителі до святих останків Едуарда піднес­ли двох хворих, які ледве могли пересуватися. Коли ж вони приклалися до мощей свого короля, то на очах у всіх встали з нош і пішли абсолютно здоровими. Прославивши Бога, учасники процесії благополучно дісталися до монастиря. Про те, що Едуард праведний і догодив Богові, з часом стало очевидно й Ельфреді. Вона вирішила попросити прощення у мощей свого прийомного сина. Але на дорозі до Шафтсбері кінь королеви раптово зупинився й, незважаючи на крики і биття, так і не зрушив з місця. Коли Ельфреда злізла з коня, вона також не змогла зробити ані кроку вперед. Королева повернулася ні з чим. З часом вона розкаялася у своїх гріхах і поселилася в Уервеллському монастирі, де протягом багатьох років одягала на своє пещене тіло волосяницю, спала на землі й усіляко умертвляла плоть.
Святий Едуард був канонізований у 1008 р. Під час бурхливих подій Реформації XVI—XVII ст. в Англії, коли багато монастирів були розорені, а їхні святині зазнали наруги, мощі страстотерпця вдалося сховати від рук святотатців. Останки праведника були знайдені тільки у XX ст. Під час археологічних розкопок свинцевий ящик з мощами праведника опинився в руках археолога-аматора Вілсона-Клеріджа. У 1984 р. святиня була передана ним Руській Православній Церкві Закордоном, у храм на честь святого короля-страстотерпця в Уокінгу.
Андрій Гор

Поделиться в соц. сетях

Share to Google Buzz
Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ліміт часу вичерпаний. Будь-ласка, перезавантажте CAPTCHA.